//

День Соборності : МІФИ та ПРАВДА – Без Брехні

День Соборності : МІФИ та ПРАВДА

Акт Злуки Західної і Наддніпрянської України проголосили 22 січня 1919 року. На Софійській площі Києва відбулися урочистості, День Соборності святкували тисячі людей. На церемонію з державної скарбниці виділили 100 тисяч карбованців. За підготовку святкування відповідав міністр освіти, ректор університету в Кам’янці-Подільському Іван Огієнко. А постановкою дійства займався режисер театру корифеїв Микола Садовський. Після проголошення Акту ЗУНР почали називати Західною Областю УНР, а на її гербі лева замінив тризуб.

Проте проіснувала об’єднана Українська держава не довго. Вже 5 лютого уряд УНР під натиском росіян евакуювали з Києва до Вінниці. А до червня більшість території Західної області УНР окупували поляки. Закарпаття відійшло до Чехословаччини, а Північну Буковину зайняли румуни.

Та попри таку недовговічність, важливість Акту Злуки неможливо переоцінити. Це документ, який засвідчив прагнення українців до єдності. Відповідно День Соборності часто є ціллю для маніпуляцій і перекручувань. Тож розберемо найпоширеніші міфи.

 

МІФ 1. ОБ’ЄДНАННЯ ЗУНР І УНР НАСПРАВДІ НЕ БУЛО, БО 22 СІЧНЯ НЕ ПІДПИСУВАЛИ АКТУ ПРО ЗЛУКУ, ДЕНЬ СОБОРНОСТІ – НЕСПРАВЖНІЙ

22 січня українці святкують День Соборності, бо у цей день 1919 року Софійському майдані у Києві проголосили Акт Злуки ЗУНР і УНР. Однак ніяких документів у той день справді не підписували. Це зробили наступного дня – 23 січня. Таким чином поєднання двох українських республік офіційно відбулося. Хоч і відсвяткували його на день раніше.

Але чому 22-го, а не 23-го? Історик Олег Павлишин у коментарі пояснює цю, на перший погляд, нелогічність, дуже просто. За рік до того, 23 січня 1918-го, Українська Центральна Рада проголосила IV Універсал. Це був доленосний документ, який проголошував Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. Тому свято Злуки ЗУНР і УНР приурочили до річниці IV Універсалу. Поєднавши таким чином дві важливі події. Те, що формально Акт Злуки підписали наступного дня, 23-го, а не 22-го, жодним чином не впливає на справжність чи офіційність об’єднання українських республік. Радше навпаки, додає символічності й урочистості цьому дню.

Тисячі людей, що зібрали 22 січня 1919 року на Софіївській площі найкраще засвідчували прагнення до поєднання. За словами Олега Павлишина, людей було так багато, що аби усі присутні почули промови зі сцени, по кутах площі стояли так звані глашатаї – люди, які повторювали тексти промов. Таким чином транслювали їх у голосовий спосіб, аби всі почули.

 

МІФ 2: ПРОГОЛОШЕННЯ АКТА ЗЛУКИ БУЛО ЛИШЕ ФОРМАЛЬНІСТЮ, АДЖЕ НЕ СПРИЧИНИЛО РЕАЛЬНИХ КРОКІВ ДО ОБ’ЄДНАННЯ ДЕРЖАВ

Акт Злуки – це не тільки формальність, а таки цілком реальне об’єднання. Це засвідчують економічна співпраця, яка одразу забурлили в об’єднаній державі. З Галичини у Київ почали постачати нафту, в натомість отримувати продукти і зброю.

В інтерв’ю програмі «Без брому» Олег Павлишин говорить: «…було розуміння, що [Наддніпрянщина] є великою економічною потугою. Бракувало зерна, бракувало цукру. Ще не було підписано ухвали про Злуку, а в договорі вже зазначили про постачання зерна, продовольства, а з Галичини – нафти. І на оцьому економічному чиннику, що Галичина має нафту, а ми маємо хліб, тож разом маємо велику економічну потугу, – постійно наголошували навіть у пропагандистських виданнях».

Крім того, до Галичини прибули кілька наддніпрянських військових підрозділів.

 

МІФ 3. АКТ ЗЛУКИ ЗАСВІДЧУЄ ОДНАКОВІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І ЙОГО БАГАТОВІКОВЕ ПРАГНЕННЯ ДО ОБ’ЄДНАННЯ

Міфи творять і поширюють не тільки недоброзичливці. Інколи це результат цілком благих намірів. Звичайно, без прагнення до об’єднання ЗУНР і УНР його б не вдалося реалізувати. Бажання українців усіх регіонів жити в одній державі було безсумнівним, історично виправданим і цілком зрозумілим. Однак,  визначали його насамперед еліти, які не завжди мали ідентичні погляди і цінності. Адже століттями вони перебували у різних державах: галичани в Австрійській та Австро-Угорській імперіях, наддніпрянці – в Російській.

