Нещодавно в репостах багатьох людей можна було побачити допис колишнього російського державного діяча, опозиціонера Альберта Коха, який зараз підтримує Україну. Більше семисот поширень і тисячі коментів, де велика кількість людей погоджується з висловленим. Про що ж там йдеться. Попри підтримку України (а насправді нелюбов до Путіна) і вболівання за нашу перемогу, Кох закинув тези все тієї ж “втоми Європи від чужої для неї війни”.
Ми б з задоволенням пройшли повз посту чергового “хорошего руского”, але ідеї, що “нам ніхто нічого не винен” і “це все суто наші проблеми” — це доволі популярний наратив. Цей пост також виник практично в той самий час, коли відбувався форум в Давосі і під час якого лунали такі питання як: “А чому ми маємо поступатись власним комфортом заради вашого небажання здавати території”.
Ми вирішили проаналізувати деякі тези з цього поста в першу чергу тому, що такі наративи лунають не вперше і з задоволенням підхоплюються частиною українського суспільства. Але ми вважаємо, що розповсюдження таких думок вигідне лише росії.
Це не буде повноцінним фактчекінгом допису — важко фактчекати думку людини. Але контраргументувати заяви деякими фактами ми спробуємо.
Основні тези поста такі:
- Захід не боїться росію.
- 5 стаття НАТО працює.
- Україні допомагають не тому що ви там когось захищаєте, не тому що “Польща, Литва, Естонія” будуть наступними. Вся міжнародна підтримка — це всього лише акт гуманності та солідарності.
- Тезу про “Україна нас захищає” нав’язують самі українські політики.
- Більшість європейців та українців не відчувають для себе загрози;
- Україна захищає виключно себе.
Звичайно, не можна не погодитись з останньою тезою: “Україна захищає виключно себе”. Ця війна дійсно питання в першу чергу нашого виживання — з багатьма іншими фразами можна посперечатись.
Чи дійсно захід з просто людського співчуття погоджується постачати нам важке озброєння?
Факти показують, що ні.
І йдеться не лише про ритуальні заяви політиків про те, що ми захищаємо не лише свій суверенітет, але й їх. Про це заявляв прем’єр Словаччини.
Не втомлюється повторювати тезу про те, що Україна захищає Європу і польський президент Анджей Дуда.
Спікерка сейму Литви Вікторія Чміліте-Нільсе заявила, що “Сьогодні Україна не лише захищає ідеали вільного світу та буквально стає щитом від Росії, а й генерує уявлення про те, якою може бути Європа після війни. Очевидно, що європейська безпека неможлива без участі України у прийнятті рішень, тому ми маємо підтримати надання статусу кандидата до Європейського Союзу”.
Це офіційні заяви країн.
Переважно тих, які вже вкусили щастя радянської окупації та знаходяться в безпосередній географічній близькості від росії. Чи почуває себе в безпеці стара Європа? Скоріше за все так.
5 стаття працює. Проте є нюанси
5 стаття НАТО – це принцип колективної оборони і полягає він в тому, що напад на будь-яку з держав – членів Альянсу розглядається як напад на них усіх. Вперше в історії її застосували після терористичної атаки в США 9 вересня 2001 року. Але це все ж таки була терористична атака, а не масштабна війна на території суверенної держави.
5 стаття НАТО доволі гнучка. Це не означає, що якщо росія раптом атакує Литву, то кожна країна зобов’язана йти воювати за Литву. Члени альянсу цілком можуть обмежитись санкціями та передачею зброї, пояснює Центр правосуддя Бреннана при Школі права Нью-Йоркського університету.
Але може тоді в конфлікт обов’язково втрутиться США? Звичайно, ймовірність цього доволі висока. Але для цього президенту США необхідно отримати дозвіл конгресу.
Ще в 2015 році були сумніви, а чи буде НАТО воювати, наприклад за естонське містечко Нарва з 80% російського населення? Тепер, коли завдяки російській агресії альянс міцний як ніколи, можна сказати точно — буде. НАТО, так само як і ядерна зброя, — потужне стримування від потенційної агресії. І саме тому отримати таке потенційне стримування просто життєво необхідно для нас.
Але в чому неправий Кох, так це в тому, що побоювання Європи сконцентровані суто на факті реального військового вторгнення на одну з країн-членів. Так, 5 стаття працює, коли ми кажемо про сценарії 24 лютого.
Але війни бувають різні. Вони можуть бути гібридні. Наразі рф по суті атакує всі системи безпеки цивілізованого світу. Це не просто “західні цінності”. Росія просуває наратив, що доля світу лише в руках лідерів типу власне росії, Китаю та США. А що тоді робити з Німеччиною? Францією? На що перетворюється суб’єктність цих країн?
Захід практичний? Абсолютно!
Кох також правий ще в одному: захід дуже практичний.
А практичні люди не віддають важке озброєння та десятки мільярдів доларів “з солідарності”. До того ж джавеліни, які згадувались в пості, це в першу чергу — партизанська зброя. Зброя для руху опору. Іншими словами, нашої поразки очікували і були готові підтримати нашу боротьбу вже в умовах окупації росії. Але після звільнення Київщини погляд на цю війну змінився.
Світу могла бути вигідна наша поразка “за три дні”. Але її не сталося. Завдяки нашій армії. ЗСУ зробили так, що світу вигідна тепер наша перемога і допомога — це вже не просто “акт людяності”. Це поступовий перехід на бік переможця, якби не намагався нас переконати Кох в зворотному, риторикою: “Хохли, заспокойтесь і задовольніться тим, що вам дають”.