//

Обмеження під час карантину від COVID-19 – де влада маніпулює і зловживає?

Вже зараз українська влада починає посилатися на карантин як «її дієве рішення», яке запобігає найтрагічнішому із можливих сценаріїв розвитку епідемії коронавірусу в країні. Напевно, «дієве» тому, що дозволяє за рахунок суворих обмежень нівелювати ефект від невиконання владою всього того, що вона була зобов’язана почати робити ще в лютому. Давайте спробуємо розібратися, що відбувається насправді – де правда, а де маніпуляція на тлі закону.

 

АНАЛІЗ І ПЕРЕВІРКА

Які зміни внесли в законодавство

30 березня 2020 року Парламент вніс зміни в Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в основному в розділ V «Санітарна охорона території України, карантин, обмежувальні протиепідемічні заходи» саме в частині карантину. http://bit.ly/39UhkiG

Згідно із статтею 29 цього Закону, карантин встановлюється і скасовується Кабінетом Міністрів України. При цьому в рішенні про встановлення карантину можуть міститися «тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, які покладаються на них».

Більше того, в перехідні положення цього Закону додали норму, що «тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути введені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб».

Наскільки такі обмеження законні і відповідають Конституції

Обидві норми з точки зору юридичної точності можна назвати некоректними, бо вони залишають місце для інтерпретацій в частині природи таких обмежень, їх предмета і алгоритму введення.

Але ці міркування можливі, тільки якщо проігнорувати Конституцію України. http://bit.ly/2PHq5Ds

Стаття 64 Конституції України не залишає грунту для різночитань:

«Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Оскільки законодавець в процитованій нормі не згадав саме «конституційні права», а вказав на можливість обмеження просто «прав фізичних осіб» або «введення протиепідемічних заходів щодо фізичних осіб», права у Кабінету Міністрів обмежувати конституційні права і свободи громадян немає, як і не було спочатку.

2 квітня 2020 року Кабмін прийняв сумно відому постанову №255, якою ввів, серед інших заходів, істотні обмеження прав громадян, в тому числі за межами своєї компетенції. https://bit.ly/2JQr2XU

Про свободу пересування

Перш за все, це стосується конституційного права на свободу пересування (стаття 33 Конституції України).

У Законі України «Про право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання» є визначення свободи пересування.

Свобода пересування – право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом». В статті 12 цього Закону зазначені підстави її обмеження, серед яких: «на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності»).

У постанові Кабміну фактично обмежено право на свободу пересування по всій країні у вигляді обмежень на:

– відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових і прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою і в разі службової необхідності;
– відвідування спортивних і дитячих майданчиків.

Обмеження права на свободу пересування, яке ввів Кабмін, не є законним, оскільки здійснено за межами його повноважень, не відповідає конституційному режиму, прописаному для прийняття рішення про обмеження конституційних прав громадян, тобто воно введено в порушення Конституції і чинного законодавства.

Тобто, в цій частині постанова не що інше, як правове свавілля.

Про тимчасові обмеження в період епідемії

У той же час, як зазначено вище, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прямо встановлює, що в рішенні Кабміну про встановлення карантину можуть міститися «тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, які покладаються на них».

Так ось, це такі обмеження, як:

– перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно;

– переміщення групою осіб у кількості більше ніж дві особи, крім випадків службової необхідності та супроводження осіб, які не досягли 14 років, батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, іншими особами відповідно до закону або повнолітніми родичами дитини;

– перебування в громадських місцях осіб, які не досягли 14 років, без супроводу батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, інших осіб відповідно до закону або повнолітніх родичів дитини;

– перебувати на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус.

І вони обґрунтовано можуть бути інтерпретовані як додаткові обов’язки, покладені на фізичних осіб в рамках законних повноважень Кабміну. Зафіксований факт їх порушення буде підставою притягнення до адміністративної відповідальності в установленому законом порядку.

У підсумку

Насправді, норми названого Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» досить чітко виписані в частині прав та обов’язків центральних і місцевих органів влади щодо захисту населення, і НЕ КАРАНТИН є в них основним.

Наприклад, Міністерство охорони здоров’я зобов’язане забезпечити створення, зберігання та своєчасне оновлення запасу дезінфекційних засобів. А хворі і носії інфекції мають право на безкоштовне лікування в державних установах охорони здоров’я. Цей список можна продовжити, цей та інші закони в сфері охорони здоров’я досить чіткі, і від того, наскільки наша держава забезпечила виконання своїх зобов’язань перед платниками податків в цьому напрямку, залежить набагато більше, ніж від заборон. І це сфера відповідальності влади.

Важливо розуміти, що будь-які обмежувальні заходи повинні бути не тільки законними, але своєчасними, адекватними і пропорційними, тобто їх позитивний ефект повинен перевищувати негативний вплив на життя громадян.

Таку оцінку – з точки зору ефективності та пропорційності заходів, так само як і невиконання владою прямих обов’язків із забезпечення громадського здоров’я, має право дати кожен громадянин України. І запитати як з влади, так і з правоохоронних органів, чому особам, відповідальним за провал підготовки країни до епідемії, ще не висунуті звинувачення. Таку оцінку, в тому числі, може дати і ЄСПЛ (Європейський Суд з прав людини), при зверненні до нього з відповідним позовом.

Не тільки в Україні лунають сумніви у відповідності прийнятих зараз владою протиепідемічних заходів принципам дотримання прав і свобод людини. Звучать вони в Німеччині, Італії, Австрії.

Пропорційність обмежень – як за їх масштабами, так і за тривалістю – буде залежати від продемонстрованої державою доречності таких обмежень для запобігання поширенню хвороби, їх місця в системі заходів у боротьбі з коронавірусом, а також від їх впливу на отримання предметів першої необхідності, наприклад, ліків , придбання продуктів харчування, або на погіршення фізичного чи матеріального стану громадян, викликаного такими обмеженнями в порівнянні з ефектом.

Навіть підтримуючи карантинні заходи в своїх країнах, місцеві юристи і правозахисники сумніваються в їх правовій складовій. Наприклад, що на практиці такі заходи відповідають принципу адекватності, а саме: допускається обмежувати свободу пересування тільки тих людей, від яких виходить або може виходити загроза зараження.

Ці сумніви абсолютно вірні і в українському варіанті карантину, який накладається на практичну відсутність і небажання тестувати громадян.

Чого ще слід побоюватися, то це безповоротності втрачених свобод. Ми повинні бути впевнені в тому, що після закінчення поточного періоду боротьби з пандемією всі права і свободи будуть знову радикально відновлені в тому ж обсязі, в якому вони були раніше.

Саме ця стурбованість відображена в заяві 13 країн країн-членів ЄС, зробленому 1 квітня. У ній – застереження окремим державам від довгострокового посягання на основні права і свободи людини під приводом боротьби з коронавірусом.

Матеріал підготовлений в рамках проєкту з протидії фейкам за темою “COVID-19” – “По той бік пандемії”,  ініційованого ресурсом “По той бік новин”

//
Exit mobile version