Звинувачення та навішування ярликів, агресивна риторика із використанням термінів, понять та історичних аналогій з часів Другої світової війни прозвучала в бік України від вищого керівництва РФ у ніч повномасштабного нападу військ країни-агресора на нашу державу – 24 лютого 2022 року. Це було не перше відверте та пряме звинувачення України у реінкарнації нацизму в системі державної ідеології. Проте, озвучені президентом Росії Путін у своєму зверненні закиди у ніч нападу, згодом будуть розгорнуті російської пропагандою у систему наративів, які стануть фактично базовими для дискредитації України як незалежної держави, демонізації її устрою та керівництва.
Аналогії та паралелі
Тоді прозвучали наступні меседжі:
– «Ее цель (СВО) – защита людей, которые на протяжении 8 лет подвергаются геноциду со стороны киевского режима. И для этого, мы будем стремиться е демилитаризации и денацификации Украины…», «Итоги Второй мировой войны, как и жертвы, принесенные нашим народом на алтарь победы над нацизмом – священны…»
– «В 2014 году Россия обязана была защитить жителей Крыма и Севастополя, от тех, кого вы называете нациками…»
– «Ваши отцы и деды (звернення до українських військових – ред.) не для того сражались с нацистами, защищая нашу общую Родину, чтобы сегодняшние неонацисты захватили власть в Украине… Вы давали присягу народу Украины, а не антинародной хунте…»
– «Вся ответственность за возможное кровопролитие целиком и полностью на совести правящего на Украине режима…»
Путін у цьому зверненні використав терміни і поняття часів Другої світової війни і боротьби з нацизмом для дискредитації та делегітимізації нинішньої української влади, а саме: «геноцид», «денацифікація», «нацики», «антинародна хунта». Ці ярлики, якими була затаврована наша вдала і держава, дозволили кремлівському керманичу прокласти місток між СВО і подіями 80 річної давнини та ототожнити дії Росії зараз із боротьбою антигітлерівської коаліції (до складу якої входило СРСР і правонаступницею якого себе вважає нинішня Російська федерація) з нацизмом.
Згадка про священні жертви у минулій війні зробила акцент на тому, що вторгнення в Україну «сьогодні» – це така сама священна війна, як і та, що відбувалася 80 років потому. Бо, зараз, як і тоді, боротьба йде проти нацизму. Тільки тоді уособленням нацистської ідеології була Німеччина і німці. А в наші дні – Україна і українці. Принаймні та частина з них, яка на думку Кремля, сповідує цю ідеологію.
Фактично, цей виступ Путіна став своєрідною програмною промовою, підґрунтям, яка дала старт масованому використанню риторики та понять часів Другої світової війни для дискредитації /делегітимізації української влади, асоціації України і українців з нацизмом, нацистами, хунтою і як наслідок – заперечення права України на суверенітет і незалежність. Бо «нацистська» держава не має права на існування!
2014-2022 роки.
Слід зауважити, що рух в бік саме такої риторики проти України в російській пропаганді був поступовим. Точкою відліку використання понять «нацизм», «фашизм», «нацики» проти України, української влади, частини українців можна вважати події Революції гідності 2014 року, яку в Росії оголосили «збройним державним переворотом». Через дискредитацію Революції гідності і нав’язування наративу, що це було насильницьке повалення влади радикалами, російська пропаганда почала навішувати ярлики на цю подію та тих, хто стояв за нею та вводити в інформаційний простір спершу такі поняття як: «радикали», «бойовики», «націоналісти». А згодом – «бандеровці», «нацисти», «київський неонацистський режим» та інші аналогічні.
Проте, представники кремлівської верхівки, коментуючи події на Майдані та згодом, певний час утримувалися від використання термінів «фашизм», «нацисти», «бандеровці», а використовували більш «дипломатичні»:
– 4 березня 2014 року. Президент РФ Путін: «Оценка того, что произошло в Киеве, на Украине в целом. Оценка может быть только одна – это антиконституционный переворот и вооруженный захват власти… С этим никто и не спорит. Кто с этим спорит?…»
– 21 березня 2014 року. Прем’єр-міністро РФ Мєдвєдєв: «Власть у различных радикалов, боевиков, бандитов. Они принимают финальные решения. И, скорее всего, будут принимать их и после 25 мая. Им нет смысла делиться властью с другими. Они хозяева на улицах и на входах в административные здания… Такой способ управления неизбежно влечет коллапс государства».
