21 лютого – міжнародний день рідної мови. Для українців ця дата особлива. Адже впродовж минулих століть вона пережила емські укази і валуївські циркуляри російської імперії, переписування словників і намагання маргіналізувати в совєцькому союзі. Тому чути сьогодні українську на вулицях, спілкуватися нею, читати книжки й спостерігати культурний процес цією мовою – це те, що варто цінувати. А при тім – не довіряти міфам про неї. Хоч якими би вони, інколи й дуже приємними, не були. Ми зібрали топ-5 міфів про українську мову.
Міф 1. Українська мова одна з найстаріших в світі, їй близько 3000 років
Такій українській мові, яку ми розуміємо сьогодні, 300-400 років. Тобто вона ровесниця англійської літературної мови, – пише мовознавець Остап Українець. Наша мова, на його думку, як і більшість європейських мов, сформувалися в ранньомодерну добу, себто у 1700-ті роки.
Кількатисячолітній вік української є лише красивим міфом. Попередницею української мови була давньоруська, і це говорить про тисячолітню історію нашої мови. Але аж ніяк не про вік. У цьому легко пересвідчитися, погортвши стародруки з українських бібліотек. Сучаснику, без спеціальних знань, у них мало що буде зрозуміло.
Та попри таку міфологізованість теми, варто пам’ятати, що українська мова і справді найкрасивіша, наймелодійніша і взагалі найкраща. Насамперед тому, що вона наша.
Міф 2. Українська мова дуже складна для вивчення
Про особливу складність української мови для вивчення найчастіше доводиться чути від російськомовний мешканців України. Мовляв – вивчив би, але дуже складна. При тім, що ці люди щодня чують українську з радіо чи телебачення, бачать на вивісках крамниць і установ на вулицях своїх міст.
Звісно, в українській мові є певні речі, як от відмінювання, які ускладнюють її порівняно, наприклад, з англійською. Але кожна мова має особливості, які можуть бути незвичними для іноземців. Українська у цьому плані є цілком нормальною мовою. Міфом про складність української спекулюють люди або ліниві, або заангажовані, які принципово хочуть розмовляти лише російською. Про українську, як абсолютно доступну для вивчення мову можуть свідчити історії іноземців, які опублікувала Радіо Свобода.
А особливо хорошим прикладом є «Юри з Коломиї». Таке прізвисько отримав американець, що навчається на лікаря в Івано-Франківську. Сторінка Джуди в інстаграмі, яку він веде українською, стає все популярнішою зокрема і через мову її власника.
Міф 3. Українська мова друга за милозвучністю після італійської
Цей міф один з найпоширеніших. Найімовірніше, всі, то зараз читає цей текст, чули про загадковий мовний конкурс і друге місце української на ньому. Про це, можливо, й досі розповідають дітям вчителі на уроках у школі. Найчастіше в цій вигадці посилаються на конкурс мов у Парижі, який, нібито, провели у 30-их роках. Однак ні мовознавці, ні історики нічого про таке мовне змагання не знають. Ні в Парижі, ні в Римі, ні в жодному іншому місті.
Мовознавець Остап Українець у статті для Liga.life пише: «Українська мова ніколи не займала жодного місця на конкурсі мов, бо такого конкурсу ніколи не було, але ще в 19 столітті українське повноголосся порівнювали з італійським, міркуючи про «придатність» мови для класичної музики. Не тому що це об’єктивно так, а тому що в часи колоніалізму культури взагалі було прийнято ділити на «прийнятні» для мистецтва і «неприйнятні». Росія й досі не пережила колоніальний етап, але це не означає, що ми повинні виправдовувати свою мову перед нею».
Найвірогіднішим джерелом міфу про друге місце української по милозвучності історики наводять статтю в «Свободі», українській газеті у США. У 1893 році у цьому виданні на першій шпальті вийшов текст про важливість збереження руської, себто української, мови. У статті є рядок: «Нашу руска мова якъ каже одинъ ученый прфесоръ Бантишъ – Камҍнскiй есть второю по италіяньской що до звучности, що до солодкости, що до придатности подъ безсмертни ноти всесвҍтных музикальних композиторовъ».
Міф 4. Українська мова найбільш споріднена з російською
Росіянам, схоже, би дуже хотілося, аби їхня мова була найближчою до української. Але це не так. Українська, як і російська – це слов’янські мови, які з’явилися з праслов’янської, тому є «родичками». Однак далеко не найближчими.
Проект «Українер» у експленері про українську мову подає аналіз мовознавця Костянтина Тищенка. У зручній інфографіці «Спорідненості української мови з іншими слов’янськими мовами» бачимо, що найближчою до української є білоруська, з якою 84% спільних слів. Потім – польська (70%) та словацька (68%). І тільки на четвертому місці — російська, з якою спільної лексики 62%.
Філолог Юрій Каленчук, порівнюючи фонетичні та граматичні риси слов’янських мов, пише, що найбільше спільних рис в української з верхньолужицькою та білоруською – 29, нижньолужицькою – 27, чеською та словацькою – 23. Натомість з російською лише 11 спільних рис.
Пан Каленчук пояснює те, що українська мова не є найспорідненішою з російською на дотепному прикладі: «Уявімо ситуацію, що зібралися представники різних слов’янських народів, кожен із яких говорить своєю мовою. Українці зможуть хоча б трохи зрозуміти кожного з них, лише росіяни не порозуміються ні з ким. Узагалі ми маємо парадоксальну ситуацію, коли нібито представники «братського» народу росіяни, за їхніми словами, не розуміють української. То про яку ж спільність і спорідненість може йтися?».
Міф 5. Мова немає значення, можна бути українцем, не знаючи української
Темі «Чи має мова значення?» один зі своїх випусків присвятив популярний ютуб-канал «Твоя підпільна гуманітарка». Відповідаючи на це питання автори пояснюють поняття дискурсу. Це погляди, цінності, інтереси, теми, які є навколо нас у публічному просторі. Дискурс формується винятково в межах однієї мови. І усі люди перебувають у різних дискурсах, навіть не помічаючи цього.
Людина, яка розповідає про цікаві вам речі вашою мовою, краще сприймається, ніж та, що говорить те ж саме, але іншою, нехай і зрозумілою вам, мовою. Це відбувається автоматично, бо так працює наш мозок.
«Ми автоматизуємо безліч процесів і серед них процес сприйняття і перевірки інформації, залежно від авторитету мовця. І цей авторитет, якщо вірити дослідженням Гросьє, базується і в тому числі на мові, якою послуговується оповідач. І саме тому мова має значення. Користуючись мовою, приміром англійською, російською чи українською, ви не помічаєте, як стаєте носіями певних елементів культури, що вибудовувалася цією мовою. І таким чином у нас формується вища толерантність до продукту, створеного цією мовою загалом», – каже автор ютуб-каналу Євген Лір.
А мовознавець Юрій Шевчук переконаний: «Чи можна бути французом і не говорити французькою? Чи можу сказати, що я — китайський патріот, якщо говорю, приміром, українською? Чи ви повірите в це? З одного боку, я не заперечую, що люди, які не володіють українською, борються за незалежність. Водночас їхнє існування є основною причиною зазіхання Путіна на Україну. Якби їх не було, він би не казав, що має тут когось захистити. Але для мене існування російськомовних патріотів є переходовою фазою. Це колоніальний спадок».
Автор. Володимир Молодій
Матеріал підготовлено в рамках співпраці з виданням “Локальна історія” спеціально для БезБрехні