Кажуть, що велике можна побачити з певної відстані. Тобто треба або почекати, поки це щось велике саме відсунеться від вас на певну відстань (наприклад, часову), або самому спробувати віддалитися, щоб збагнути велич. Головне, щоб коли прийшло це «просвітлення» – не було пізно…
Хто не знає – «Вікно Овертона», це не теж саме, що вікно «Веко», чи «Рехау». «Вікно Овертона» з області соціології і… маніпуляції суспільною думкою у стратегічних масштабах.
Американський соціолог та юрист Дзозеф Овертон розробив «теорію вікон можливостей», за допомогою якої практично у будь-якому суспільстві можна легалізувати певну ідею, яка ще вчора здавалася неприйнятною, аморальною, деструктивною. Ця технологія складається всього з п’яти кроків-етапів. Щоб зрозуміти ступінь жахливості ідеї, що може вже завтра стати звичайною справою, під цю теорію часто підводять приклад з легалізацією в умовному громадському середовищі такого явища, як – канібалізм.
О! Хтось зараз скривиться від самої думки про це, почне плюватися, бити молитви, рвати волосся з криками «ніколи і нізащо». Чудово! Як що ви це зробили, то ви вже почали рухати «Вікно Овертона» даної ідеї від початкової точки відліку – «неможливо», до кінцевого пункту – «легалізація».
Але ми зараз не про канібалізм (хоча по великому рахунку, кремлівські наративи в українському середовище – це той самий канібалізм, механізм самознищення нації). Ми про меседжи, які ще вчора, підкреслюю, вчора (бо сьогодні ситуація змінилася кардинально) були неприйнятними у нашому суспільстві. А сьогодні… А сьогодні вільно обговорюються, дискутуються. Це ознака того, що на шляху до легалізації неймовірного, який складається з 5 кроків, ми вже пройшли… більшу половину шляху. Так! Ми зараз знаходимося в кінці третього, КЛЮЧОВОГО етапу. А тепер все по черзі!
ЕТАП 1. «Неймовірно! Але давайте про це поговоримо»
ТЕОРІЯ. Канібалізм – суспільне табу. На ньому велика чорна мітка. Проте, треба якось рухати «Вікно». Перший крок – ввести тему в суспільне обговорення. Звичайно, що ніхто ще не маркує це явище бодай ледь помітним знаком позитиву. Боже збав! Це неприйнятно, огидно, жахливо. Але! Але давайте про це компетентно поговоримо на рівні наукової чи експертної дискусії. Ця дискусія і з’ясує, чому ж це так погано. Одночасно, треба «призначити» тих, хто вже зараз, коли все суспільство категорично проти, каже канібалізму – ок. Так це будуть нелюди, радикали. Але для чого потрібно «назначати» таких потвор?
По-перше, вони символізуватимуть крайню позицію. А це вже натяк на те, що можуть бути і інші. Тобто канібалізм може (поки теоретично) бути не тільки «чорного» кольору, але, напевно і інших відтінків.
По-друге, «призначення» тих, хто символізує крайній радикалізм в даному питання – чудовий привід щоб ще раз поговорити про саме явище. Так, із засудженням, негативом, але тема обговорюється. І якщо вчені мужі і експерти дискутують про канібалізм на макро рівні, то про «жахливих радикалів» – прості громадяни дома на кухні…
РЕАЛЬНІСТЬ. Практично всі роки «порошенківщини» тема будь-яких компромісів з Росією з приводу ОРДЛО і Криму – була табу. Так, був «Мінськ», були певні домовленості. Однак їх скорше необхідно розцінювати як вимушений крок під тиском. В решті-решт, переговорний процес на мінському майданчику зайшов у глухий кут, а сама ситуація на фронті після декількох гарячих років, переросла у заморожений, але тліючий із жертвами і обстрілами конфлікт.