– 24 квітня 2014 року. Президент РФ Путін: «Киевские власти, несмотря на подписание женевских соглашений, не разоружают, а легализуют радикалов… Никакой «Правый сектор», никакие другие радикальные организации не разоружаются. Наоборот, эти группировки начали легализовывать».
В той же час, такі терміни як «фашизм», «бендерівці», «нацики» почали активно з’являтися у той період як гасла на численних мітингах у містах Сходу України, де активно працювали проросійські сили та російська пропаганда. Крім того, на заходах у самій Росії на підтримку «народу Донбасу» теж використовувалися ті ж самі «антифашистські» гасла.
– 1 березня 2014 року у місті Горлівка пройшли масові мітинги під гаслами «Нет окупации Донбаса», «Фашизм не пройдет». (посилання: 1), 2), 3), 4), 5) );
– 17 квітня 2014 року представники російської КПРФ провели мітинг під посольством США у Москві із гаслами: «Фашизм не пройдет!», «Нет фашизму!», «Хунту геть!».
– 18 червня 2014 року під аналогічними гаслами – «Фашизм не пройдет», «Нет войне» – пройшли мітинг у Донецьку.
Слід зауважити, що агресивна риторика із використанням понять та наративів WW2, не зважаючи на масштабну антиукраїнську інформаційну хвилю на переважній більшості російських медіа у період 2014-2017 років займала лише 7% від всього обсягу негативних меседжів про Україну. Такі дані опублікувала група аналітиків з вивчення гібридних загроз Українського кризового медіацентру (УКМЦ) у 2018 році. Наратив : «В Україні йде громадянська війна» – займав 33%, «Україна не відбулася як самостійна держава» – 22%, «Фашисти та радикали знищують Україну» – лише 7%.
В той період поняття та наративи WW2 в негативному контексті проти України частіше використовували маргіналізовані ресурси на кшталт «Русская народная линия». Наприклад публікація від 28.10.2014 р.: «Украинские выборы еще раз доказали полнейшую иллюзорность надежд на то, что образовавшийся там в результате февральского госпереворота бандеровский режим развалится сам собой, под влиянием экономического спада и недовольства населения навязываемым ему украинским национализмом… «Оппозиционный блок» – не совсем такой. Он – умеренно русофобский, а остальные – радикально русофобские. Но даже и они в украинской политической среде теперь уже считаются «русофилами», и потому – «белыми воронами» на фоне господствующего фашистского «мейнстрима».
Або вкладалися в уста героїв пропагандистських сюжетів та публікацій. Як приклад, чи не найскандальніший фейк про розіп’ятого хлопчика, який побачив ефір 12 червня 2014 року на «Першому» російському телеканалі. Про звірства «українських фашистів», говорить «героїня» сюжету Галина Пишняк. В той же час, ведучий телеканалу, анонсуючи скандальний репортаж називає військових, які увійшли у Слов’янськ (де по сюжету і сталася «трагедія») – українськими силовиками. «Фашисти», «нацисти» – не згадуються.
Аналогічно «толерантно» виглядає розгорнутий матеріал агенції ТАРС – топової офіційної російської медіа платформи від 1.11.2014 (і доповнений на початку 2015 року): «История конфликта на юго-востоке Украины. Досье». Матеріал вийшов приблизно в один і той же період із згаданою вище публікацією «Русская народная линия», містить ретроспективну розповідь про початок війни на сході України, але жодного разу в бік України не використовуються в негативному сенсі поняття та наративи часів WW2.
В той же час, слід відмітити, що однією із активніших тем, навколо якої російська пропаганда в той чи інший спосіб регулярно і активно розкручувала антиукраїнські наративи пов’язані з риторикою і термінологією WW2 – це тема факельних маршів на честь вшанування пам’яті Степана Банлери та УПА (як правило, проходять 1 січня) та на свято Покрови (святкується 14 жовтня).
По великому рахунку – а на це далеко не часто звертається увага, – саме ці заходи, інтерпретовані у необхідний спосіб російською пропагандою, створили підґрунтя та базис для того, щоб в подальшому вибудовувати практично всю наративну структуру антиукраїнської пропаганди пов’язану з темою нацизму, ототожнення українського націоналізму з неонацизмом. Російська пропаганда «вдало» масштабувала дії та погляди декількох тисяч українських націоналістів (що представляли невеликі за чисельністю партію «Свобода», рух ОУН, «Правий сектор» та ін.), які, як правило, організовували і проводили ці факельні марші, на ідеологію всієї країни і більшості її громадян. Більше того, ближче до початку повномасштабного вторгнення і на тлі ще одного активного явища – декомунізації – це подавалося як «державна політика».
