Суспільний резонанс, який викликаний останніми подіями, заявами, вчинками представниками Зе-команди (включно із самим президентом) знову і знову просто з потужністю термоядерного заряду вириває назовні з глибин людських переживань таке наболіле питання – як так сталося? чому нас розвели як кошенят? (про цуценят після шедевру Брагара згадувати вже якось навіть грішно). Випереджаючи емоційні двобої прихильників двох таборів, на кшталт – «А ми попереджали», «Так ми ж не думали, що все так буде» – давайте зробимо паузу. Зробимо паузу і… розкладемо все по поличках. Так, ми в цьому будемо не першими. Проте, наші полички будуть трохи інші. Це – класичні методи маніпуляцій, за допомогою яких значну частину суспільства було розібрано на молекули навесні 2019-го, а потім «відтворено», але вже у потрібній конфігурації. Одразу зауважимо – з потужністю Халка розібрати на молекули електорат намагалися з обох боків. Просто в когось це вдалося більш технічно. І так – поїхали!
Метод «абсолютної очевидності»
Людська психологія – в більшості випадків – працює у форматі «колективного» сприйняття ситуації. Підсвідомий страх виявитися «білою вороною», бути викинутим із табору, залишитися у стані меншості, опинитися з переможеними – складові, які спонукають приймати рішення керуючись емоціями, навіть інстинктами. Інстинктами самозбереження, виживання, створення комфортного мікроклімату існування.
Як це спрацювало? Настільки непомітно наскільки і очевидно. Соціологічні опитування – класика жанру. Ще до того, як «Зе» було прийнято рішення кудись таки йти, соцмережі, телебачення майоріли соцопитуваннями, що от якби пішов, то на сьогодні його б підтримало 30-40-50%… А далі вже в геометричній прогресії. Аж до умовних 73%. На момент оголошеного «під олів’є» «виваженого рішення» піти у президенти (ідіотське формулювання, що стало штампом, яке зводить нанівець статусність посади – за аналогією: піти у лазню, піти у кіно, піти у нужник…) соціум вже був підігрітий «абсолютною очевидністю», що більшість підтримує «Зе».
Потім «почав накручувати» відсотки прихильників «ефект приєднання» – це коли тих, хто ще вагався (за рідкісним винятком – обмірковував, зважував) підхоплював вихор суспільних наративів: «Ти що будеш голосувати за баригу?», «Ти проти нових обличь і простих хлопців у владі».
Підігрівався «ефект приєднання» відповідними роликами, які демонстрували прихильність «озелененню» артистів і активістів, волонтерів і військових, науковців і політиків, водіїв і домогосподарок – від Львова до Рубіжного, від Чернігова до Миколаєва.
Такі «спецефекти» не обґрунтовували, що реально більшість на стороні «Зе-команди», але яскраво, переконливо, емоційно демонстрували таку ситуацію, створюючи відповідну картинку. А саме в цьому і прихований головний «золотий ключик» методу «абсолютної очевидності» – немає сенсу доводити, важливіше продемонструвати.
Як тут не згадати «шедевр» ще радянського кіно – фільм «Канікули Петрова і Васєчкіна». Один з героїв – піонер Васєчкін – в певному епізоді співав чудову пісеньку, де був наступний приспів (далі російською): «Неважно быть, сумей прослыть – и тогда. Повсюду ждет тебя почет. А забот – никаких и никогда».
Метод «зіпсованого оселедця»
Сама назва (а в певних трактуваннях метод має назву «гнилого оселедця») вже натякає на те, що тут все буде замішано на бруді. Так воно і є.
Якщо згадати президентські перегони, то брудо-, лайно- мети з надзвичайною потужністю працювали з окопів обох таборів, що протистояли один одному. То чому ж в одних вони відпрацювали на відмінно, а в інших – захлинулися від своєї ж потужності? Парадокс полягає в тому, що на певному етапі бруд одних почав здаватися бруднішим і огиднішим за бруд інших. І в нормальній ситуації в суспільстві почав би працювати зворотний механізм відторгнення. Але ж ні – він не спрацював. Чому? Тому що вміло були розставлені кордони за методом «абсолютної очевидності» – дивись попередній пункт!
«Зеленський наркоман», «Зеленський має бізнес у Росії», «Зеленський – маріонетка», «Порошенко – барига», «Порошенко – алкоголік», «Порошенко і досі не продав фабрику у Росії», «Шоколадки Рошен знаходили у сухпайках бойовиків ОРДО», «Порошенко і його «любі друзі» – наживаються на армії», «Порошенко заради грошей вбив рідного брата» … Перелік «зіпсованих оселедців» може бути чималим. Проте, всі ці тези, без обмовки на кого вони були спрямовані – об’єднує один елемент. Для того, щоб образ чи одного, чи іншого героя перегонів почав «смердіти оселедцем» – не потрібно аргументів, що оселедець таки «почав дурно пахнути». Потрібно, щоб це почали обговорювати, переказувати, перепощувати…
До речі, у слові «перепощувати» – часткова відповідь на питання, чому ж «запашок оселедця» одного з персонажів ледь торкнувся, а іншому – в’ївся аж до кісток. Саме канали розповсюдження «сморіду» через соціальні мережі показали свою ефективність перед старим добрим теліком. Хоча і він відіграв свою партію.
І зауважте. Порошенко не звинувачували у безпринципному викритті неспроможності і оманливості Закону Бойля-Маріотта чи у розвінчанні «застарілих» формул принципу амплітудної модуляції. Так само і Зеленському не ставили у докір те, що він розвіяв міф про неможливість формування елементарних частинок під тиском квантової сингулярності в період амплітудних модуляцій нестійких магнітних полів. А було б круто ж, правда!? Але б це ніхто не запам’ятав, а головне – не переказав, не перепостив, не перебалакав за цигаркою чи кавою під час обідньої перерви.
