9 січня 2026 року під час чергового масштабного повітряного обстрілу України країна агресор РФ застосувала балістичну ракету середньої дальності «Орєшнік». Це вже друге застосування цієї зброї проти України – перше сталося осінню 2024 року. Удар був нанесений по Дніпропетровщині.
Пропаганда Кремля після удару 9 січня 2026 року почала поширювати низку пропагандистських меседжів – що це помста за нібито «атаку на резиденцію Путіна на Валдаї», що це «примус України до мирних пропозицій Москви». Але ключовим було повідомлення, що нібито удар «Орєшніка» зруйнував підземне газосховище. Це брехня! Бо дана ракета, якщо на ній немає ядерного заряду, не здатна на таке технічно. Про це далі у матеріалі.
Технічну неможливість ракети «Орєшнік» пробити грунт на глибину, де знаходяться газові сховища підтвердила низка українських експертів.
«Ракета «Орєшнік» в тому оснащенні, а ми говоримо про масогабаритні боєголовки, не здатна дістатись до самого газового сховища, яке розташоване на великих глибинах. Умовно від 100-400 метрів до кількох кілометрів — це глибина залягання сховищ», —такий коментар дав старший аналітик Українського центру безпеки та співробітництва Антон Земляний виданню «Телеграф».
Військовий експерт Павло Лакійчук так дотримується такої думки: «Підземне газосховище — це не бочки з паливом, які стоять десь у підвалі. Це колишні газові родовища, куди знову закачують газ, а потім видобувають його назад».
Дані про глибину, на якій розташовані газові сховища України підтверджують меседжі експертів. Підземні сховища природного газу в Україні — це комплекс підземних газосховищ на території України, що складається з 13 об’єктів, проєктна потужність яких за активним газом становить 37,8 млрд м3. За своїми показниками український комплекс ПСГ посідає третє місце у світі (після США та Росії) та друге — в Європі. Підземні сховища газу (ПСГ) створені на базі виснажених газових і газоконденсатних родовищ. Розташовані в усіх нафтогазових провінціях країни на глибині від 400 до 2000 м.
Фахівці Defense Express опублікував розрахунки потужності масо-габаритних макетів бойових блоків «Орешника». Вони повідомляють наступне.
у балістичної ракети середньої дальності РСД-10 «Піонер», реінкарнацією якої і є «Орєшнік», вага бойової частини була аналогічною – 1500 кг, але вона вміщувала лише три бойової частини індивідуального наведення вагою 290 кг кожна. Відома вага бойового навантаження “Орешника” у аналогічні 1,5 тонни також розділена між бойовими блоками, але їх шість, а не три, системою розведення, а також хибними цілями та іншими засобами подолання протиракетної оборони.
Тому, скоріш за все, у “Орешника” бойові частини важать менше, десь у районі 150 кг. Такий параметр можливий та відповідає вазі американської W76 у зборі для міжконтинентальної балістичної ракети Trident для підводних човнів.
Беручи масу шести блоків по 150 кг кожний можливо зробити наступні обрахунки. При наближенні до поверхні у щільних шарах атмосфери бойові блоки балістичних ракет середньої дальності сповільнюються зі 3-4 км/с до 1,5-1,8 км/с. На такій швидкості 1 кг маси при зіткненні передає енергію у 1,4 мегаджоуля (МДж).
Якщо ігнорувати зменшення ваги бойового блоку через зменшення шару абляційного покриття (яке дозволяє йому не згоріти під час входження в атмосферу), то енергія удару 150-кг масогабаритного макета становитиме 210 МДж. Для порівняння: енергія вибуху 1 кг тротилу становить 4,2 МДж.
Тобто один 150-кг блок за “потужністю удару” за швидкістю близько 5 Махів еквівалентний 50 кг тротилу. Але кінетичний удар не має ані фугасної дії, ані уражаючих елементів, як в осколково-фугасній бойовій частині. Тобто навіть його порівняння з авіабомбою ФАБ-100, яка містить приблизно стільки ж вибухівки – не відповідає реальності.
Більше того, є питання точності цих ударів. Бо система наведення індивідуальних бойових блоків балістичних ракет середньої дальності передбачає їх розведення за окремими траєкторіями ще у космосі, на висоті у кілька сотень кілометрів. І з цієї висоти вони вже падають на ціль з точністю, що у кращому випадку вимріюється у межах близько +/- 100 метрів (для радянських технологій – у близько +/- 300-500 метрів).
І така точність при так званому “кінетичному виконанні” дозволяє уразити щось виключно випадково. Але похибка у навіть 100 метрів не має різниці, якщо мова йде про ядерне виконання, коли кожен бойовий блок може мати потужності у 300 кілотонн. І саме під такі ядерні бойові частини “Орешник”, як балістична ракета середньої дальності, й створювався. Але те що РФ має можливості завдання ядерних ударів, і без нових ракет, й так добре відомо.
Тож заяви Мокви про ураження газових сховищ ракетою «Орєшнік» – пропагандистська брехня.
