Днями соцмережі буквально розірвав шовіністичний пост російської пропагандистки маргарити симоньян, який вже отримав неформальну назву «про оксан». І якщо у мережі Facebook її публікацію заблокували. То от в Twitter пост спокійнісінько висить і досі (напевно після того як Ілон Маск розігнав підрозділи мережі, які саме відповідали за фільтрування подібного трешу). http://surl.li/dphgf
Цілком справедливий народний гнів викликали слова головної редакторки пропагандистського ресурсу Russia Today про українських Оксан, про пісню «Ніч яка місячна», про черешні… Проте за кулісам гніву залишилася ще частина посту, яку мене цитують. А головне – розуміння, що цей пост симоньян – не про мир, а про війну, шовінізм, геноцид і етноцид українців. Це набір пропагандистських маніпуляцій і наративів.
Ми коротко, але по суті розберемо цей «шедевр», щоб в котре зрозуміти, що будь-яка істота з боліт не мислить інакше ніж у форматі знищення (або в послабленому варіанті – підкорення) всього, що пов’язано з Україною.
Почнемо з кінця.
МЕСЕДЖ 1. ПРО «ДЕНАЦИФІКАЦІЮ»
Симоньян опублікувала пост у день російського, так званого, народного єднання. Свято абсолютно штучне і є калькою із подібних свят, що існують в інших державах, але на відміну від росії мають цілком обґрунтоване історичне підґрунтя. У ерефії такого історичного фундаменту до такого свята не існує від слова зовсім.
У завершальній тезі, дуже пафосно, з натяком на певну художність згаданий вигаданий пропагандою термін «денацифікація». Ми всі пам’ятаємо, що саме під гаслами, так званої, «деницифікації» окупанти перейшли кордини України і розпочали війну. І так само як і у симоньян звучав ключовий акцент: «ми були вимушені», бо… Ну далі зрозуміло.
Термін «денацифікація» товариш маргарита використовує у аналогічному контексті – «оказавшегося неизбежнным» (слова денацифікація). Тобто пропагандистка цілком виправдовує дії кремлівської верхівки, виправдовує війну, вбивство і геноцид українців.
МЕСЕДЖ 2. ПРО «МАЛОРОСИЙСКИЕ РАССКАЗЫ»
Залишимо за лаштунками Гоголя, бо його думки з приводу етнічної приналежності у різні часи його творчості так різнилися, що науковці про це сперечаються досі. Відмітимо лише, що твори, які мали ще за життя письменника карколомний успіх – «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Мирогород», «Тарас Бульба», «Ніч перед Різдвом», «Сорочинський ярмарок», «Вій», «Втрачена грамота» – написані на українську тематика, про українську культуру, про українців і увійшли до класики світової літератури.
Та тут ключовий момент – вживання терміну «малороссийские рассказы». Поняття «малоросія» було введено в обіг, як позначення українських земель, захоплених тодішньою російською імперією у 18 столітті. Термін штучний, направлений на приниження українського етносу, нічим історично не обґрунтований. Так само, як і термін – великороси.
Тож, «миролюбивий» тон симоньян у пості, аж ніяк не в’яжеться з шовіністичним «малоросія». Тим більше, що за аналогією у 2014 році на тлі появи незрозумілих утворень, як то лнр-днр, пропагандою було запущено в обіг не менш штучне поняття «новоросія».
Так само в симоньян відгукується про літо, яке в неї «малоросійське». У начебто, мирному майбутньому, про яке нам так «смачно» співає пропагандистка буде місце літу, яке буде мати назву «малоросійське». Але не українське! Тобто у тому майбутньому симоньян бачить мешканців України – «малоросами», а ніяк не українцями.
Така позиція – варіації трактування чи не улюбленого наративу бункерного диктатора, про те, що України не існувало, що всі ці землі – подаровані колись українцям. І що то все – колишні російські землі, які треба «вернуть в родную гавань».
МЕСЕДЖ 3. ПРО «МУЧЕНИКОВ»
Симоньян говорить, що хтось там разом стане і пом’яне мучеників. Десь дуже прозоро можна побачити натяк на мучеників – тобто жертв цієї війни. Тобто всі, хто загинув. З обох боків. Тобто в один ряд симоньян ставить закатованих цивільних у Бучі, Ірпіні, Ізюмі, Оленівці, розбомблених мешканців у Маріуполі, Одесі, Харкові, Києві і… вагнерівців, кадировців, пригожинських зеків, бойових бурятів, чмобіків (що, як вівці йдуть «захищати родіну» в чужу країну), що творили ці злочини?
Це ні що інше, як цинічна і брудна маніпуляція. Це все одно, що в мученики записати закатованих і спалених у крематоріях в’язнів Освенциму, Бухенвальду, Аушвіцу та їх катів. Логіка одна й та ж.
МЕСЕДЖ 4. ПРО ПІСНЮ «НІЧ ЯКА МІСЯЧНА»
Так дійсно ця пісня виконувалася у знаменитому фільмі «В бій йдуть одні старики», в якому знімалася ціла низка видатних українських акторів. Але!
Симоньян не даремно, а чітко маніпулятивно, вводить у своєму пості асоціацію пісні саме з радянським фільмом, саме з радянським часом. Це вже не перший раз пропагандистка говорить про, так зване, спільне минуле росіян та українців, апелюючи до таких «прекрасних» радянських часів, коли всі були «разом», будували «велику країну», спільне «світле майбутнє».
Саме апеляція до вигаданих «спальних цінностей» радянщини – один з ключових «аргументів» наративу про «один народ», який активно обкатується пропагандою з 2014 року. Що українці, це такі самі «русские», тільки трохи інші. Як то кажуть – це ми вже проходили!
Ерефії у нинішньому її варіанті, насправді нічого запропонувати «сусідам» для «дружби» у перспективі майбутнього. Ні сучасникх технологій, ні економічного дива, ні високих соціальних стандартів, ні новітнього формату суспільства. НІЧОГО! РФ з точки зору перспективних пропозицій – повний банкрот. З великою вірогідністю, усвідомлюючи це, пропагандисти і розкачали міф, про «світле спільне майбутнє», як псевдоопору для наративів про «один народ», «воссоединение» і т.ін.
Тож мова в цьому меседжі не про чудову українську пісню, а про вже заїжджений наратив, про «спільне щасливе минуле».
МЕСЕДЖ 5. ПРО «ОКСАН»
Так, тут сексизм чистої води. Грубий натяк на те, що українські дівчата – то лиш об’єкт заглядання, залицяння. Інший аспект – і тут вже сексизм за шовіністичними акцентами – що у «майбутньому від симоньян» заглядатися на наших дівчат будуть чомусь їхні, «руські» чоловіки. Тобто у тому «майбутньому» по нашій українській землі будуть ходити ті ж «руські», які сьогодні вбивають, ґвалтую, катують наших громадян, або пропагандистки, що кожного дня виливають тони брехні та фейків на українців.
Ні, товариш, симоньян – навряд чи таке майбутнє має місце в історії України. Як і подібні пости, що за ширмою «любові» несуть пропаганду, шовінізм, цинічну маніпуляцію.