18 червня на The New York Times вийшов матеріал про те, що в Одесі розпочав роботу театр опери та балету. Журналіст розповідає, як в умовах повітряних тривог та обстрілів відновлюють культурне життя міста. Наприкінці він бере коментар також і в міського голови Одеси Геннадія Труханова. Який до всього каже фразу про те, що його «турбує зростання ненависті до всього російського». 19 червня цю фразу виносять в заголовки десятки російських сайтів. Вони ж наголошують, що «мер перебуває під тиском», бо він аж ніяк не хоче перейменовувати вулицю Пушкіна біля міськради.
То що ж мав на увазі Труханов, як це підхопила і розкрутила пропаганда, і чому у період воєнного стану варто уважніше добирати слова щодо лояльного ставлення до російського та тез про культуру поза політикою, пояснюємо.
Отож, Геннадій Труханов каже журналісту, що опера запрацювала, аби «показати, що Одеса жива, що Україна жива, що ми хочемо жити і творити, а шлях російських окупантів – це вбивства і смерть». Далі журналіст TNYT питає, чи, на думку міського голови, росія (в оригіналі питають, власне, чи може путін) вдарити по Одесі? Труханов відповідає, дослівно: «Той, хто здатен на Бучу, Маріуполь, на те, що відбувається дорогою на Миколаїв, здатен на все. Цього ми навчилися».
Далі журналіст пояснює, мовляв, на Труханова тиснуть, щоб той перейменував вулицю Пушкіна. Тобто, про тиск говорить все ж не сам міський голова, а журналіст. Тут деякі російські змі все ж перебрехали. Однак Труханов дає їм фору наступними своїми словами: «Я б цього не підтримав. Одеса є міжкультурною столицею України. Мене турбує зростання ненависті до всього російського». Бінго. І понеслися заголовки для російської пропаганди.
Щоправда, журналіст все ж намагався хоч якось збалансувати закінчення матеріалу поясненням контексту для своїх читачів. Мовляв, оцю ненависть зрозуміти нескладно: «вона є неминучим результатом неспровокованої війни пана путіна: скажіть нації, що її не існує, і вона як ніколи згуртується у зухвалій рішучості захистити своє існування». Тобто, це розуміє журналіст, але аж ніяк не очільник міста, яке вже має жертви серед цивільного населення через обстріли житлової інфраструктури росією.
Загалом заяви Геннадія Труханова не надто послідовні. Він наче й хоче показати, як засуджує російську агресію, зокрема, у фейсбуці пише про перейменування ряду вулиць, назви яких пов’язані з рф. Мова йде про Новомосковську, Бородінську, Курську, Воронезьку, Чапаєва та інші.
«День за днем українці відстоюють своє право жити у вільній та незалежній країні. І з кожним днем слова “братський народ” виглядають все лицемірнішими і цинічнішими. Одеса зазнала своїх втрат у цій війні. І ми не бажаємо мати нічого спільного з державою, яка сьогодні намагається стерти наше місто, нашу країну з лиця землі», – пише Труханов. Але уточнює: мова йде лише про ті вулиці, що історично з Одесою не пов’язані.
Інша ж справа Пушкін, який аж цілий рік в Одесі жив, – з 1823 по 1824 рр. Тож оця звичка встановлювати пам’ятники та меморіальні дошки усім відомим діячам, які «тут жили і творили» чи бодай були проїздом кілька днів, обертається тепер проти нас самих.
Тим паче Труханов одразу ж дає задню і тут вже можна зрозуміти, що мова йтиме не лише про Пушкіна.
«Ми повинні показати себе частиною цивілізованого світу, який приймає виважені рішення, цінуючи світову культуру та пам’ятаючи свою історію у різних її проявах», – пояснює міський голова Одеси. Що ж, схоже «проявів історії» у згаданих Трухановим Маріуполі, Бучі та інших містах все ж недостатньо, щоб не чіплятися за окремих представників «світової культури». Звісно, перейменування вулиці не поверне десятків тисяч загиблих українців, але наразі позиція Труханова нагадує сусідів, які кажуть постраждалій від побоїв людині, яку кривдять не один рік, не звертати уваги, бо ж «і хороше було, правда?».
З іншого боку, незрозуміло, як уявляє собі процес дерусифікації Геннадій Труханов, коли каже, що на перейменування вулиці Пушкіна він би не погодився. Нагадаємо, що Труханов – не місцевий феодал, а міський голова, і це вибірна посада. Тож якщо він погодився з вибором народу себе на виборах, то, очевидно, дослухатися до ініціативи щодо перейменування вулиці «сонечка російської поезії» теж доведеться. Здається, це називається демократією.
Тим паче, що в Україні процес перейменування розгортається не на жарт. Пам’ятники тому ж Пушкіну вже демонтували в Тернополі, Ужгороді та Мукачеві. В ряді міст повним ходом тривають обговорення щодо перейменування вулиць не лише його імені та інших російських діячів, а й названих на честь бійців радянської армії – країна не хоче більше вшановувати пам’ять про десятиліття окупації совком та про сторінки «спільної історії» з рф.
Ми ж вкотре нагадаємо, що в країні триває війна. І щоб не підігравати ворогу, варто добирати слова та висловлювати свої думки більш продумано (а деякі, мабуть, не висловлювати взагалі, якщо вони не на руку твоєму народу. Зрештою, варто подумати, чому вони взагалі у декого є). Тим паче людям, які перебувають на посадах. Тим паче людям, які очолюють міста, що їх російська пропаганда спить і бачить «ісконно своїми» історичними землями.