6 жовтня у бразильському містечку Прудентополіс українську мову було проголошено «спільноофіційною» (коофіційною). Наші ЗМІ відразу ж “зробили” українську офіційною мовою на всю Бразилію. Та й на Росії від такої події запалало. І звісно ж не від радості за українців. Росзмі так все перекрутили, що тепер, за їхньою імперською логікою, Україна має визнати російську офіційною. Бо ж, ну ви пам’ятаєте ці аргументи: «подивіться на двомовну Канада, чотиримовну Швейцарію», а тепер ще багатомовна Бразилія стає прикладом.
Ми не будемо детально зупинятися чому Україна не Канада і не Швейцарія, про це чимало написано, а лише розберемо фейкові наративи стосовно Бразилії.
СПРОСТУВАННЯ
МЕСЕДЖ 1: У Бразилії визнали українську офіційною мовою
Звісно ж можна зрозуміти радість за українців, а насправді бажання отримати більше переглядів українськими ЗМІ. Навіть ТСН та ICTV спокусилися. Та у всій Бразилії офіційною українська мова таки не стала. Щоправда, у своїх сюжетах ЗМІ розповідають, що йдеться про одне місто, але з заголовка це зовсім не очевидно.
То ж спершу розберімося, скільки ж в Бразилії офіційних мов. Згідно зі ст.13 Конституції Бразилії “Португальська мова є офіційною мовою Федеративної Республіки Бразилія”. https://bit.ly/3Dm2lML. З 2012 офіційний статус також отримала мова жестів LIBRAS.
Становлення португальської, як єдиної офіційної, пройшло довгий і тяжкий шлях нав’язування, виключення основної місцевої мови спілкування nheengatu з офіційних, глотоциду (маргіналізації) автохтонних мов. Триста років тому завойовниками це подавалося як вимога для згуртованості нової нації. (у нас відбувалася подібна історія з забороною української на користь загальноімперської)
Та мови корінних народів вижили, до них у 19-20 ст додалися мови численних переселенців, які проживали компактними групами та продовжували послуговуватися рідною мовою.
Наразі у Бразилії розмовляють понад 250-ма мовами, корінними (близько 180 мов) та імміграційними.
Визнання державою мов корінних народів почалося у 21 ст. 2002 року законом № 145 трьом мовам корінних народів Нхеенгату, Тукано та Баніва було надано статус коофіційної (спільної з офіційною). А у 2006 році законом № 210 вже довелося “захищати” португальську мову:
- знання і вжиток португальської разом з коофіційними є обов’язковим для офіційних установ,
- португальська залишається офіційною мовою обслуговування разом з місцевими
- вивчення трьох мов корінних народів в школі визнається необов’язковим у місцях проживання інших етнічних груп зі своїми мовами.
Законодавство про коофіційні мови розвивається і застосовується доволі гнучко, з урахуванням унікальних контекстів кожного штату чи муніципалітету. У 2019 році було внесено черговий законопроєкт, який дозволяє муніципалітетам визнавати мову корінної громади як коофіційну.
На 2020 рік, поряд з португальською та LIBRAS, коофіційними мовами по всій країні вже є 10 мов корінних народів у 8 бразильських муніципалітетах та 4 мови імміграції.
Окремо слід зазначити, що прямо в Конституції Бразилії закріплено, що всі культури і мови (способи вираження) різних груп бразильського суспільства становлять спільну культурну спадщину Бразилії, яка однаково популяризується і оберігається.
Як бачимо, мовна ситуація в Бразилії, з її 200-ми мовами корінних та прибулих народів, зовсім не порівнювана з Україною.
Що ж там насправді з українською офіційною мовою?
6 жовтня 2021 українська мова офіційно стала коофіційною мовою муніципалітету Прудентополіс. Муніципалітет це адміністративна територіальна одиниця в межах одоіменного міста. За таке рішення одноголосно проголосували всі члени міськради. Дія закону поширюється лише на це місто.
В Прудентополісі мешкає близько 50 тисяч і 75%-80% мешканців українці або мають українське походження. Українська культура там живе і широко представлена: греко-католицькою церквою, українськими музичними ансамблями, братствами. Нащадки іммігрантів зберігають побутові, кулінарні традиції України. Українська культурна спадщина за Конституцією визнається частиною Бразильської.
Найпоширенішою мовою, крім португальської, є українська мова. Але вона була “домашньою”, тому питання визнання української мови коофіційною було природним.
Автори законопроєкту зазначають: “коофіціалізація української мови в муніципалітеті Прудентополіс є визнанням поваги до великої культурної спадщини”.
Які права дає визнання української коофіційною в цьому місті :
- захист української мови в усіх її формах як основи ідентичності та громадянства;
- заохочення знання та мовлення українською мовою, особливо в сім’ях та з новим; поколіннямзаохочення української мови, а через неї традиційних знань, таких як музика, спів, театр, танці, ігри тощо;
- забезпечення викладання української мови за допомогою конкретних проектів, через культурні механізми через формальний, неформальний та неформальний освітні процеси;
- підтримка українських письмових та розмовних засобів масової інформації;
- заохочення двомовних чи українських видань;
- заохочення прийняття української мови на дорожніх знаках на смугах, що вказують на туристичні маршрути, разом з португальською та англійською мовами;
- заохочення туристичного та готельного сектору до стандартизації транслітерації українських назв, а також до прийняття меню та рекламних матеріалів, також написаних українською мовою.
