14 лютого у багатьох країнах відзначають свято закоханих. Або ж День святого Валентина. По всьому світі люди освідчуються одне одному, влаштовують коханим романтичні вечори і дарують подарунки у формі сердець. День Валентина називають одним із найбільш комерційних свят. Щороку в середині лютого прибутки продавців квітів та шоколаду стрімко зростають.
У мережі можна знайти дані, що американці витрачають на валентинівські подарунки щороку близько 20 мільярдів доларів. А по усій планеті ця сума приблизно у вісім разів більша. Скільки витрачають українці у цей день, ще не рахували, однак те, що Свято Валентина в нас також популярне – не потребує доказів.
Однак у легенді цього свята є, як мінімум кілька неточностей і вигадок. Ми зібрали п’ятірку найпоширеніших міфів.
Міф 1. Святий Валентин є покровителем закоханих
Римський священик Валентин, попри заборону імператора, на свій страх і ризик вінчав закоханих. Мав настільки добре серце, що не міг відмовити парам, які вмовляли поєднати їхні серця перед Богом. Коли Клавдій II дізнався про порушення заборони, то велів стратити священика. Валентина визнали святим і від того часу він є покровителем усіх закоханих. Таке розповідає найпоширеніша легенда про святого Валентина.
Але Православна Церква України до цієї історії ставиться скептично. BBC News Україна наводить коментар представника УПЦ. За його словами, у Католицькій Церкві святих Валинтинів є кілька. Той, якого з квітами й цукерками щорічно згадують 14 лютого – найімовірніше, Валентин Інтерманський. Це священик, який жив у Римі в ІІІ столітті. У 269 році його справді стратили. А 496 року Папа Римський дійсно канонізував Валентина, присвятивши йому 14 лютого. Православні ж вшановують святого – 12 серпня.
Але за словам церковників, Валентин Інтерманський не міг вінчати закоханих. Бо в час, у який він жив, ще попросту не існувало обряду вінчання. Церква визнавала той шлюб, який уклали відповідно до тодішніх громадянських законів. А відповідний ритуал у церкві з’явився значно пізніше.
Тому через таке грубе хронологічне неспівпадіння, хай якою красивою не була б легенад, Святого Валентина не варто вважати покровителем закоханих. Це просто ще один святий з красивим іменем.
Міф 2. День закоханих – 14 лютого, бо в цей день стратили Святого Валентина
Чому Папа Геласій I присвятив Святому Валентину саме 14 лютого, вчені сперечаються досі. Та за найпоширенішою версією Церква цей день обрала не випадково. До 496 року 14 лютого римляни святкували язичницьке свято плідності і материнства. Віддаючись при тім всеможливим любощам і сексуальним утіхам. Толерувати таке Церква, звісно, не збиралася. Тому й знайшли хитрий і ефективний спосіб. Щоб витіснити жахливе язичницьке свято, його просто замінили іншим, християнським. Так Папа Римський офіційно замінив його Днем Валентина.
Монах ордену братів капуцинів Костянин МОРОЗОВ вважає, що образ святого Валентина був для такого вельми зручним. Адже всі легенди про святого сповнені романтизму. Тому цей день не ніс вкрай радикальних змін, адже він також стосувався любові і ніжності. Однак тепер вже не фізичних, а духовних. Образ святого Валентина мав підкреслити передусім романтичну любов між чоловіком і жінкою.
Міф 3. Амур – це тільки символ романтики з крильцями і луком
«Амурні справи» – так кажуть про кохання чи залицяння. Їхнім втілення справді часто вважають милого й пухкенького, рожевощокого херувимчика Купідона, з луком і стрілами. Однак це лише частково так. Амур – це також і римське втілення грецького бога Ероса. А грецький Ерос був далеко не грайливим малям, що пурхає між сердечками. Він виглядав, як прекрасний юнака, що мав владу не тільки над смертними, а й над богами. Був небезпечний, його сторонилися побоюючись неприємностей.
У Середньовіччі, адаптовуючи стародавні міфи до християнських уявлень, Церква покладалася на мораль. То ж потрактувала Амура, як «демона блуду». Серед християнських переосмислень Амура був образ злісного спокусника, що намагається втягувати людину в світ мороку. «… від давніх греків не могли заховатися й ті страждання, що їх Ерос часто приносить душі», – йдеться в Українській малій енциклопедії.
Міф 4. День святого Валентина придумали виробники листівок
Цей міф – з колоди вигадок прихильників теорій змови. Мовляв загребущі власники великих компаній, які виробляють і продають вітальні листівки, усе так обставили, аби отримувати найвищі прибутки. У фільмі «Вічне сяйво чистого розуму», що вийшов у 2004 році, головний герой прямо так і каже: «винайшли компанії, які випускають вітальні листівки, щоб змусити людей почуватися погано».
У тексті «Української правди. Життя», авторка якого посилається на Washington Post і ту ж ПЦУ, йдеться, що День святого Валентина, як і листівки до цього свята, існували ще задовго до того, як на них почали заробляти «загребущі» підприємці. Адже ще у XIX столітті на 14 лютого в Англії обмінювалися саморобними карточками з привітаннями. Погодьтеся – мила традиція. Тому не дивно, що вона утвердилася і стала популярною. Особливо, коли поштова інфраструктура покращилася і з’явилася можливість надсилати романтичні записки анонімно. Вітальні листівки почали виробляти масово в США у 1849 році.
Міф 5. Люди без пари – нещасні
Чимало тих, хто немає пари, щороку 14 лютого відчувають дискомфорт через свою самотність. Зрозуміло, коли усі навколо метушаться у пошуках подарунків чи намагаються встигнути замовити столик у хорошому ресторані, вони не мають куди і до кого спішити. Від цього може навіть виникати почуття вини та сорому. Особливо у підлітковому чи юному віці. Масова культура, яка возвеличує День Валентина, лише сприяє появі незручних відчуттів. Мовляв – в жодному разі не можна залишатися самомув цей день.
Але чи обов’язково самотні люди страждають і чи варто через це комплексувати? Аж ніяк, – йдеться у статті Independent, авторка якої цитує авторитетних соціальних науковців.
За словами тих: у самотніх людей часто міцніші соціальні зв’язки і вони мають ширше коло друзів. Натомість «осілі» більш схильні до шкідливих звичок. Ті, хто ніколи не одружувався, частіше займаються спортом, ніж одружені чи заміжні. Однозначною превагою самотності є також почуття свободи і незалежності. У самотніх більше часу, можливостей і грошей.
Щоправда науковці визнають, що результатам досліджень психологічних переваг самотніх людей бракує аргументованості. Та й стосунки чи шлюб мають так само чимало переваг. Однак однозначний висновок, який роблять дослідники, полягає у тому, що самотній – не означає нещасний. І переконують, що віра в те, що одинокі люди страждають і є нікчемними – це ніщо інше, ніж просто міф.
Автор. Володимир Молодій
Матеріал підготовлено в рамках співпраці з виданням “Локальна історія” спеціально для БезБрехні