Цими днями У Гаазі проходить конференції «Відновлення справедливості для України». В ній приймають участь 57 країн світу, що стало значним фактором прогресу щодо визнання злочинів росії загалом і проти України зокрема. В той же час Глава МЗС України Дмитро Кулеба, виступаючи на заході заявив, що питання створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії є єдиним з тих, у якому не досягнуто практичного прогресу. Він назвав питання створення Спеціального трибуналу найскладнішим, оскільки, за його словами, зіштовхнулися дві різні концепції майбутнього трибуналу.
«Одні партнери вважають, що варто запускати трибунал просто зараз, без вирішення юридичних питань, створити трибунал, який не зможе судити особисто президента Путіна і ще двох людей. Інша група вважає, що поки це питання не вирішене, немає сенсу запускати трибунал», – зазначив Кулеба.
«Це єдине питання, де немає якогось практичного прогресу, а продовжується дискусія щодо параметрів трибуналу», – сказав він, зазначивши, що очікує насичену і проблемну дискусію з цієї теми.
«В усіх інших питаннях ми перейшли у практичні фази, видаються ордери на арешт Міжнародного кримінального суду, запускається робота компенсаційного механізму, група прокурорів тут, у Гаазі, збирає докази вчинення злочину агресії та готує обвинувачення, але, власне, ще немає місця, куди це обвинувачення подати. Це останній елемент, який нам потрібно вирішити, і сьогодні ми, зокрема, будемо про це говорити», – констатував міністр.
Слід нагадати, що над створенням спеціального трибуналу щодо злочину агресії Україна працює вже майже півтора року. Робота над цією ідеєю почалася ще у перші тижні повномасштабної агресії РФ, адже юристи від початку розуміли, що паралельно з основним фронтом гарячої війни Україні доведеться повоювати на фронті міжнародному.
Навіть коли для України дії Росії є очевидно злочинними, у міжнародному праві, коли йдеться про покарання винних, стягнення компенсацій тощо, злочинність дій путінського режиму треба доводити. І це не завжди так легко.
Наприклад, у системі міжнародного права є прогалина щодо збройної агресії проти іншої держави. Формально загарбницька війна визнається міжнародним злочином, але не передбачено жодного покарання. Точніше, можна карати за агресію лише ті держави, які окремо ратифікували договір про свою відповідальність за такі дії (т.зв. Кампальські доповнення до Римського статуту МКС).
Росія цього, звісно ж, не зробила, розраховуючи, що зможе вчиняти агресію безкарно. Тож українська ідея була у тому, щоби створити спеціальний міжнародний механізм покарання Путіна і його близького кола. Тих, хто особисто брав участь у плануванні, ухваленні, координації зусиль щодо нападу на Україну.
Найпростіше це сформулювати так: у керівництва РФ повинен бути свій Нюрнберзький трибунал.
Спершу – навесні минулого року – ця ідея багатьом здавалася геть утопічною. Наші ключові західні партнери навіть чути про неї не хотіли, і тоді український уряд та експерти просували сам підхід, а не конкретику..
Потім, з появою доказів та свідчень про неймовірні злочини РФ з ознаками геноциду, почала зростати підтримка трибуналу, який покарав би не лише військових командирів, а й політичне керівництво Росії.
Побачивши паростки згоди, Україна розкрутила амбіції до максимуму. Українське МЗС запропонувало партнерам справді ідеальний трибунал, який міг стати справжнім явищем, вододілом у міжнародному праві.
Йшлося про те, щоб обійти російське вето у Радбезі ООН і ухвалити рішення Генасамблеї ООН про створення міжнародного спецсуду, окремої інституції для розслідування одного-єдиного злочину – російської агресії проти України. Така фокусованість дозволила би спецтрибуналу працювати дуже швидко.
Його “спецпрокуратура” мала би визначити, хто ще, крім Путіна є відповідальним за розв’язування і здійснення агресії; якою є вина “рос-Геббельса” Лаврова, російських генералів, потішного Медведєва тощо. Цей спецтрибунал, на відміну від того ж Міжнародного кримінального суду, мав розглядати справи також in absentia, тобто заочно, щоби Путін отримав офіційний статус міжнародного злочинця просто зараз. А це означало також, що цей спеціальний суд мав отримати юридичне право судити чинних президентів та урядовців, попри їхній імунітет. І Київ запропонував схему, як це можна зробити.
Ця українська модель спеціального трибуналу мала стати історичною подією для всієї системи міжнародного права. Вона мала створити прецедент, коли світ об’єднується задля покарання злісного порушника міжнародного права. Проте західні партнери не підтримали дану концепцію і більш схильні до варіанту інтернаціонального трибуналу.
Спецтрибунал щодо злочину агресії створюється у Гаазі і діятиме за нідерландським законодавством. Нідерландський уряд вже дав на це попередню згоду; Гаага також зручна через те, що там діють інші міжнародні суди, а також діятиме реєстр злочинів РФ, де будуть зібрані докази масштабів агресії. Нарешті, там вже був досвід проведення суду щодо міжнародного злочину силами національної системи правосуддя – йдеться про суд над причетними до збиття MH17. Для того процесу нідерландському парламенту довелося навіть вносити зміни до законодавства (наприклад, дозволяти процес англійською).
В нідерландському праві є прийнятне визначення злочину агресії, перенесене зі згаданого на початку Кампальського документа, наголошують юристи (голландці, на відміну від США та деяких держав ЄС, ратифікували цей договір про покарання за злочин агресії).
До роботи трибуналу долучаться також українські та інші судді, та й загалом склад цього інтернаціоналізованого суду доведеться сформувати – і тут є домовленість з Радою Європи про те, що вона допоможе з оргпитаннями, кажуть джерела.
Крім того для української сторони важливо, щоби після того, як “гаазький трибунал” буде створений, він отримав схвалення з боку Генасамблеї ООН окремим рішенням. Якщо 100 держав підтримають роботу такого суду та його задачі – то цей орган де-факто стане міжнародним.
Публікацію підготовлено за матеріалами видання «Европейська правда» http://surl.li/sejrx