Гасло “Нас має бути 52 мільйони, кохаймося!” для України залишилося у минулому кількадесятирічної давності. Сьогодні про такі цифри не йдеться навіть у найсміливіших мріях, а демографи радять рятувати українців від трьох найбільших загроз, які нині невпинно скорочують чисельність населення: стрімке падіння народжуваності, надмірна передчасна смертність (особливо чоловіків працездатного віку), виїзд громадян за кордон через бойові дії та загрози.
Щодо цифр, то цього року йдеться про населення 31,6 млн людей на підконтрольній українській владі території та про 37,6 млн у межах кордонів 1991 року. Як розповіла Голосу Америки директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Елла Лібанова, Держстат у ході війни невзмозі точно підрахувати українців, а озвучені вище цифри базуються натомість на даних трьох головних мобільних операторів країни. Про демографічні проблеми України сьогодні і у перспективі після війни – далі у матеріалі.
ДВОДІТНА РОДИНА ЯК НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ
“З середини 60-х років пересічна українська жінка не народжує скільки дітей, скільки потрібно для простого відтворення населення. Простого! Я не кажу тут про розширення”, – каже Елла Лібанова.
І тому пропонує сформувати нові концепти у країні: “Я б поставила ціль – сформувати репродуктивні настанови на дводітну родину. І сформувати умови для реалізації цих настанов”.
Це, серед іншого, дистанційна праця, розширення мережі дитячих дошкільних і позашкільних закладів, гнучкі форми зайнятості, а також розвиток системи послуг.
Оскільки немало жінок залишаються вдома не тільки тому, що в них малі діти, а через необхідність доглядати когось з членів родини.
“Я не мрію про тридітні родини, це нереально, – каже Лібанова. – Але не менше двох дітей кожній парі – така панівна модель було б чудова для України”.
Таку ідею повністю підтримує і американський вчений-демограф із Інституту вивчення сім’ї, директор з досліджень у Demographic Intelligence Лайман Стоун.
“Поки Україна не зможе знайти спосіб вселити впевненість своєму народу, що створення сім’ї є важливою справою, яка вартує супутніх ризиків, нинішня війна навряд чи буде останньою”, – застерігає Лайман.
Інакше, каже він, Україна, навіть вигравши війну, ризикує програти у довготерміновій перспективі. В Україні під час війни народжуваність впала до критично низького рівня.
Якщо перед війною, мовою статистики, на одну жінку народжувалося 1,16 дитини, то у 2022 році ця цифра становила приблизно 0,9 дітей на одну жінку. А підсумки 2023 року, прогнозують демографи, є взагалі катастрофічними – близько 0,7 дитини на одну жінку. Це один з найнижчих показників на планеті.
Надалі очікується деяке зростання народжуваності, навіть якщо війна триватиме. Але все одно не йтиметься про необхідний коефіцієнт для відтворення поколінь (а це 2,15 дитини на одну жінку) та у жодному разі не станеться бейбі-бум.
Це підтверджує і Лайман Стоун, нагадуючи, що дослідження засвідчили: народжуваність має тенденцію до зростання під час і після війни в країнах з низьким рівнем доходу, але у країнах із середнім доходом, як Україна, навпаки мають тенденцію до її падіння. Згідно з аналізом Стоуна, війна Росії проти України змінить демографічну траєкторію України та інших країн регіону.
ДЕМОГРАФІЯ ЯК ОСНОВНА СКЛАДОВА ВІЙНИ
Вчений наводить приклади про політику Франції між двома світовими війнами стосовно відновлення чисельності населення, а також, наприклад, занепокоєння корейських генералів, висловлені публічно, тим, що низький рівень народжуваності в Кореї ставить під загрозу національну оборону.
За інформацією американського дослідника, демографія та пов’язані з нею дослідження були основною частиною підготовки Росії до війни в Україні. Крім того, останніми роками Росія запровадила пронатальну політику для уникнення різкого зниження народжуваності.
Тим часом президент росії володимир путін закликав російських жінок народжувати “вісім або більше” дітей. Усе це – на тлі стрімкого зростання кількості смертей під час російської війни в Україні.
У своїй промові він сказав, що збільшення населення Росії, великі сім’ї як нова норма та спосіб життя “всіх народів Росії” – це її “мета на найближчі десятиліття”.
СИНЬО-ЖОВТА КАРТКА НА ІММІГРАЦІЮ ДО УКРАЇНИ
Хто ж відбудовуватиме Україну і заселятиме її – у майбутьому очевидно мультикультурну – територію. Щодо цього експерти озвучують різні погляди, а ЗМІ на підставі цитат від кмітливого бізнесу пишуть про потенційну “золоту лихоманку”.
До 4,5 мільйона осіб додаткової робочої сили необхідно залучити Україні до 2032 – таку цифру озвучили у жовтні в Києві під час Фоуму про розвиток та майбутнє людського капіталу України.
Якщо США розігрують у лотерею “зелену картку” серед бажаючих переїхати туди на проживання, то, за символічною аналогією, “синьо-жовта картка” могла б стати символом імміграції до України.
New York Times уже порівняв привабливість українського повоєнного ринку із “багатомільярдною золотою лихоманкою”, оскільки видання володіє даним про наміри тисяч компаній з усього світу братися за відбудову: латвійські покрівельні компанії, південнокорейські спеціалісти з торгівлі, виробники паливних елементів з Данії та мостобудівельники з Франції. А крім того, пише газета, титани приватного капіталу з Нью-Йорка та оператори бетонних заводів з Німеччини.