Еволюція наративів та рівня агресивності даної теми у викладенні російською пропагандою можна прослідкувати на прикладах заяв і публікацій 2014 року.
На початку 2014 року (у публікаціях від 1 та 2 січня) навіть провідні російські видання обмежилися лише констатаціє факту такої події. У матеріалах фактично відсутні актиукраїнські наративи, а на саму постать Степана Бандери не навішуються ярлики «націоналіста-нациста», «колаборанта», «карателя»:
– LENTA.RU : «В Киеве 1 января прошло факельное шествие в честь 105-й годовщины со дня рождения Степана Бандеры. Мероприятие организовала националистическая партия «Свобода». Шествие завершилось молебном неподалеку от мэрии Киева на Крещатике».
– «Комсомольска правда» : «Киевские националисты провели факельное шествие в честь дня рождения Бандеры. Несколько тысяч человек вышли на улицы украинской столицы с лозунгами «Бандера – наш герой», «Банду геть!» и «Бандера прийде – порядок наведе».
– ForPost: «В Киеве прошло факельное шествие по случаю 105-летия Бандеры. У многих участников шествия в руках зажженные факелы, флаги Украины, ВО «Свобода» и черно-красные флаги. Многие также несут с собой букеты живых цветов. Они скандируют «Слава Украине – Героям слава!», несут растяжки с надписью «Украина превыше всего».
Зовсім інакше ці події почали висвітлюватися з осені 2014 року, коли Росія і Україна з літа того ж року вступили у гібридне протистояння на Сході нашої держави. Саме з того часу фактично можна констатувати відверте масштабування антиукраїнських наративів, пов’язаних з тематикою та наративами WW2, і у подальшому – розширення їх лінійки, симбіоз наративів про нацизм в Україні та недоцільність, помилковість існування української держави:
1) «Первый канал». 15 жовтня 2014 року: «Украина переживает новое потрясение: после факельных маршей сторонников УПА «невидимый фронт» националистов окончательно вышел из тени».
Ключові меседжі публікації:
– «Марш неонацистов по центру Киева, казалось бы, многим должен напомнить черно-белые кадры факельного шествия в Германии в 30-е годы прошлого века»;
– «Кто мог представить, что в городе, практически стертом с лица земли во время Второй Мировой будут отмечать годовщину создания так называемой УПА – той, что так же, как и фашисты, убивала и сжигала заживо тысячи людей»;
– «Фашисты Степан Бандера и Роман Шухевич – теперь почти официальные герои новой Украины»;
– «Прокатившиеся по стране фашистские марши удивительным образом почти не заметила западноевропейская пресса»;
– «Нельзя поддерживать страну, в которой проходят официальные марши людей с националистическими, фашистскими взглядами, которые угрожали миру в прошлом. И будут угрожать сейчас»;
2) ТАРС (ТАСС – рос.) 2 січня 2015 року: «Факельные шествия на Украине – демонстрация продолжения движения по пути нацистов».
Ключові меседжі:
– «Факельные шествия на Украине – демонстрация продолжения движения по пути нацистов! И это в центре цивилизованной Европы».
– «Шествующие осознают ущербность своих взглядов. Иначе, зачем нападать на российских журналистов, выполняющих свой профессиональный долг? Или это проявление заботы о свободе выражения мнений и чистоте слова на Украине?».
Ключові меседжі:
– «В Украина после антиконституционного государственного переворота в феврале 2014 г. упорно продолжает реализовываться курс на обеление и героизацию нацистских пособников времен Второй мировой войны. Киевом проводится фальсификаторская политика в вопросах ее истории»;
– «Характерна активная, последовательно проводимая Киевом реабилитация ОУН и УПА, а также их руководителей С. Бандеры и Р. Шухевича. Как известно, ОУН и УПА ответственны за массовые убийства евреев…»;
– «14 октября 2014 г. депутат от ВО «Свобода» И.Фарион, выступая перед представителями национал-радикалов, цитировала А.Гитлера, подстрекала к применению военной силы против «восточного агрессора», призывала «расстреливать москалей», «уничтожить Москву – черную дыру европейской безопасности»;
– «1 января 2015 г. в центре Киева «Правый сектор» и националистическая партия «Свобода» провели факельное шествие по случаю дня рождения лидера ОУН С.Бандеры. Президент Чехии М.Земан обоснованно сравнил его с «маршами нацистов при Гитлере».
