Головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний дав інтерв’ю журналу «The Economist». Розмова з журналістами вийшла прямо і відверта і ті хто вміє читати між рядків, вважають, що це інтерв’ю Залужного – меседж українському керівництву і західним союзникам, про те, що необхідно терміново змінювати стратегію війни. За словами Головнокомандувача, ситуація на фронті зайшла у глухий кут, коли жодна зі сторін не може просуватися, бо однаково технологічно оснащена. Йому це нагадує події Першої світової війни.
ЖЕРТВИ РОСІЮ НЕ СПИНЯЮТЬ
«За п’ять місяців контрнаступу Україні вдалося просунутися лише на 17 кілометрів. Росія десять місяців воювала навколо Бахмута на сході, “щоб взяти місто розміром 6 на 6 кілометрів», – ділячись своєю першою комплексною оцінкою кампанії, головнокомандувач ЗСУ сказав, що поле бою нагадує йому великий конфлікт столітньої давнини.
«Так само, як і в Першій світовій війні, ми досягли рівня технологій, який ставить нас у глухий кут… Глибокого і красивого прориву, швидше за все, не буде. Для виходу з глухого кута потрібен потужний технологічний стрибок».
Хід контрнаступу підірвав сподівання Заходу на те, що Україна зможе використати його, щоб продемонструвати, що війну неможливо виграти, і таким чином змінити розрахунки Володимира Путіна, змусивши російського президента сісти за стіл переговорів.
Це також підірвало припущення генерала Залужного, що він зможе зупинити Росію, знекровивши її війська.
«Це була моя помилка. Росія втратила щонайменше 150 000 загиблих. У будь-якій іншій країні такі втрати зупинили б війну», – сказа Залужний. Але не в Росії, де життя коштує дешево і де Путін орієнтується на першу і другу світові війни, в яких Росія втратила десятки мільйонів людей. Армія українського стандарту мала б просуватися зі швидкістю 30 км на день, прориваючи російські оборонні рубежі.
«МАТЕМАТИКА» НАТО НЕ ПРАЦЮЄ
«Якщо ви подивитеся на підручники НАТО і на математичні розрахунки, які ми робили [при плануванні контрнаступу], то чотирьох місяців повинно було вистачити, щоб дійти до Криму, воювати в Криму, повернутися з Криму і знову піти туди і назад», – каже генерал Залужний.
Натомість він спостерігав, як його війська і техніка застрягали на мінних полях на підступах до Бахмута на сході, як його техніку, поставлену із Заходу, розстрілювала російська артилерія і безпілотники.
Така ж історія розгорнулася і на головному напрямку наступу, на півдні, де новостворені і недосвідчені бригади, незважаючи на те, що були оснащені сучасним західним спорядженням, одразу ж зіткнулися з проблемами.
«Спочатку я подумав, що щось не так з нашими командирами, тому змінив деяких з них. Потім я подумав, що, можливо, наші солдати не придатні для виконання завдань, і перевів солдатів у деяких бригадах», – розповідає Залужний.
НА МОНІТОРАХ ВИДНО ВСЕ
Коли ці зміни не принесли результату, головнокомандувач наказав своїм підлеглим знайти книгу, яку він колись бачив, будучи студентом військової академії в Україні. Вона називалася «Прорив укріпленої смуги». Вона була опублікована в 1941 році радянським генерал-майором П. С. Смирновим, який аналізував битви Першої світової війни.
«І ще до того, як я прочитав її наполовину, я зрозумів, що це саме те місце, де ми знаходимося, тому що, як і тоді, рівень нашого технологічного розвитку сьогодні вводить в ступор як нас, так і наших ворогів», – поділився Залужний.
Ця теза, за його словами, підтвердилася, коли він побував на лінії фронту в Авдіївці, де Росія нещодавно просунулася на кілька сотень метрів за кілька тижнів, перекинувши туди дві свої армії.
«На екранах наших моніторів того дня, коли я був там, ми бачили 140 російських машин, які згоріли у вогні протягом чотирьох годин після того, як потрапили в зону досяжності нашої артилерії», – розповів генерал. Тих, хто втікав, переслідували FPV-дрони, дистанційно керовані і з вибуховими зарядами, які їхні оператори просто врізали у ворога. Така ж картина розгортається, коли українські війська намагаються просунутися вперед.
