Для всього світу дата 24 лютого 2022 року – це початок війни росії проти України. Наголошую на ключовому слові – саме війни. Тільки для однієї московії (дрібні посіпаки не рахуються) це залишається, так званою, «спецоперацією». На тлі шоку, яке пережило суспільство, бомбардувань, жорстоких боїв, звірств та вбивств, на задній план відійшло розуміння того, чому так вперто кремль просуває термін «спецоперація». Для всього цивілізованого світу це війна. І як показали події у Бучі, Ірпіні, Макарові – не просто війна, а війна на знищення цілого народу, культури, цивілізації. Але не для кремля. Тож чому рашисти придумали термін «спецоперація» і які за цим криються міфи та штампи пропаганди, які нам ще можуть відгукнутися.
МІФ 1. НЕМАЄ ВІЙНИ – ЗНАЧИТЬ НЕМАЄ ВІЙСЬКОВИХ ЗЛОЧИНІВ
Після трагедії у Бучі світ почав не тільки говорити про військові злочини, але (разом з Україною) фіксувати їх, називати злочинців – військовими злочинцями, називати злочини – військовими злочинами і т.ін. Всіх винних – від рядового до найголовнішого бункерного кнура – світова спільнота обіцяє притягти до відповідальності в рамках діючих норм міжнародного права та згідно положень Міжнародних конвенцій. І от тут виникає дуже непроста колізія.
Ніхто не заважав кремлю оголосити Україні війну 24-го лютого 2022 року. Нехай навіть так підступно, як це зробила гітлерівська Німеччина 22 червня 1941 року – Ріббентроп зачитував відповідний документ Молотову у кремлі, вже тоді, коли фашистські літаки бомбардували Брест, Київ, Мінськ, Вільнюс. Проте сьогодні московська кліка оголосила «спецоперацію».
Рашисти прекрасно розуміли, що вони розв’язують війну. Вони прекрасно розуміли і прописали це у доктрині (пам’ятаємо статтю у їхній так званій пресі два дні тому з концепт-планом того, що планували з нами зробити), що це буде війна на винищення народу з десятками тисяч (можливо навіть на порядки більше) жертв серед цивільних. Тому що кремлівському упирю не потрібні люди. Йому потрібна територія. Йому потрібно слинявим червоним олівцем провести на мапі кордон ерефії по західних кордонах України. А те, що тут буде спустошена земля – нехай.
Кремлівську кліку часто називають божевільною. Так, у розумінні адекватних людей – це дійсно божевільні. Але дуже прагматичні і цинічні божевільні.
Прекрасно розуміючи наслідки своїх вчинків в Україні від міжнародної спільноти, вони і вигадали термін «спецоперація», як запобіжник проти потенційного покарання. Бо міжнародне право апелює термінами «воєнні злочини», «воєнні злочинці» і т. ін. Навіть якщо завтра всі трибунали світу винесуть вирок всій путінській зграї у скоєних воєнних злочинах, то той же самий лавров, з виразом обличчя сумного коня, позіхаючи може цинічно заявити: «Послухайте, про які військові злочини ви говорите? У нас з Україною немає ніякої війни – схаменіться! Ми проводимо в Україні спецоперацію! А раз війна юридично не оголошена, то і оголошення якихось там трибуналів про військові злочини – пустий звук! Покажіть папірець, на якому написано, що Росія воює з Україною! Нема? А-а, ну тоді до побачення – ми не визнаємо ніяких рішень трибуналів, бо вони юридично безпідставні»!
Як то кажуть, шах і мат…
Не хочу вангувати, але зафіксуйте на всяк випадок дане припущення. Бо щось підказує, що саме так побудована схиблена кремлівська логіка, яка саме у такий спосіб спробує уникнути Міжнародного правосуддя. Тим більше, що невипадково ще минулого року рашистська держдума визнала пріоритет саме російського законодавства над міжнародним. Цей крок був не випадковим, а прорахованим. Цей крок закладав підвалини безкарності рашистів у скоєнні у майбутньому геноциду в Україні, який вони спланували ще з того часу.
Є впевненість, що міжнародна спільнота знайде механізм не тільки оголошення вироку, але й практичний механізм його втілення. Але те, що первинна реакція кремля буде саме така, і сама така (або близька до такої) буде застосована логіка – сумнівів немає.
МІФ 2. УКРАЇНА ВОЮЄ, АЛЕ НЕ МОЖЕ ОГОЛОСИТИ ВІЙНУ. ЯКЩО ОГОЛОСИТЬ – СТАНЕ АГРЕСОРОМ
Україна зараз у патовій ситуації з точки зору фіксації війни – ми воюємо, але юридично зафіксувати, що в нас війна – нам дуже складно. Ні, можемо звичайно, але це буде мати дуже великі негативні наслідки.
Ми прекрасно пам’ятаємо один з ключових меседжів рашистської пропаганди, яким вони напередодні війни і вже на її початку виправдовували свою, так звану, «спецоперацію». Мовляв Україна, накачена натівською зброєю, у владі наркомани, нацисти, фашисти, неадеквати, секретно розробляється хімічна зброя, а НАТО ось-ось готово прийняти українців у свої обійми і ну просто обов’явязково – розмістить ядерну зброю і … «масквє канєц» – «падльотноє время – 7 минут»…
В унісон цій нісенітниці вішав і Лукашенко, обіцяючи показати мапи, де помічено, що напередодні 24-лютого Україна мала наміри вдарити одразу у шести містах по білорусі і росії. І саме тому вони (рашисти) вдарили перші, превентивно і запобігли розширенню війни. (десь ми правда це чуло… а так-так, Адольф Ілоїзович у такий спосіб виправдовував напад на СРСР у 1941-му).