На думку Лібанової, Україні потрібно буде щороку залучати близько 300 тисяч мігрантів – для відбудови країни та загалом щоб втримати населення на рівні 30 мільйонів.
З яких країн можуть потенційно приїхати ці люди, чим зацікавить їх Україна, чи впорається уряд із завданням розмістити нових мешканців, забезпечити їм як можливості для розвитку у власному культурному середовищі, так і успішної інтеграції?
Лібанова наголошує на важливому завданні у цьому контексті – мотивувати потенційних новоприбулих поділяти українські цінності та український спосіб життя, щоб уникнути ризиків відокремлених “поселень” іноземців та відповідних конфліктів.
Серед таких цінностей, каже експертка – толерантність, працелюбність, миролюбність, а за необхідності – і “вміння битися за свої цінності, за свою країну”, відсутність ксенофобії, доброзичливість, емпатія.
“Не те щоб цінності у нас змінилися з війною, ні вони так швидко не змінюються навіть в умовах катаклізмів, але от на цій шкалі цінностей пересування певне відбулося. Ми стали більш людяними, ми щиро співчуваємо тим, хто потерпає від бойових дій”, – каже Лібанова про українців.
А також наголошує: “Люди живуть важко, доходи впали, бідність зросла зарплати у трьох чвертей або скоротилися, або залишаються сталими, тобто в умовах інфляції купівельна спроможність знизилась.
І попри це 60% людей час від часу донатять чи ЗСУ, чи благодійним організаціям, щось роблять, діляться!”
Натомість сьогодні чимало українських талановитих людей навпаки поїхали до Європи. Як зауважила Елла Лібанова, високий рівень освіти є головною конкурентною перевагою України.
ЧИ ПОВЕРНУТЬСЯ «ТАЛАНТИ»
А 70% українських воєнних мігранток, за даними польських і німецьких демографів, мають вищу освіту. Понад 60% таких жінок у Польщі вже працевлаштовані, у Німеччині цифра трохи нижча, але також суттєва, тож Україна фактично конкурує з країнами ЄС за цих людей.
“Стосовно уряду ще можуть бути сумніви, але бізнес [у ЄС] точно не зацікавлений, щоб українці поїхали додому”, – підтверджує Елла Лібанова.
Різні переваги України, як, наприклад, чинна третя група спрощеної системи оподаткування – це те, що вигідно відрізняє її від багатьох сусідніх країн, а просте, не обтяжливе адміністрування та 5%-ий податок може бути привабливим для іноземців навіть із найрозвиненіших країн.
42 ВІДСОТКИ 20-РІЧНИХ ЧОЛОВІКІВ В УКРАЇНІ НЕ ДОЖИВАЮТЬ ДО 65 РОКІВ
NYT тим часом вбачає пряму залежність успішності потенційної “золотої лихоманки” і тим, скільки грошей виділять Україні Європейський Союз, Сполучені Штати та інші союзники.
“Україні, чия економіка минулого року скоротилася на 30%, гостро потрібні кошти, щоб просто продовжувати роботу та проводити екстрені ремонти. І хоча приватні інвестори залицяються, мало хто готовий ризикнути вкладати гроші зараз [оскільки війна все ще триває]”, – пише газета.
Ймовірно, більше відповідей щодо ймовірного курсу України дасть Стратегія демографічного розвитку, яку наразі готують в Мінсоцполітики у співпраці з аналітичними центрами, громадськими організаціями й іншими урядовими підрозділами.
Демографиня Елла Лібанова, озвучуючи тезу про дводітну родину як “українську мрію” наголошує: сьогодні ще більш нагальною і терміновою є інша потреба: зупинити вражаючого рівня дочасну смертність.
42% українських юнаків 20-річного віку (за даними ще навіть до повномасштабного вторгнення Росії) не доживають до 65 років.
Це на 11,5 років менша тривалість життя, ніж середньостатистичного чоловіка в ЄС, порівнює видання Economist, аналізуючи українську демографію.
У сусідній Польщі, цифра теж немала – 28%, але, по-перше, це не 42% і, по-друге, у розвинених країнах природне скорочення компенсується міграційним припливом.
І якщо кількість дітей – це рішення кожної сімї, рішення про еміграцію – також особисте, то питання дочасної смертності безпосередньо належить державі.
Кількість цих величезних втрат потрібно суттєво зменшити, наполягає демографиня.
За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень, прогноз щодо кількості людей в Україні до 2033 року містить широкий діапазон у межах 26-35 млн осіб. “І, повірте, 35 млн – це надзвичайно оптимістичний сценарій”, – зауважує Елла Лібанова.
Дослідження вчених з Університету Сент-Ендрюса в Шотландії прогнозує, що, за найгіршим сценарієм, в Україні після війни буде лише 28 мільйонів людей, при цьому кількість дорослих і дітей працездатного віку впаде на 36% і 56% відповідно.
Щодо людей, які виїхали від війни за кордон, демографи сподіваються на повернення третини. Таким був досвід повоєнних Балкан.
За даними Євростату, під тимчасовим захистом ЄС перебувають близько 4,2 мільйонів українців, УВКБ ООН свідчить, що ще 1,2 мільйонів – у Росії та близько 1 мільйона українців – у Великій Британії, Канаді і США. Ще орієнтовно 2,5-3 мільйони українців були за кордоном до початку російської війни проти України.
*публікація підготовлена за матеріалами «Голос Америки»