Навіть противники такої позиції України, скоріше «працювали» у площині критики тактичних дій влади, ніж у сфері стратегічних альтернативних варіантів і підходів до вирішення ситуації на Донбасі.
Ми зараз говоримо про те, що бачило і чуло суспільство у публічній інформаційній площині. Все, що стосується конспірологічних версій і закулісних інтриг – залишимо за лаштунками. Бо нам цікаво саме те, що лежить у вимірі доступного і реального.
Але з певний момент, «вікно можливостей» почало рухатися, зірвавши з рейок», які вже почали вкриватися свіженької іржею, важкий потяг на станції «Неможливе» і потихеньку потягнувши його до наступної станції – «а давайте про це поговоримо».
Провокаційні візити новоспеченого керівника новоствореного «Опозиційного Блоку – За Життя» до Москви та переговори із кремлівською верхівкою, перші заяви ще тоді кандидата в президенти (а згодом, президента) про те, що «треба сісти і поговорити і домовитися десь посередні», що «треба просто перестати стріляти», що «будь-яка війна закінчується миром (але те, що мир може бути на умовах переможеного – залишалося за лаштунками) – сприймалися переважною більшістю суспільства вкрай негативно. Бо це було порушення багаторічного табу, це була руйнація вибудованих роками алгоритмів реакції на будь-які дії в бік компромісів з ворогом.
Так, хтось завалював соцмережі гнівними постами, хтось виходив на протестні акції, хтось з піною на вустах рвав останню майку на телевізійних ток-шоу. Але тема іншого погляду на табуйовані пропозиції вже почала жити – на телебаченні, у соцмережах, на кухні.
Після виборів були «призначені крайні радикали», які протидіяли процесу просування «мирної ідеї». Хто це? Не здогадуєтеся? Це ті, хто вперто стояли на своєму – «Ні капітуляції!» Це ті, хто намагалися залишитися або повернутися на бойові позиції, коли був здійснений перший крок по розведенню військ, так би мовити, кинуто перший камінь…
«Вікно Овертона», вірніше «вікно домовитися посередині» пройшло першу фазу.
ЕТАП 2. «А чому б і ні? Маємо варіанти!»
ТЕОРІЯ. До певного етапу гасло «а давайте про це поговоримо» – працює. Суспільство ще продовжує дискутувати, але в якийсь момент досягає піку уваги – безкінечно тасувати одних і тих же «експертів» та меседжи неможливо. Рух «Вікна» уповільнюється. Щоб надати йому нового імпульсу на другому етапі до справи вводять «вмілого словесного еквілібриста», який робить начебто незначний крок – підміняє поняття. З радикального «канібалізму» на компромісний і не такий жахаючий і навіть майже науковий термін – антропофілія. Таких «м’яких» варіацій може бути декілька.
Паралельно з цим поняттям в інформаційний обіг вводяться, так звані, «легенди» – історії, ситуації, які показують, що раніше були цілком виправдані і прийнятні ситуації каніба…, вибачте антропофілії. Більше того, у великих розповсюджених релігіях є умовна ритуальна антропофілія. То що тепер, звинувачувати мільйони віруючих людей у канібалізмі, знущатися з їх віри. Це блюзнірство! Ви що проти релігії та віри?!
А ще не треба забувати давати стусанів «радикалам». Бо вони ж дикі і неотесані – все товчуть про свій канібалізм. А в нас тут вже ніякого канібалізму немає. В нас майже зрозуміла і прийнятна антропофілія…
РЕАЛЬНІСТЬ. На фоні ще тліючих акцій клятих радикалів-порохоботів «Ні капітуляції» (яким, до речі особливо ніхто не протидіяв і не давав гучну інформаційну відсіч – словесний пін-понг незграбної когорти провладних експертів на декількох ток-шоу можна вважати реакцією для «галочки») почала розгоратися компанія з підміни понять.
