На тлі накопичення російських військ на кордонах України та низки інформаційних провокацій в останні два тижні, в західних ЗМІ почали з’являтися публікації так званих «планів» вторгнення. Так 3 грудня публікацію з аналізом ситуації на кордонах нашої держави зробило видання The Washington Post. У матеріалі були використані супутникові фото, які демонстрували розміщення російських військ та мапа. На ній достатньо узагальнено позначалися райони накопичення збройних формувань РФ. Буквально навздогін американським колегам, видання з Німеччини Bild 4 грудня публікує свій матеріал про ту ж саму ситуації і – звичайно мапу. На відміну від варіанту The Washington Post, більдівська мапа просто підірвала мережу своєю деталізацією, викликавши як бурхливу серйозну полеміку, так і хвилю мемів і саркастичних оцінок.
Проте, слід подивитися на інформацію від Bild під іншим кутом – як би не коментували цю мапу – негативно, з гумором, з панікою, а інформація, як то кажуть, – зайшла. Для маніпулятивного вкиду це саме те, що треба. Але ми забігли трохи наперед. З мапою від німецького видання все не зовсім так, як здається. Пояснимо що саме не так і в чому полягає маніпуляція.
Те, що одразу впало в око користувачам мережі і на чому було наголошено – позначення міста Львів як – Лемберг. Так, у 1772 році Австрійська імперія стала володіти містом і згодом Львів було перейменовано у Лембер. Але це не єдина незрозумілість на даній мапі.
Різний принцип написання міст
І так, Львів позначено старою назвою, яка почала використовуватися майже 240 років тому. Тобто це один формат «позначення» географічних назв на мапі, хоча і дуже дивний.
Трохи нижче на мапі можна побачити – Czernowitz. Вгадується назва міста Чернівці. Але вона написана в німецькому варіанті, що можна елементарно перевірити навіть на звичайному google-перекладачі. Тобто маємо другий формат позначення географічних назва.
Крім цих двох на мапі ще з два десятки українських міст, але їх назви написані у форматі прямої транскрипції латиницею з урахуванням особливостей німецької мови. Це вже третій варіант написання географічних назв.
Звичайно, що в адекватному варіанті картографування таке різноманіття неможливе. Все це нагадує кумедні мапи з голлівудських фільмів про СРСР або Росію на кшталт із стрічки «День Незалежності»:
Тобто перед нами:
- або приклад професійної недолугості журналістів, редакторів, випускових редакторів, заступників головного редактора, головного редактора видання Bild (що з них взяти – жовта преса вона і в Німеччині жовта преса);
- або інформаційний вкид, у зміст якого (саме у мапу) ніхто детально не вдивлявся, мовляв, нам тут флешку підкинули, тема гаряча – публікуємо;
- або якщо це вкид, то реальні «автори» мапи навмисно «написали» декілька назв на німецький лад і таким чином спробували відвернути від себе увагу.
Чому на карті обласні і районні центри?
Ще один дивний момент, на який варто звернути увагу – на карті позначено 14 обласних центрів України (включно з Луганськом, Донецьком,) та головним містом українського Криму – Севастополем. В той же час, поміж обласних центрів чомусь фігурують районні центри – Коростень, Умань, Біла Церква, Кременчук, Нікополь, Сєвєродонецьк та Маріуполь.
Логіка в такій «географії» відсутня абсолютно. Навіть в деяких з областей, на які нібито націлені «стріли» російської агресії, не позначені їх обласні центри, хоча за логікою мали б.
З натяжкою можна було б зрозуміти появу на карті таких райцентрів як Коростень і Умань – по ним проходить умовна лінія, на якій планують «перепочити» російські війська. Або таких як Маріуполь, Сєвєродонецьк, Кременчук – бо мають певну стратегічну цінність. Але з обох варіантів випадає Біла Церква і Нікополь. До того ж, якщо застосовувати таку логіку – стратегічна цінність та лінія зупинки – то на мапі мали б бути ще з десятка два-три районних центрів у різних областях. Та їх немає.