4) ТАРС (ТАСС – рос.) 1 січня 2017 року: «Националисты провели в Киеве факельное шествие в день рождения Степана Бандеры».
Ключові меседжі:
– «Лидер и идеолог украинского националистического движения ХХ века Степан Бандера тесно сотрудничал в годы Великой Отечественной войны с нацистской Германией. В 1941-1959 годах он возглавлял ОУН»;
– «На совести боевого крыла ОУН – боевиков УПА, которых по имени главы движения стали называть бандеровцами, множество преступлений. Они истребили более 100 тыс. поляков, чехов, евреев в Западной Волыни…»
5) ГАЗЕТА.RU. 1 січня 2019 року: «Снеговик и Бандера: в Киеве проходит марш националистов».
Ключові меседжі:
– «Представитель МИД РФ Мария Захарова отметила, что киевский режим пытается героизировать фигуру Бандеры, игнорируя при этом тот факт, что его последователи активно сотрудничали со спецслужбами фашистской Германии»;
– «Член комитета по международным делам РФ Сергей Цеков отметил, что подобный шаг является закономерным, учитывая политику Порошенко: «Глава украинского страны принимает решения, руководствуясь только политической конъюнктурой. Порошенко приравнял тех, кто воевал с фашистами, к тем, кто был фашистами как таковыми».
6) Заява представника МЗС Росії М.В.Захарової про прояви неонацизму в Україні. 29 квітня 2021 року:
– «Неонацизм на Украине не выдумка и не российская пропаганда. Рекомендуем обратиться к книге «Обыкновенный фашизм. Украинские военные преступления и нарушения прав человека (2017-2020)», недавно опубликованной «Фондом исследования проблем демократии». В ней приводится большое число фактов проявления неонацизма на Украине, свидетельства очевидцев, копии документов иностранных ведомств о признании различных организаций Украины террористическими и экстремистскими»;
– К сожалению, масштабы и частота неонацистких акций растут, приобретая всё более агрессивный характер. Последователи нацистско- фашисткой идеологии чувствуют на Украине полную безнаказанность и даже поддержку властей. Такая политика официального Киева является надругательством над памятью не только российского и украинского, но и всех народов бывшего Советского Союза, чьи солдаты отдали жизни за будущее последующих поколений, включая граждан современной Украины»..
7) Стаття Володимира Путіна «Про історичну єдність росіян та українців». 12 червня 2021 року:
Ключові меседжі:
– «Открыто и всё наглее (в Україні. – ред.) заявляли о своих амбициях радикалы и неонацисты. Им потакали и официальные власти, и местные олигархи, которые, ограбив народ Украины, украденное держат в западных банках и готовы продать мать родную, чтобы сохранить капиталы..»
– «Шаг за шагом Украину втягивали в опасную геополитическую игру, цель которой – превратить Украину в барьер между Европой и Россией, в плацдарм против России…»
– «Под охраной официальных властей проходят марши, факельные шествия в честь недобитых военных преступников из эсэсовских формирований. В ранг национальных героев ставят… Бандеру, сотрудничавшего с нацистами…»
– «После погромов, которые прокатились по городам Украины, после ужаса и трагедии 2 мая 2014 года в Одессе, где украинские неонацисты заживо сожгли людей, устроили новую Хатынь? Такую же расправу последователи бандеровцев готовы были учинить в Крыму, Севастополе, Донецке и Луганске. Они и сейчас не отказываются от подобных планов. Ждут своего часа…»
– «Что и происходит на практике. Прежде всего – это создание в украинском обществе атмосферы страха, агрессивная риторика, потакание неонацистам, милитаризация страны…»
Але найвищої агресивності антиукраїські наративи з неонаиської тематики досягли в крайні місяця перед початком повномасштабного вторгнення, а саме – на початку 2022 року.
1) УКРАИНА. РУ. 1 січня 2022 року: «Неонацисты по вызову. Эксперты объяснили, когда в Украине активизируются бандеровцы».