Тобто для російської біомаси (і низки проросійських країн-посіпак) був створений образ України, як агресора.
І от росія розпочинає «спецоперація», а по суті війну з усіма її ознаками. Але юридично (принаймні для них) – це не війна. І Україна, як і у 2014 році, по суті, перебуваючи у стані війни, оголосити війну війною – не може. Бо? Бо Україні треба не просто заявити, що у нас іде війна. Війна сама по собі бути не може. У війні є воюючі сторони – як мінімум дві. Якщо одна – Україна, то інша (вгадайте з трьох разів) – росія. Значить на законодавчому рівні потрібно об’явити війну росії.
Тепер уявимо собі цю поки теоретичну ситуацію. Росія нам війну не оголошувала (там «спецоперація», тобто щось маленьке дрібненьке), а ми, безкришні укропи, раз і війну ерефії – на тобі!
У тому кремлівському кодлі всі на це і розраховують, сплять і чекають коли у нас терпець урветься. Бо цим кроком ми, по великому рахунку, виправдовуємо меседж рашистської пропаганди, що ми агресори, а рассєя – миротворець, асфабадітель.
Вже так і вбачається блискуча лисина Небезня, який в істериці скликає Радбез ООН і верещить – «а ми ж казали, а ми ж попереджали, Україна агресор, Україна хотіла на нас напасти!» Згодом і лавров підключиться…
Ми розуміємо, що така ідіотська інформаційна диспозиція лише у головах москальської верхівки. Так, весь світ не повірить. Але москаль у саратові чи у будь-якому іншому мухосранську схаває цей меседж на ура.
І це створить не тільки інформаційний прецедент. Це, по великому рахунку, розв’яже путінській владі руки. Буквально через годину вони введуть військовий стан, оголосять загальну мобілізацію, кинуть гасло – «Друга Велика вітчизняна»… А далі – наслідки передбачити важко.
Але крім юридичних аспектів тут є і суто практично військові. Оголошення війни з боку росії, розв’язало б нам руки у діях у відповідь на території ворога по знищенню його військової інфраструктури, резервів. Причому без обмежень. Можна не мати сумніву, що сили наших спецоперацій таємно проводять певні дії, які ми потім оголошуємо «недбалістю персоналу, в наслідок чого вибухнув склад боєприпасів у Білгороді». Однак, масштабно та відкрито ми такі дії проводити не можемо. Бо що? Бо ерефія вмить оголосить, що ми вчинили агресію, а далі – по списку…
Тож, як було сказано вище – вони божевільні, але не дурні. Не дурні і цинічні. І можна не мати сумнів, що прорахували і цей крок. І ми зараз маємо вести реальну війну, але юридично оголосити її – складно.
МІФ 3. СПЕЦОПЕРПАЦІЯ, ЯК ПРОДОВЖЕННЯ МЕСЕДЖУ ПРОПАГАНДИ, ПРО «ГРОМАДЯНСЬКИЙ КОНФЛІКТ» В УКРАЇНІ
Термін «спецоперація» прекрасно вписується у ще один міф рашистської пропаганди про те, що з 2014 року в Україні триває «громадянська війна», «йде громадянський конфлікт».
Війна – це захоплення територій, зміна влади, винищення когось або чогось і т. ін. Тобто, де факто у війни є чіткі вектори дії. Вони масштабніші, ширші глибші, жорстокіші. По великому рахунку, всі ці «атрибути» ми сьогодні бачимо і відчуваємо на собі. Але де юре маємо «спецоперацію».
Бо «спецоперація» і звучить не так страшно, і на перший погляд не так масштабно виглядає – це щось локальне, невелике, місцеве, з короткостроковими термінами, цілями і завданнями, з направленням дії чітко на якісь групи, об’єкти, певну місцевість, щось специфічне і т. ін.
А тепер давайте пригадаємо, які меседжі розганяла рашистська пропаганда всі вісім років і остервеніло волала останні пів року: «громадянська війна», «геноцид народу донбаса», «ущімлеєніє руского насіленія», «нацисти прийшли до влади», «мілітаризація», «фашистська ідеологія київського режиму», «нєсостоявшаяся страна», «внєшніє управленіє»… Тобто укорінювалася думка, що в Україні повний безлад, хаос, бардак. Це взагалі територія, з якої можна очікувати чого завгодно, своєрідна чорна діра.
Крім того на початку вторгнення москальня заявила, що вона проводить «спецоперацію» не проти українського народу, а проти «київської хунти», яка тримає у страху простих людей, а ми йдемо «денацифікувати», «демілітаризувати», тобто наводити порядок у країні де безлад. Тобто – де вісім років йде громадянська війна. Отакий поворот у начебто простій грі слів та термінів.
ВИСНОВОК
Що ж ми маємо у сухому залишку. Наш ворог цинічний і підступний. Він готував свої дії багато років. І деякі його кроки, які він робив років п’ять чи десять назад, і які тоді здавалися нам незрозумілими, сьогодні вибудовуються в один ланцюжок закономірностей і узгоджень. І коли ми переможемо на реальному фронті, то будемо ще тривалий час битися на інформаційному і юридичному, аби кожна підлюка відповіла за свої злочини і пропаганду.