В цьому законі немає конкретних механізмів реалізації і помітно що він направлений здебільшого на культурно-освітній вимір. Щодо державних справ та статусу португальської, в законі чітко зазначено: “Будь-які дискримінаційні дії через використання офіційної або спільної офіційної мови заборонені”. Офіційні ж заходи та документи лише за необхідності можуть розроблятися українською.
Меседж 2: “Києву треба повчитися цивілізованості у бразильців, а потім лізти в Європу… Українців там 0,4%, а їх мову визнали офіційною, а в Україні 44% російськомовних і не визнають. ….В Україні тим часом російськомовних українців дискримінують штрафами та заборонами”.
Такі меседжі масово розганяють російські ресурси та телеграм-канали, посилаючись на ОПЗЖ, головреда одеського видання “Таймер”, інших проросійських пропагандистів.
Риторика двомовного вкиду не нова: “російську знищують, бо при владі українські нацисти; тупі патріоти не розуміють, що багатомовні країни живуть краще; мова не на часі і водночас – питання російськомовних головніше за економіку”.
Раніше за приклад брали Канаду (яка була створена емігрантами з різними мовами) та федеративну Швейцарію, де складність мовної ситуації (швейцарці не знають всіх чотирьох мов, а найчастіше лише мову свого кантону) пропагандисти замовчують.
Тепер до заїжджених платівок додалася свіжа – бразильська.
Чому Бразилія не приклад?
Як ми зазначали вище, визнання стосується лише одного міста, а навіть не штату. Тобто лише близько 37 тисяч українців у цьому місті отримають додаткові можливості вивчення та використання мови через надання їй статусу коофіційної. А інші 350-500 тис. української діаспори на всій території Бразилії такої можливості, як і раніше, позбавлені. Тобто, це далеко не той офіційний статус другої державної, якої вимагають для російської.
Підкреслимо, що статус коофіційної передбачає, що буде вивчатися і застосовуватися ще одна мова додатково до офіційної
Це підтвердив і Вітторіо Соротюк, адвокат та громадський, політичний діяч Бразилії українського походження, заступник президента Світового Конґресу Українців: “Ми всі знаємо португальську, українська — це друга-третя мова, ми бразилійці, але маємо українську душу”
Для агітаторів же за російську мову її статус державної потрібен не для того, щоб знати дві мови, а навпаки, щоб не вчити українську. Наприклад, сам автор маніпуляції про «повчіться у Бразилії» головред таймера Ткачев прямо заявляє, що йому українська мова не потрібна в жодній зі сфер життя.
Проте він без знання і використання української мови жив, вчився, обіймав посаду головного редактора та провадив діяльність в Україні. Без знання португальської в Бразилії це було б неможливим. Це є свідченням того, що російську мову ніхто не притискає, а підтримки вимагає навпаки державна мова.
В Україні гарантується для національних меншин державна підтримка мови та культури, навіть за державний кошт. І різноманітних громадських організацій для “об’єднання росіян” було створено чимало.
Проте, як виявилося у 2014-му році, проросійським активістам потрібна навіть не російська замість української, їм тут потрібна Росія. Ці об’єднання росіян в Україні (на кшталт “Культурно-мовне рівноправ’я”, “Рускоє вече” тощо), підтримували окупацію Росією України і здійснювали спроби захоплення влади в містах України. Деякі з засновників переховуються зараз через порушені кримінальні провадження за посягання на територіальну цілісність України. Так само за сепаратистські дії і автора маніпуляції про Бразилію Ткачева розшукує СБУ.
Права “російськомовних українців”
Ткачов — частий герой на російських пропагандистських каналах тому, що грає роль пригніченого “русскоговорящего украінца” – представника “одного з росіянами народу”. Почнемо спершу з обов’язків усіх українців. Згідно зі ст.6 Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державноїдержавної мови”
Кожен громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою.
На прикладі Білорусі видно, що друга державна – російська – витіснила першу офіційну білоруську дуже швидко.
І головне: у правовому полі України не існує ніяких російськомовних українців.
Це підтвердили судді Конституційного Суду під час розгляду питання конституційності закону про мову.
Громадяни, які визнають себе українцями за національністю, не є російською національною меншиною і. відповідно, не мають юридичних підстав вимагати для себе привілеїв, які надаються національним меншинам та їхнім мовам.
Права справжніх національних меншин на використання своєї мови в Україні забезпечені і включають як навчання в дошкільних закладах рідною мовою, так і можливість вивчення рідної мови у середній та вищій школі, друкування, трансляції культурного продукту рідною мовою тощо.
ВИСНОВОК
- Бразилія та Україна – це, як кажуть в Одесі “дві великі різниці”
- В Бразилії всі народи пам’ятають і розвивають свою національну спадщину як частину бразильської, а російськомовні хочуть неодмінно робити з Україну Росію.