Ключові наративи:
– «Бандера был нацистским коллаборантом. Во время Второй мировой войны он и его организация ОУН выступала на стороне гитлеровской Германии, принимая деятельное участие в преступлениях против человечности, среди которых Волынская резня и Бабий Яр»;
– «Современные последователи Бандеры не просто воюют по заветам своего руководителя против России, но и стремятся, правда на словах, расширить ареал своих притязания. Нынешнее бандеровское шествие ознаменовалось новыми лозунгами помимо традиционных призывов убивать русских. Его участники впервые предъявили территориальные претензии на российскую Кубань»;
– «Нынешнему киевскому режиму, пытающемуся создать новую национальную идентичность для украинцев, катастрофически не хватает героев, поэтому в дело идут даже пособники фашистов»;
– «Нужны герои, которые были против России, а уже там нацисты они или фашисты — это меньше всего значимо…»
– «Ставка Запада на Бандеру и его последователей преследует совершенно понятные, хотя и далекие от правды истории и гуманизма цели. А главная цель одна — создать из Украины Анти-Россию, втянуть Россию в войну с Украиной…»
2) LENTA.RU. 2 січня 2022 року: «В Киеве прошел марш с факелами в честь Бандеры»
Ключові наративи:
– «На главном плакате шествия был изображен пылающий Кремль, а на его фоне — портрет Бандеры. Также участники марша принесли плакат с призывом устроить «Нюрнберг-2 над жидовско-московским коммунизмом»;
– «Глава Крыма Сергей Аксенов заявил, что националистическое шествие на Украине демонстрирует нацистскую сущность киевского режима, к краху которого приведет бандеровская идеология. Бандеровщина — это идеологическая проказа, которая губит Украину. По сути это идеология деструктивной секты, она абсолютно непригодна для государственного строительства. Цивилизованное развитие страны невозможно без ее денацификации…»
Тож можна констатувати, що починаючи з 2014 року, російська пропаганда поступово, але системно і методично вводила в інформаційне поле антиукраїнські наративи, побудовані на поняттях, термінах та історичних кліше часів WW2. До початку повномасштабного вторгнення була сформована низка базових подібних наративів та піднаративів (які з початком війни були розгорнуті і адаптовані до нових реалій – відкритої війни), направлених на дискредитацію, демонізацію української влади та ідеології і як наслідок – на заперечення права України на незалежність та існування.
Серед таких наративів та піднаративів (що слідує із вище вказаних меседжів та заяв російської пропаганди) можна відмітити наступні:
1) Наративи:
- «Владу в Україні захопили радикали, націоналісти, які сповідують нацистську ідеологію».
Піднаративи:
- «В Україні відбувся державний переворот після якого почалася реабілітація нацизму».
- «Влада України заграє з націоналістами».
2) Наративи:
- «Україна не має власної історії тому створює нових героїв з колишніх колаборантів та нацистів».
- «Україна переписує історію».
Піднаративи:
- «В Україні канонізують колаборантів та нацистів – Бандеру та Шухевича».
- «Герої нової влади в Україні – Бандера і Шухевич – причетні до військових нацистських злочинів».
- «Бандера був колаборантом та співпрацював в нацистами»
3) Наративи:
- «Україна – це штучний плацдарм Заходу для агресії проти Росію».
Піднаративи:
- «Неонацисти в Україні загрожують світу і Росії»
- «Україна – держава з нацистською ідеологією. Вона загрожує Росії».
- «Неонацизм та бандерівщина – керуюча ідеологія в Україні».
- «Україну треба денацифікувати».
Мета та цілі
Мета генерації та нав’язування цих та схожих наративів з точки зору застосування матриці FIMI-впливів лежить, по-перше, в площині дискредитації та очорнення України, як держави, її діючої влади, ідеології, навішування ярликів, як ті, що пов’язанні з негативним аспектами WW2. Використовуючи історичну, генетичну пам’ять про події того часу, російська пропаганда намагається штучно «прив’язати» Україну та нинішніх українців до тих, хто нібито під час Другої світової війни чинив злочини та варварства. Таким чином, апелюючи до негативних емоцій про події 85-річної давнини, пропаганда Кремля, переносить цей негативізм на нинішню Україну та українців.
По-друге – це перекладання відповідальності, в даному випадку на Україну за погіршення відносин з Росією, війну на Сході української держави у період 2014-2022 років, та в решті-решт – і за початок повномасштабної війни у лютому 2022 року.
По-третє, це спотворення образу сучасної України та українців – формування негативного «портрету» сучасних українського суспільства, ігнорування права українців на історичність, як нації, власну історію і як наслідок – власну державу та незалежність.
