Вчора відбувся обмін понад сотні українських жінок полонянок на росіян. Відео радісної зустрічі наших дівчат облетіли всі соцмережі. В росіян же обміни зазвичай закінчуються автозаками для щойно звільнених та невідомою подальшою долею.
Але цього разу рашатудей вирішила зробити картинку гарної зустрічі полонених. Для цього зняли аж два відеосюжети. В першому сюжеті гарно вдягнених полонених з валізами доставляють літаком (хоч і транспортним), потім пересаджують в автобус. Фільмують дзвінки рідним додому, розпитують про бажання побачити рідних, навіть вихоплюють кілька усміхнених облич. Цілком вдала пропагандистська робота.
Другий же сюжет виявився менш постановним і тому більш правдивим. В ньому обміняних росіян привозять в кадр в бортовій вантажівці.
Репортер підбігає розпитати про моторошні подробиці полону. Та далі все йде не за сценарієм. Виявляється, що це цивільні моряки, судну яких просто заборонили виходити з порту Ізмаїл після початку повномасштабного вторгнення Росії. Тобто вони перебували на своєму кораблі, а не в «таємних тюрмах СБУ». Та репортер не здається і випитує чи катували моряків у полоні. На що йому одразу декілька чоловіків відповідає, що такого не було. Це явно не відповідало сценарію рашитудей,тому він перепитує ще раз. Але знову ж ніхто не підтвердив катувань чи взагалі грубого ставлення. Ну «хоч пресували, залякували», – не вгаває «журналіст». Та єдиними претензіями, які змогли закинути моряки, будо те, що в них відібрали телефони, щоб вони не могли передавати інформацію ворогу. І нібито три телефони з усіх так і не повернули. Цих «звірств» було явно недостатньо для сценарію, і тому репортер чіпляється за історію померлого моряка. Він хворів і до цього та помер від ускладнення своїх хронічних хвороб. Моряки розказали, що щоб отримати дозвіл на госпіталізацію з корабля в українську лікарню потрібно було написати подання і чекати до 5 днів. Нібито цього померлого госпіталізувати не встигли. І це хоч якийсь “жах” для російської пропаганди.
Але це звісно ж ні в яке порівняння не йде зі справжніми жахіттями російського полону, про які наразі заборонено розповідати звільненим, особливо Азовцям та морпіхам, щоб не нашкодити побратимам. Та навіть самого зовнішнього вигляду наших звільнених бранців достатньо, щоб зрозуміти, де справжні кати.