Ярослав Файзулін у тексті «Мрія, яка так і не стала реальністю» пише: «Галицькі лідери сповідували європейські ліберально-демократичні принципи. Вони вважали членів Директорії популістами, здатними хіба що збунтувати селянство. Наддніпрянські політики закидали галичанам сепаратизм і нерозуміння їхнього революційного пориву. Різними були й зовнішньополітичні орієнтири. «Західняки» готові були співпрацювати з будь-ким, окрім поляків. «Східняки» вважали головним ворогом росіян.

На підтвердження тонкощів різниці між світоглядами українських еліт зі Львова і Києва  добре свідчить епізод із зустрічі представників ЗУНР і УНР 31 листопада 1918 року у Фастові. Ярослав Файзулін наводить спогади представника делегації ЗУНР Лонгина Цегельського про враження від обіду, яким приймали галичан: «Обід був царський. Я бував на обідах у першорядних ресторанах Відня чи Берліну, знав ще до війни ресторани Києва, їв і при галевому цісарському столі в австрійському Бургу, і в намісників та міністрів, їв і в гетьмана. Але обід, яким нас гостила соціялістична Директорія УНР трудового народу, закасував всі ті прийняття. Після галицької мізерії, де ми – члени влади – харчувались по малих трактієрнях, мені видавалося це просто розпустою. І страва, в царській сальонці і на царській посудині подана, чомусь не лізла в горло».

 

МІФ 4. АКТ ЗЛУКИ ПРОГОЛОСИЛИ ЧЕРЕЗ НАЇВНІСТЬ І НЕРОЗУМІННЯ ЗОВНІШНІХ ЗАГРОЗ

Думка про політичну недалекоглядність тогочасних українських лідерів у Києві Михайла Грушевського, Володимира Винниченка чи Симона Петлюри є доволі поширеною. На них часто вішають усіх собак за тодішні невдачі і звинувачують у провалі ідеї української держави. Частково такі звинувачення, звісно, виправдані. Однак безпосередньо перед підписанням Акту Злуки, лідери УНР чітко розуміли подальші загрози і перспективи.

Історик Владлен Мараєв у відео для влогу «Історія без міфів» наводить запис зі щоденника Володимира Винниченка, який той зробив напередодні 22 січня 1919 року: «Завтра має бути урочисте проголошення з’єднання Західньої і Східньої українських республік… Завтра є і трудовий конґрес… але що з того, коли і Директорію, і його знесе дика люта хвиля варварів з півночі… голодний інтернаціональний китаєць з совдепії, озброєний, вимуштруваний – сила непереборима… а скільки розстріляє кацап у самому Києві!»

У тому ж відео Мараєв наводить слова громадського діяча та мецената, а також одного з ініціаторів створення Української Центральної Ради, Євгенія Чикаленка. «Повторюються те саме, що було з Україною в XIII віці, коли насунулися на Київ татари, то державне життя України пересунулося на захід, в Галичину, де Роман та Данило заснували Галицьке князівство. Але можливо, що Антанта не схоче признати і за австрійськими українцями права на самозначення, а приєднає їх до Польщі, а українців до Росії… Доведеться ще ждати на другу мирову війну, після якої вже напевне прийде черга і на українську державу, як воно не складеться в близькім часі, а сьогоднішнє з’єднання України в одну державу після 700-літньої розлуки єсть величезної ваги річ», – писав Чикаленко у щоденнику 22 січня 1919 року.

 

МІФ 5. ВПЕРШЕ УКРАЇНУ У ТЕПЕРІШНІХ КОРДОНАХ ЗІБРАВ СТАЛІН В 1939 РОЦІ, КОЛИ ПРИЄДНАВ ДО УРСР ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКУ ТЕРИТОРІЮ

Як не дивно, цей міф досі є одним із найпопулярніших і найуспішніших. Слова про те, що Україна ніколи не була об’єднаною до 39-го, навіть досі озвучують відомі, успішні і цілком притомні, на перший погляд, люди. Наприклад, режисер Сергій Лозниця, який 15 червня в інтерв’ю Суспільному, дозволив собі сказати, що взагалі Україна, як держава, з’явилася тільки в 1991 році, у результаті розпаду Радянського Союзу.

Акт Злуки 1919-го є беззаперечним доказом, навіть попри нетривалий період, існування об’єднаної української держави задовго до 1939 і 1991 років. Ігнорування цього факту свідчить або про очевидні прогалині в освіті або про намагання свідомо поширювати фейки і міфи.

Акт Злуки став підґрунтям і основою для подальших державницьких процесів. А день Соборності нам нагадує про історичний прецедент, коли українська соборницька ідея знайшла втілення.

 

Автор. Володимир Молодій

Матеріал підготовлено в рамках співпраці з виданням “Локальна історія”  спеціально для БезБрехні

//
Exit mobile version