Ще одна мета – створити підґрунтя та базис для швидкого розгортання та масштабування цих та інших наративів після початку повномасштабного вторгнення для виправдання агресії, формування «правильної» суспільної думки про війну в середині Росії, «інформаційного» супроводу подій на фронтах.
Канали поширення
Щодо каналів просування, то російська пропаганда використовувала для поширення вище вказаних наративів практично повний набір доступних засобів дезінформації:
- заяви перших осіб держави;
- телевізійні канали, топові інформаційні агенції, ведучі медіа;
- репортажі з місця подій, свідчення «свідків», «учасників подій»;
- наукові роботи, експертні заключення, експертну думку;
- мережі маргінальних так званих медіа;
- чутки та плітки, соціальні мережі;
2022-2025 роки
З початком повномасштабного вторгнення 22 лютого 2024 року, російська пропаганда запустила в дію проти України весь арсенал наративів, які містили поняття та термінологію, кліше та стереотипи WW2 і були напрацьовані раніше. Крім того, накачування інформаційного простору – як у самій РФ, так і в Україні і міжнародних сегментах – було підсилене наративами аналогічного гатунку, які, по факту, були модифікаціями, клонами, розвитком змісту тих, що сформувалися пропагандистською машиною Кремля у попередні роки.
Ключовими і основними у інформаційному векторі, який аналізується можна вважати три наступні. Решта є їх інтерпретаціями та варіаціями.
І. Наратив: «Керівництво України – це шайка наркоманів та неонацистів».
1) Виступ Путіна ТАРС (ТАСС.-рос.). 24 лютого 2022 року.:
– «Похоже, нам с вами (українськими військовими. – ред.) будет легче договориться, чем с этой шайкой наркоманов и неонацистов, которая засела в Киеве и взяла в заложники весь украинский народ»:
2) Російський Глава Криму Сергій Аксенов. 29 серпня 2022 року:
– Наступление украинских военных на юге страны является очередным фейком украинской пропаганды. Украинские формирования несут жесточайшие потери и на южном, и на всех остальных направлениях. Но западным хозяевам надо демонстрировать активность, поэтому шайка наркоманов и преступников занимается… имитациями и изготовлением информационных подделок. А людей, которых бросают на верную смерть ради достижения информационного эффекта, наркоманам не жалко»;
3) ТОП-пропагандистка Ольга Скабєєва:
«Что касается неонацистских корней нынешнего режима (в Україні. – ред.), которые были пущены в благодатную постмайданную почву, это серьезная проблема, которую нужно решать. Я нисколько не сомневаюсь, что, не искоренив нацизм на Украине, нам будет очень трудно дальше решать проблемы сосуществования на большом Европейском континенте (з інтерв’ю Лаврова програмі «60 хвилин»);
«Зеленский – наркоман, который шантажирует Европу: – американцы начинают подозревать, что доверять киевскому клону – это плохая идея…»
– «Зеленский хочет, чтобы Китай участвовал в мирных переговорах по Украине, ссылаясь на ‘влияние на Россию» – CNN рассказывает о мечтах наркомана».
ІІ. Наратив: «Етнічний єврей Зеленський прикриває та героїзує нацизм».
– «Он (Зеленський. – ред.) выдвигает аргумент: какая у них может быть нацификация, если он еврей. Могу ошибиться, но у Гитлера тоже была еврейская кровь. Это абсолютно ничего не значит. Мудрый еврейский народ говорит, что самые ярые антисемиты, как правило, евреи. «В семье не без урода», как у нас говорят…»
2) Інтерв’ю Путіна. ТАРС (ТАСС.-рос.). 5 вересня 2023 року:
– «Западные кураторы поставили во главе современной Украины человека – этнического еврея, с еврейскими корнями, с происхождением еврейским. И таким образом, на мой взгляд, они как бы прикрывают такую античеловеческую сущность, которая положена в фундамент, в основу современного украинского государства»;
– «Это делает всю ситуацию в высшей степени отвратительной тем, что этнический еврей прикрывает героизацию нацизма и прикрывает тех, кто возглавлял в свое время Холокост на Украине, а это уничтожение 1,5 млн человек»;
3) Брифінг речника президента РФ Пескова. 27 вересня 2023 року:
– «Факт, что Зеленский аплодировал члену СС в канадском парламенте, лишний раз подтверждает нацистскую идеологию Киева»,
ІІІ. Наратив: «Україна – це держава failed state, держава маріонетка, якою керують злочинці, що чинять геноцид проти власного народу».