«Простий факт полягає в тому, що ми бачимо все, що робить ворог, а він бачить все, що робимо ми. Для того, щоб вийти з цього глухого кута, нам потрібно щось нове, на кшталт пороху, який винайшли китайці і яким ми досі вбиваємо один одного».
ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОРИВ
У такий ситуації ЗСУ потребують ключових військових можливостей і технологій. Найважливішою з них є повітряна міць. Контроль над небом необхідний для проведення широкомасштабних наземних операцій. Сюди входять як пілотовані літаки, так і дрони.
Залужний зауважив, що наразі Росія зберігає значну перевагу над Україною в небі, і це ускладнює просування українських військ вперед.
Другий пріоритет України: засоби радіоелектронної боротьби. «РЕБ є ключем до перемоги у війні з безпілотниками», – наголошує генерал.
За його словами, протягом останнього десятиліття Росія модернізувала свої сили РЕБ, створивши новий рід військ і розробивши 60 нових типів такої техніки. І РФ зараз сильніша в цьому плані за Україну.
Залужний каже, що хоча Україна і створила багато власних систем електронного захисту, але їй також потрібен ширший доступ до радіоелектронної розвідки від союзників.
Третє завдання – контрбатарейна боротьба, тобто знищення ворожої артилерії. У цій війні артилерія, ракетний і реактивний вогонь складають 60-80% усіх військових завдань. Коли Україна вперше отримала західну зброю минулого року, вона досить успішно виявляла та вражала російську артилерію. Але ефективність такої зброї різко знизилася через вдосконалення російських засобів РЕБ.
Контрбатарейний вогонь Росії теж покращився, додає Залужний. Це значною мірою пов’язано з використанням «блукаючих» боєприпасів «Ланцет», які працюють разом з розвідувальними безпілотниками, і збільшенням виробництва високоточних снарядів, які можуть бути наведені наземними корегувальниками.
За його словами, поки що Україні вдалося досягти паритету з Росією завдяки більш точним вогневим засобам, хоч і в меншій кількості. Але це не може тривати довго. «І нам потрібно, щоб наші партнери надсилали нам краще артилерійське розвідувальне обладнання, яке може визначати місцезнаходження російських гармат», – каже головнокомандувач.
Четверта потреба – мінно-вибухові технології. Західних поставок виявилося недостатньо з огляду на масштаби російських мінних полів, які подекуди простягаються на 20 кілометрів. Коли українські війська знешкоджують мінні поля ворога, Росія швидко відновлює їх, випускаючи нові міни з відстані.
Україні потрібні радарні датчики, які виявляють міни у землі, і системи димової завіси для приховування діяльності наших саперів. Також Сили оборони можуть використовувати реактивні двигуни від списаних літаків, водомети або касетні боєприпаси для подолання мінних загороджень без заглиблення в землю. Крім того, допоможуть нові типи тунельних екскаваторів.
П’ятий і останній пріоритет – це нарощування резервів. В України обмежені можливості тренувати резерви на власній території. Ми не можемо легко проводити ротацію солдатів на фронті. Більше того, Росія може завдати удару по навчальних центрах. Також в українському законодавстві є прогалини, які дозволяють громадянам ухилятися від виконання своїх обов’язків.
За словами Залужного, Україна намагається вирішити ці проблеми. Запроваджується єдиний реєстр військовозобов’язаних, також планується розширити категорію громадян, які можуть бути призвані. Крім того, запроваджується «бойове стажування», яке передбачає направлення нещодавно мобілізованих та навчених військовослужбовців у досвідчені фронтові підрозділи для підготовки.
ЗАГРОЗИ І РИЗИКИ
Позиційна війна – це тривала війна, яка несе величезні ризики для українських збройних сил та держави. Якщо Україна хоче вирватися з цієї пастки, нам знадобляться всі ці речі: перевага в повітрі, значно покращені засоби радіоелектронної боротьби та контрбатарейної боротьби, нові технології мінування та здатність мобілізувати і тренувати більше резервів.
Ми також повинні зосередитись на сучасному командуванні і управлінні – так ми зможемо візуалізувати поле бою ефективніше, ніж Росія, і приймати рішення швидше – і на раціоналізації нашої логістики, водночас підриваючи російську логістику ракетами великої дальності. Нові, інноваційні підходи можуть перетворити цю війну позицій на війну маневрів.
