Війн немає без жертв і героїв. І якщо без жертв не минає ні одна війна, то з героями буває по різному. Якщо ти б’єшся за свою землю, за свій дім, за те, щоб вранці над твоєю домівкою встало сонце – ти вже герой. Реальний, не вигаданий, можливо ніким не впізнаний, але справжній.
Якщо ж ти сидиш у невідомому бункері та, ворушачи пухкенькими пальцями, які ніколи не знали важкої роботи, посилаєш нести смерть і на смерть чергові порції гарматного м’яса, яке гине без ідеї, без пошани, без права і надії на те, щоб його хоч колись гідно пом’янули у своїй псевдокраїні – ти вигадуєш героїв. Ти створюєш їх штучно. І хоча життя штучних героїв таке ж саме коротке і сіре, як і тих, для кого вони створюються, їх криво-косо, але породжує черево пропаганди. Навколо цих псевдогероїв «пишуться міфи» – історії про вигадані подвиги і вчинки. Бо міф – ключовий елемент будь-якої пропаганди. А російська пропаганда – це суцільна збірка міфів божевільного хворого розуму, до яких ще напевно не придумали діагнози. Останніми днями ми були свідками короткого життя декількох таких міфів.
Міф про непереможного ДОНа
Кадиров вже під Києвом! Кадиров вже в центрі Києва! Кадиров записав відео із таємного бункера в самій столиці України! Кадиров каже, що вони вже так близько, що ми навіть собі не уявляємо! Кадиров…
Цими лякалками серед нас намагалися посіяти паніку останні два дні. Проте, хтось ці вкиди взагалі не помітив, хтось просто посміявся, хтось з люттю процідив крізь зуби: «… щоб ти здох…»
Як це не парадоксально, але російська пропаганда у своїх недолугих потугах нас залякати, намагається перенести кліше та штампи, які згодовувалися роками біомасі у своїй країні на нас. Вкотре наступаючи на граблі з кремезним дубовим держаком, вони пробують насадити в нас страх перед непереможним, крутим героєм-доном з Кавказу, один вигляд якого (не зважаючи на жіночі черевики) має вводити нас в ступор і тремтіння.
Але це ваш страх, нешановні мешканці мокшанських боліт! Це у вас кремезні бородаті дядьки, обвішані зброєю як новорічні ялинки викликають страх! Бо це ви платите їм данину і ліпите з них суперменів. А вони, усвідомлюючи ситуацію, активно укорінюють ці ваші страхи, створюючи красиву і сувору картинку для телевізора, Instagram (коли він був).
І що ще вражає – російська біомаса пишається цими страхами, живе цими страхами, про кавказького іллю муромця. Бо свій ілюша вже нікому не потрібен. Бо він не лякає. А щоб пишатися – треба боятися. Саме так працює мокшанська героїка.
Інший парадокс полягає в тому, що російська пропаганда опинилася в ситуації, у якій просто не має ресурсу і підґрунтя навіть для вигадування своїх героїв і міфів навколо них. Бо офіційна позиція кремля загнала свою ж пропаганду у глухий кут. Бо росія не воює, а проводить спецоперацію, бо росія не посилає на спецоперацію строковиків, бо росія воює виключно високоточною зброєю і тільки з бандерівцями.
І як на цьому підґрунті зліпити героя? Як створити «міф» про те, що звичайний Ваня-строковик з Ростова, який добровольцем пішов рятувати український народ від влади наркоманів та нацистів, самовіддано пожертвував собою, і підірвав гранатою себе та десяток накачаних бойовими наркотиками націоналістів, коли намагався передати банку тушонки від «асвабадітелей»…
Чи неправда, звучить не те що безглуздо, а просто тупо, навіть для російської пропаганди.
Саме тому і втюхують нам міф про дона в жіночих батільйонах, про спецназ, тільки при згадці якого ворог розбігається і здається в полон цілими пачками – бо інших варіантів і кандидатів у герої просто немає.
Але, як виявляється весь цей героїзм – кривий міф, який прожив не більше двох днів. Бо і кадирова, як з’ясувалося під Києвом не було – він в цей час «підробляв» візником патрушева і ролик про героїчний кадирівський спецназ, який звільняє «українське» село був знятий на території Білорусі десь під Гомелем.
Міф про «хароших рускіх»
Тут буде все коротко, бо було очевидно і зрозуміло з самого початку. Аби отримати в перспективі певні стратегічні вигоди, на тактичному рівні можна вдатися до певних втрат – це ази стратегії.
Тому саме зараз почалося активне формування міфу про те, що є і «харошиє рускіє», які проти війни, за мир в усьому світі, які теж страждають через війну і… які ні в чому не винні, бо самі стали жертвами та заручниками ситуації.
А далі почнеться (або планується принаймні) розгорнутися протестний рух, наприклад, у країнах Європи, так званих «хароших рускіх» про порятунок російського простого наріду, що страждає від санкцій. Будуть давити на вразливий європейський мозоль – страждання дітей, матерів, людей похилого віку, хворих і т. ін. Це все буде перемикати увагу «общественності» від розбомблених українських міст, спалених сіл, тисяч смертей серед мирних громадян на «мученія хароших рускіх» від закриття Макдональдсу і відсутності пепсі-коли на прилавках крамниць.
Тому маємо усвідомити, що немає ніяких «хароших рускіх» – це черговий міф кремлівської пропаганди. Немає ніяких відчайдушних і сміливих російських журналістів, які зараз пачками звільняються з кремлівських телеканалів, бо не можуть терпіти брехні, яку змушують їх поширювати. Ні, це на «хароші руські» – це, як казав Свирид Петрович Голохвастов, кріси, пардоньте – миші, які тікаю з прогнилого російського корабля, який йде відомим курсом. І дуже стрімко!