Звучало це дуже гучно, красиво, пафосно – відновлення Мінського процесу. Коли даний меседж не спрацював (а можливо він служив просто психологічним містком до наступної слово-форми) в інформаційний обіг увійшов ще більш вишуканий – Нормандський формат. Далі ще більш цікаві варіанти – Формула Штайнмаєра, гуманітарна співпраця і таке інше. Все це узагальнювалося під «великою парасолькою» – мирний план, план врегулювання.
Ми пам’ятаємо шалений сплеск емоцій – обурення, невдоволення, нерозуміння. В решті решт – «та поясніть хоч щось!». І почалися роз’яснення, варіації на тему, допустимі кордони, червоні лінії…
Це був ключовий момент другого етапу – «Вікно Овертона» зробило шалений прорив – категорично неможливе стало прийнятним для обговорення в прийнятному суспільному форматі. Так з емоціями, так з коливаннями від «зради до перемоги». Але головне було досягнуто – ніхто вже не відкидав геть той самий меседж «сісти і домовитися посередині». Бо він вже «передягнувся» із драної, смердючої, закривавленої роби у елегантний костюм з краваткою і шикарним лейблом – Made in «Мінський процес», «Нормандський формат», «Формула Штайнмаєра», «план врегулювання».
На тлі введення в обіг «елегантних» словообертів, із публічного поля і лексикону топ-персон зникають гострі і категоричні. А саме: сепаратисти, Росія агресор, бойовики. Паралельно створюється лояльна картинка – «там теж наші люди», «Донбас бореться за свої права», «гуманітарна взаємодія».
Це підкріплюється маніпулятивними меседжами (під які, як правило, не підводиться фактологічне підґрунтя), що «ми слабкі», «ми виготовили за 5 років всього один танк», «ми не можемо протистояти такій потужній військовій машині, як в Росії», «там де війна – там немає росту економіки і інвестицій». Тому – «в нас немає іншого виходу, як домовлятися» і ключове – «я бачив в очах мир»…
Всі кроки другого етапу підпорядковані єдиній меті – створення міфу, що мир таки досяжний, що компроміс і «домовитися посередині» – не такий вже і страшний пасаж.
ЕТАП 3: Тут є доля правди. Дуже велика доля
ТЕОРІЯ. До третього етапу суспільство «підводять» з формулою, що, так, є радикальний канібалізм. І він фу-фу, який бридкий. Але то терени отих жахливих істот – радикалів, фашистів і їм подібним. А всі інші – то цивілізовані люди, що експертно та виважено обговорюють такий прояв людської суті, як антропофілію. Так, цей прояв трохи дивний, проте, хто з нас не дивується вегенам, чи любителям модифікувати своє тіло, чи людям з нетрадиційною орієнтацією. Ми ж їх нормально сприймаємо у суспільстві. То в чому провина антропофілів?
Давайте відходити від кліше і стереотипів, давайте руйнувати старі міфи, давайте змінювати точку зору. Тим більше експерти, історики, науковці показали нам стільки яскравих реальних прикладів та аналогій антропофілії, про які ми навіть не здогадувалися! Виявляється людство всю свою історію знало таке явище, але не визнавало. То може час настав!?
РЕАЛЬНІСТЬ. В нашій реальності, мета третього ключового етапу просування «Вікна Оверторна» – остаточне «вживлення» потрібної ідеї у суспільство (що ще вчора, як ми пам’ятамо була під тавром табу). Це схоже на процес лікування психічного розладу методом лоботомії.
Третій етап повинен спровокувати у суспільстві (принаймні його переважної більшості) психологічний злам, розірвати його свідомість, самоідентичність, межі і кордони. Яким чином? Руйнуючи алгоритми поведінки, інформаційні стандарти, впевненість у ще вчора зрозумілих правилах і «червоних лініях», розпорошивши увагу на другорядні питання, створивши нові альтернативи, кардинально змінивши ролі дійових осіб – вчорашніх ворогів позначивши як соратників, а друзів – записавши у супротивники.