1) INTERFAX.RU. Офіційна зава речниці МЗС РФ Марії Захарової. 25 лютого 2022 року:
– «Нынешняя власть, киевский режим, эти люди-марионетки, которые себя провозгласили правителями этой земли, унижая достоинство людей и издеваясь над ним, лишены какого-либо суверенитета или целеполагания в интересах украинского народа… Единственное, что киевский режим может делать, – использовать указания, которые поступают из-за океана, но при этом делает это, мягко говоря, не всегда успешно, и вопреки интересам народа…»
2) Доповідь Міністерства закордонних справ РФ «Про ситуацію з героїзацією нацизму, поширення неонацизму та інших видів практики, які сприяють ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов’язаної з ними нетерпимості». 11 вересня 2024 року.
– «К настоящему времени совершенно очевидно, что у власти в Киеве находится откровенно нацистский режим, следующий во всем своим идеологическим вдохновителям из нацистской Германии и на этом пути совершающий бесчисленное количество грубейших и систематических нарушений прав человека во всех сферах общественной жизни».
3) Директор Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін. 26 червня 2024 року.
– «Везде, куда протянул свои щупальца Запад, мы видим раскол и дестабилизацию. Самый яркий пример – Украина… Сегодня Украина – это несостоявшееся государство, то есть государство, которое не в состоянии поддержать свое существование в качестве жизнеспособной политической и экономической единицы…»
4) Постійний представник РФ при ООН Василь Небензя. 24 січня 2024 року:
– «Купившись на щедрые, но пустые посулы заокеанских друзей, эта власть привела Украину к экономическому и политическому коллапсу, превратила ее в несостоявшееся государство, политическая система которого приобретает отчетливые тоталитарные черты… Их поддержка – единственное, что позволяет киевской хунте оставаться у власти…»
Мета та цілі
Слід відмітити, що зміст проаналізованих наративів у розглянутий період часу характеризується більшим рівнем агресивності в бік України, глибшим негативом, більш відкритою і відверто екстремісткою позицією, як загалом російської системи пропаганди, так і перших осіб РФ, що на даному етапі фактично стали провідниками топових наративів і меседжів.
З точки зору відповідності матриці FIMI-впливів, вищевказані наративи направлені, перш за все, на дискредитацію України як незалежної держави, її політичного устрою, ідеології та цінностей. Як наслідок – права на місце української держави у цивілізованому світі.
Другий аспект – демонстрація меншовартості українців та їх державності, яка оголошується штучною, шкідливою, такою, що несе загрозу як «правильним» українцям (ті що проповідують цінності «руського міра») так і, в першу чергу, Росії та іншим країнам-сусідам. Поняття та історичні паралелі, кліше періоду WW2, відвертий антисемітизм за задумом пропагандистів мають підсвітити і підкреслити весь цей негатив.
Третій аспект, який є продовженням вже тих наративів, що були сформовані ще до 2022 року – є ще більш «аргументоване» перекидання відповідальності на Україну та її владу за війну, можливі жертви та руйнування, заперечення провини Росії та підміна базових понять – створення з Росії – по факту – країни-агресора образа жертви у цій війні.
Четвертий – за допомогою суміші нацистської та антисемітської риторики –дискредитація, приниження та висміювання перших осіб держави, політичного керівництва України. Через демонстрація того, що при владі в Україні стоять «бандити та наркомани», пропаганда нав’язує твердження, що така держава не може претендувати не те що на незалежність, а на існування.
Джерела просування
Як зазначалося – і це є однією із ключових відмінностей з попереднім періодом – чи не топовими провідниками даних наративів стали виступати перші особи Російської федерації на чолі з президентом цієї країни – Путіним. Керівники практично всіх ключових відомств країни-агресора, які в той чи інший спосіб – прямо чи опосередковано – задіяні у агресивних діях РФ проти України, виконували роль рупора у просуванні цих (а також інших) агресивних наративів.
Крім іншого були задіяні і інші ресурси:
- телевізійні канали, топові інформаційні агенції, ведучі медіа;
- топові пропагандисти та їх інформаційні мережі;
- експерти, псевдонаукова аналітика, дослідження, доповіді;
- мережі маргінальних медіа як в самій РФ так і за її межами;
- мережі телеграм-каналів.