Тому вибір обласних і районних центрів на мапі схоже має рандомний характер. Над метою такого вибору можна поміркувати:
- професійність медійників Bild;
- умовна, штучна псевдо деталізація мапи, аби надати достовірності документу, яка розрахована суто на емоційне сприйняття зображення;
- створення безглуздої, нелогічної картинки «плану нападу» аби показати недолугість, непрофесійність тих, хто складав цей план. Мовляв, господи, вони по глобусу України планують напад, ну вояки, ну навоюють – ми їх тут шапками закидаємо.
Де літаки, гелікоптери, ракети і… піхота?
Ну і на останок – трохи про гру у солдатики. «Стратеги» показали на мапі позначки певних родів військ – морські сили, артилерія, танки, десант. Чудово. Неозброєним оком видно, що домінуюча превага за танками – обліпили кордони України, як хмара мух. Деінде лиш поодинокі позначки десанту, артилерії (чомусь тільки з кримського напрямку, хоча у 2014-2015 роках артилерія росіян гатила із-за кордону аж гай шумів), кораблів.
Ну добре, танки так танки. Але питання – де авіація? Літаки і гелікоптери? Де ракетні війська? Де, в решті-решт, звичайна піхота? Танки без підтримки мотострілецьких підрозділів (це і є піхота тільки моторизована) не воюють. Це аксіома!
Як і аксіома – використання авіації, ракетного тактичного і стратегічного озброєння у фронтових операціях такого масштабу. А як зазначили військові експерти у аналізі, що зробило видання «Новое время», подібний сценарій, що подає мапа – це операції не тільки фронтового, а міжфронтового масштабу, тобто взаємодія декількох фронтів. При всій неповазі до російського військового керівництва, не використовувати одні з ключових стратегічних переваг – авіацію і ракетні війська – вершина безглуздя.
Якщо не заглиблюватися у військові стратегії, то мапа відтворює стереотип ще радянських часів (який, перекочував і на російську воєнщину) , що танки СРСР за три доби дійдуть до Ла Маншу. І що саме танки було і є головною ударною силою. Досвід бойових дій у світі останніх десятиліть показує абсолютно іншу картину. До того ж, розвідки США та України у своїх аналізах з приводу накопичення російських військ на кордоні України, оперують таким терміном як батальйонно тактична група. А це дещо інше за своїм складом, якісними та кількісними показниками ніж “танкові клини”.
ВИСНОВКИ
- Мета аналізу інформаційного вкиду – не прорахувати ймовірність або неможливість нападу, – а чому саме це є російським вкидом і яка його можлива мета.
- З великою вірогідністю, мапа, яку ми так ретельно аналізували – дійсно російський вкид, введений в інформаційний простір через німецьке таблоїдне видання Bild.
- Підґрунтям такого висновку може слугувати розбір деталей мапи (зроблений вище), а також такий цікавий нюанс, як різниця у деталізації між публікацією у The Washington Post і Bild, що з’явилися з проміжком в один день. При всій повазі до журналістів Bild, виходить так, що представники жовтої німецької преси обізнані більше ніж фахівці американського видання. Це при тому, що саме розвідки США першими забили на сполох про накопичення російських військ.
- Цілей такого вкиду, за яким стирчать вуха російської пропагандистської машини, може бути декілька:
– вплинути на емоції найбільш чутливої частини громадян (в першу чергу України), посіяти панічні настрої;
– за показною недолугістю плану нападу на мапі, створити викривлений образ ворога-ідіота, який лізе як бик на ворота, ворога, який постає таким собі посміховиськом і до якого можна ставитися зневажливо, мовляв, та ми тих москалів одними вилами здолаємо;
– приспати пильність та створити оманливу впевненість у передбачуваності дій ворога, спрямувавши думки сторони, що обороняється у зовсім інший бік;
– змусити супротивника нервувати, бути у постійній напрузі розпорошувати стратегічні сили на різні напрямки, які можуть так ніколи і не «зіграти»;
– навпаки – створити картину могутності сторони, що нападає, продемонструвавши (принаймні на мапі) впевненість у можливостях здійснювати грандіозні задуми, безглуздості спротиву чи направлення допомоги від союзників.
PS. Як бачимо, варіантів мети вкиду може бути безліч. Але ключове залишається незмінним – будь-яка реакція (крім адекватної) грає на руку тим, хто стоїть за цією маніпулятивною інформаційною операцією.
Автор. Олександр Гороховський