І все це максимально вивести в інформаційну площину – соцмережі, телебачення, інтернет медіа. Для того щоб створити віртуальне поле бою. Вам це ще нічого не нагадує?
І найголовніше – всі елементи суспільної маніпуляції, які були запущені на першому і другому етапі продовжують діяти, помножуючи кумулятивний руйнівний ефект…
Яке здивування та обурення викликали перші поява в телевізійних ефірах одіозних телеканалів в певний період (безумовно прорахований) таких персонажів як Бондаренко, Портнов, Шарій, Лукаш. Проте, питання «як так сталося?» – жевріло недовго. З простої причини, що ще раніше суспільство вже присадили на достатньо серйозну дозу «медведчуківського важкого інформаційного наркотику» (згадаємо хоча б парламентські вибори і в подальшому – щоденний неприхований піар). І якщо «куму» було можна (з мовчазної згоди влади), то чому і вищезгаданим персонажам ні?
Тим більше, що вони починали, скажемо так, з «легкого дурману» – не торкалися гострих тем, здебільшого коментували, трохи критикували. Відбувалось зондування, апробація реакції на їх появу. Так, хтось обурювався, але до підпалу телеканалів не дійшло. Тай й влада оком не вела. Тому чим далі (і у пришвидшеному режимі) ще вчора токсичні персони впевнено застовпили за собою інформаційний простір і… вдарили з важкої артилерії.
Вдарили по найболючішому і найвразливому – по історії і трагедії Майдану 2013-2014 років. З потужністю багатотонного бульдозера, систематично протягом тривалого часу почалась компанія по дискредитації подій на Майдані, самих учасників Революції гідності, відбілювання «беркутят». Напевно кульмінаційною точкою стала поява в ефірі одного з ток-шоу командира роти «Беркут». Чи неправда – те, що вчора лежало в площині неможливого, сьогодні – допустима реальність…
Слід звернути увагу, що атака на історію Майдану вже була «підігріті» різноманітними справами (кримінальними та адміністративними), в яких так чи інакше фігурували волонтери, ветерани війни на Донбасі. Дискридитаційне підґрунтя було закладено.
Слідом за топ-четвіркою важковиків підтягнули для масовки, заповнення ефірного часу та регулярного підтримання необхідних меседжів «експертів» другого та третього ешелону. Їх справа закріплювати вже вкинуті наративи – «на Майдані постраждала сторона – «беркутята»», «народ Донбасу бореться за свої права», «ущемление прав русскоязычного населения» і т.ін.
В цій манупілятивній вакханалії дуже цікава роль «Кума і Ко» з «опозажиття». На перший погляд, все наче лежить на поверхні – Фейсбук просто клекоче гнівом, маркуючи їх українофобами, путінськими агентами, п’ятою проросійською колоною. Не відміняючи попереднього слід наголосити на іншому.
Пам’ятаємо, що за формулою Овертона на кожній стадії просування вікна необхідна присутність радикалів, тобто тих, хто підтримує радикальні ідеє і погляди і ніяк не «вписується» в картину толерантного ставлення до проблеми. Під час третьої фази їх роль стає ще важливішою.
Згадаємо, що ще під час реалізації першої фази одна крайня точка радикалізму була позначена – це всі ті, хто виходив на марш «Ні капітуляції» та уособлювався з групою підтримки пропорошенківських сил. Поступово влада створювала ситуацію (або як мінімум не протидіяла), що до даної групи «радикалів» негласно «записали» представників волонтерського і ветеранського руху, різні патріотичні групи, частину свідомо налаштованих громадян, для яких війна є війною з зовнішнім агресором, а не громадянським конфліктом.