Куди легше переказати прості і зрозумілі «запахи» про наркомана, злодія, баригу, вбивцю, русофоба. Цікаво ще й те, що як тільки подібні меседжи стають предметом публічного обговорення, пліток, наративів (ми ж пам’ятаємо, що зрештою, розбірки цих пасажів вийшли на великі телевізійні екрани), то в одну мить ні звідки виринають когорти «фахівців», «експертів», «лідерів думки», «фанатичних прихильників». Ці штучні «говорячі голови» не дають «пахощам оселедця» розчинитися у інформаційному просторі, домішують все нові і нові відтінки «ароматів», аж до тих самих 50-ти. А далі це «амбре» починає жити своїм життям, в’ївшись в образ «героя» і переслідуючи його за кожним поворотом не залежно від того приймав він душ і передягав свіжу сорочку.
Метод «великої брехні»
Зазвичай «велика брехня» повинна викликати у об’єкта, на який вона спрямована, стан шоку, психологічної травми, навіть психозу. Тобто це настільки неймовірно, що не вкладається у голові. Але водночас – як і всі попередні методи – викликають емоційний сплеск, заставляють обговорювати, обурюватися, сваритися, сміятися, плакати, кричати, йти на мітинги, проклинати вчорашніх друзів, родичів, міняти устали звички (наприклад, кидати недопалки не у смітник, а поруч із ним), перестати вітатися з сусідом, казати дякую у кафешці… Чи не правда, як це все знайомо? Тільки не треба брехати собі, що зі мною такого не було! Було! Просто визнайте це.
Саме «велика брехня», яка закидалася в інформаційний простір з обох боків розривала суспільство вщент. Як не дивно, вона працює і сьогодні. Ні, не в тому, що ми й досі з кимось не вітаємося або забанили колишнього френда до кінця часів. Вона працює у вигляді «великих міфів», в яких ми продовжуємо жити й досі.
Мушу визнати – «метод великої брехні» спрацював на перегонах-2019 не у своєму класичному варіанті. «Класика», вибачте, це «розіп’ятий хлопчик», «снігірі, яких з’їли», «по два раби кожному хохлу». «Велика брехня» працювала у тандемі з вище згаданим «оселедцем з душком» і трохи догори дриґом (бачите, навіть методи маніпуляції у нас працюють не як у цивілізованому світі)
«Вбивство брата», «барижництво на святому – на армії» – «велика брехня» (точніше, близька до великої), яка шокувала певну частину суспільства вбила останній цвях у потуги п’ятого президента втриматися у вихорі перегонів. Дуже незграбний удар у відповідь у вигляді білбордів з протистоянням профілів «По і Пу», як зараз можна говорити, спрацював швидше проти тих, хто за цим стояв. Він таки викликав шок і психологічну травму. Але зовсім з іншим знаком. Прорахувалися.
«Він наркоман», «Він маріонетка кремля», «Він маріонетка Коломойського» – три найгучніші прояви методу «великої брехні» у маніпулятивних змаганнях у бік тоді ще кандидата у президенти Зеленського. З «він наркоман» достатньо швидко розібралися (чи то зробили відповідну картинку, розігравши театральну виставу «Здай аналізи»). Шокуюче «маріонетка кремля» після гучного сплеску теж почало розбиватися об залізобетонні аргументи: «Наш простий хлопець, наш Вован 10 років обсміював Путіна», «Путін і комік – це два різні Всесвіти, які не перетинаються, від слова НІКОЛИ».
А от те, що «Зеленським кукловодить Коломойський» – цей красивий, дійсно «великий міф», та сама наша «велика брехня» – хтось наполегливо просував і досі просуває з впертість і завзятістю. Ми ж пам’ятаємо ті скандальні фото із засідання у Офісі президента де присутній вище згаданий олігарх, і постійний «двіж» навколо того, що «Приват» ось-ось повернуть його попереднім власникам, і відновлення закупівлі електроенергії у Росії, що прийнято на користь зрозуміло кого… І таких «і» можна ще знаходити і знаходити. Але!
Коли сім рядків вище було сказано, що то великий, красивий міф – це не означає, що то не правда. Вірніше – поняття міф, в даному випадку, не тотожне неправді. Думаю не помилюся, якщо скажу, що розігрувати надскладну комбінацію стратегічного масштабу з безліччю непередбачуваних відхилень на шляху аби «привести» до влади «залежного керівника держави» просто за для повернення хай і значних фінансових активів – настільки примітивно, наскільки ювелірною є сама «велика брехня» про це!
Вкидаючи «велику брехню» тактичного ґатунку про «Коломойського, який всім керує», хтось дуже хоче, щоб цей міф жив. Жив довго і вперто. Жив… аби прикрити «кукловодів» стратегічного рівня. Навіть ті, через кого ця «велика брехня» була вкинута і підживлювалася, з високою ймовірністю не здогадуються (або вже почали з жахом розуміти), що не вони є стратегічними гравцями в цій надзвичайно складній шаховій партії, де джек-пот далеко не «Приват» і дешева електрика для підприємств.
Хочеться помилитися, але не зникає думка, що той, кого ми обрали в керманичі і гаранти – чорноробочий бульдозерист, який з впертою наполегливістю робить «брудну роботу» до кінця не розуміючи її справжнього призначення, розчищаючи дорогу для того, щоб наступним президентом можливо став
PS. Слушне питання – а чому ж саме «фейковий президент»? Все просто: маніпуляції – підґрунтя і водночас складова будь-якого фейку. А як ми розібрали вище – маніпуляцій у згаданих ситуаціях – по самі вінця.