Але для повноти картини, вірніше для виконання всіх умов формули Овертона, вельми необхідно позначити «радикалів» з іншого крила. Цю роль чудово виконує «опоблочна» компанія. «Вставай страна огромная» від пана Рабіновича на узгоджувальній раді Верховної Ради, заяви пана Ківи про наміри святкувати 9 травня у Москві, черговий візит депутатської делегацій на чолі з самим «кумом» на перемовини до Путіна і, як наслідок марш-кидка до Кремля – заява про створення «парламентського виміру Нормандського формату», який має слугувати досягненню миру на Донбасі…
Навіщо це все? Дуже просто. Патріоти вийшли на марш чи мітинг – інформаційний простір гуде. «Нацкорпус» зірвав чергову презентацію плану примирення – медіа розриваються репортажами. Опоблоківці на чолі з кумом у Кремлі – ЗМІ захлинаються сюжетами і коментарями. У вечірніх ток-шоу – продовження словесних баталій і обговорення до бійок і скандалів того, що зробили, вчинили, заяви, скоїли або одні або інші «радикали».
А в цей час…фоном проходять звільнення військових високопосадовців, що відповідали за інтеграційні процеси з НАТО; в інфополе в чергове вкидається меседж, що країну в якій йде війна в НАТО і ЄС не візьмуть; у Мінську без попередніх анонсів для ЗМІ і простих громадян підписуються документи про започаткування «консультаційної ради» з представниками ОРДЛО і фактично створюється прецедент їх юридичної легалізації; відбувається прес-конференція з презентацією «Національної платформи примирення і єдності»…
Фактично суспільство штучно занурюють в інформаційну бульбашку де воно вимушено слухати і дивитися, як руйнуються ще вчора сталі і непохитні правила, виміри, алгоритми, маркери, моральні цінності. На тлі цієї психологічної деформації, розгубленості, розчарування яскравою розкадровкою мерехтять патріотичні прапори мітингарів під Офісом президента, нафталінові обличчя «опоблочної» братії, вирячені очі «експертів» вечірніх ток-шоу. А влада – не повертається язик сказати свідомо, бо вона є лише маріонеточним елементом великої гри – просуває Вікно Овертона все далі.
По великому рахунку і на превеликий жаль (як зазначалося на початку матеріалу) – ми зараз «доживаємо» третю КЛЮЧОВУ фазу переформатування «категорично неможливого і неприйнятного» у «реальне, прийнятне» і… документально зафіксоване. Саме так – фінальний момент руху Вікна Овертона – закріпити те, що вчора було табу не тільки у суспільній думці, але й офіційних документах. Перші спроби (і вдалі) ми вже бачимо.
ЕТАП 4. Нові герої
БЕЗ ТЕОРІЇ. За формулою Овертона в цій фазі легалізації неможливого головне завдання (на тлі роботи всіх передніх елементів маніпуляції громадською думкою) – створення для суспільства нових героїв, остаточне формування позитивного ореолу того, що раніше було під забороною, забалакування гострих тем і меседжів до оскоми…
Що нас може чекати з цього арсеналу в практичній площині? Як варіант – поява на певних «українських» телеканалах, наприклад, у ток-шоу, ватажків або «польових командирів» сепаратистів, чи «шахтарів», що «із зброєю в руках відстоювали права Донбасу», прямих зустрічей з так званими представниками влади ОРДЛО.
Це все буде подаватися через яскраву емоційну (маніпулятивну) картинку про людські долі і трагедії, про об’єднання родин і т. ін.
На офіційному рівні можлива поява нових термінів-двійників на кшталт «Національної платформи примирення і єдності» чи «парламентського виміру Нормандського формату», щоб остаточно збити з пантелику суспільство і створити красивий фасад із яскравою вивіскою «Еко-кімната для персональних природных потреб», якою прикриють брудний, огидний, смердючий нужник із діркою у підлозі…
ЕТАП 5. Фініта ля… трагедія
По великому рахунку, остання фаза Вікна Овертона – це закріплення «досягнень» третьої і четвертої.
Наскільки вона буде важкою для нас у практичному вимірі? Судячи з результатів третьої фази, в якій ми зараз перебуваємо – дуже важкою. Якщо не трагічною…
Автор. Олександр Гороховський