Російська студія-розробник відео ігр «Граючі коти» на четверту річницю війни випустили відеогру «Гостомельские богатыри». Гра відтворює події спроби висадки десанту РФ у Гостомелі 24 лютого 2022 року у перший день повномасштабного вторгнення в Україну. Слід звернути увагу, що у міжнародній версії гра має назву «Ukrainian Warfare: Gostomel Heroes» – «Українська війна: Герої Гостомеля». У скороченій версії – «Герої Гостомеля».
Сюжет гри будується на проходженні місії за підрозділи десантно-штурмових військ РФ, які діяли у Бучі, Ірпені та Гостомелі на початку війни. У грі доступні чотири рівні складності: «Легко», «Нормально», «Тяжело» і «Реалистично».
Студія «Граючи коти» спеціалізується на стратегічних іграх про війни. В її активі випуск серії ігр про війну у Сирію, де аналогічно героїзується російська армія. Гра про російський «гостомельський десат» – чергова спроба російської пропаганди через ігровий контент просувати відповідні наративи та російську імперську інформаційну повістку. Далі про це у матеріалі.
Ключові пропагандистські концепти гри
Одна з місій гри завершується знищенням українського літака Ан-225 «Мрія», проте за змістом у знищені повітряного судна звинувачується саме Україна. У грі передбачені «штрафи» за загибель цивільних та евакуаційних команд.
В опису до гри зазначається наступне: «Про Україну вже знято чимало репортажів і документальних фільмів. Але ми хочемо розповісти цю історію через призму гри. І нехай слово «гра» не вводить в оману. Це не документальний фільм, але події перших днів цієї війни тут показані з усією серйозністю — від моменту блискучого російського повітряно-десантного штурму на околицях Києва до часу, коли війна, здавалося, могла завершитися підписанням проєкту мирної угоди в Стамбулі у березні 2022 року».
Гра випущена за підтримки російського Інституту розвитку інтернету. За час війни Інститут став джерелом фінансування медійних і розважальних проєктів різного пропагандистського спрямування. Інститут активно фінансувався з російського бюджету – у 2026 році його бюджет збільшився у декілька разів і досяг 26 млрд рублів. Кошти спрямовують на виробництво сучасного контенту – ігри, ролики, проекти у соцмережах, гейміфікація історії тощо. Напрямок – «зміцнення громадянської ідентичність та духовно-моральних цінностей». По факту – просування ключових наративів російської пропаганди.
Наративи російської пропаганди, які вшиті у зміст гри «Герої Гостомелю»
1. Легітимізація війни Росії проти Україна. Пропаганда РФ від початку війни просувала наратив, що Росія «освобождает» Україну від нацистів, бореться за «братский народ». У такий спосіб РФ легітимізувала війну та надавала їй «справедливого» змісту. Гра підтримує цей наратив, використовуючи стереотип, що «герої завжди воюють за «хороших». Відповідно, якщо російський десант у Гостомелі – це «хороші», то їх дії виправдані загальними цілями війни – «освобождением».
2. Героїзація війни. Назва гри несе поняття «герої». Тобто від початку йде програмування, що російськи десантники – це саме ті герої, вони здійснюють подвиг, вони йдуть у бій першим, жертвують собою. До тих хто здійснює самопожертву завжди формується позитивне ставлення. Відповідно, від самої назви гра «заточена» на створення позитивного образу російського військового у війні проти України.
3. Підміна понять – поразки героїзмом. Назва гри за своїм змістом активно нагадує радянські та пострадянські пропагандистські кліше, на кшталт: «Подвиг 28 панфіловців», «Подвиг подольських курсантів під Москвою». В той же час, вже відомо, що ці так звані подвиги вигадані повністю або частково. Радянська пропаганда використовувала метод локальної псевдогероїзації для того, щоб за умовним подвигом приховати помилки, прорахунки, поразки командування, політичного керівництва країни. Аналогічна схема реалізується у грі – відомий факт, що російський гостомельський десант провалився, десантники були розбиті ЗСУ, операція закінчилася катастрофою для армії РФ. Але у грі ця поразка приховується за кліше «героїзму» та «подвигу» – вона першопланова, на ній концентрується увага, факт поразки та програшу РФ у цій операції відсувається на другорядний план і не взагалі не згадується.
4. Переписування змісту історичних подій. Опосередковано гра нав’язує стереотип про «перемогу» РФ у цій операції, бо учасник гри грає за десантників і відповідно, намагається і прагне перемогти. А коли перемагає у місії – складається враження, що і в реальності російський десант переміг, бо розробники акцентують увагу на тому, що гра будується на реальних бойових діях. Відповідно, гра сприяє укоріненню думки про «перемогу» РФ у Гостомелі, яка і призвела до перемовин у Стамбулі – саме тому у місіях згадується ця подія. Тобто, у грі свідомо порушується логічний зв’язкок між подіями, вибудовується хибна логіка подій, причинно наслідкові зв’язки – РФ через гру нав’язує свою версію тлумачення подій лютого-березня 2022 року.
5. Приховування військових злочинів РФ – гуманізація російських військових. Розробники в умовах гри недаремно прописали «штрафи» за загибель цивільних та евакуаційних команд. Цей елемент є магістраллю, що протягую наратив – російські військові не вбивають цивільних, інформація, що російські війська вчинили злочини проти цивільних – неправда, фейк. Саме таку логіку вибудовує Кремль, оголошуючи факти міжнародних розслідувань про злочини у Бучі, Ірпіні – фальсифікацією. Елемент про «штрафи» за загибель цивільних – укріплює цей наратив, демонструє «гуманізм» військових РФ, які воюють тільки проти військових супротивника і захищають цивільних.
6. Перекладання відповідальності за руйнування. Як вже зазначалося, одна з місій закінчується руйнуванням літака «Мрія» та звинуваченням у цьому України. Аналогічну інформаційну повістку в реальності просуває і російська пропаганда, перекладаючи відповідальність за подію на українську сторону. Відповідно, гра укорінює цей наратив.
7. Негативізація України і українців. Гра формує з російських військових – героїв. Відповідно, ті проти кого вони ведуть бойові дій – антигерої. Бойові дії проходять в Україні, поруч з Києвом, відповідно антигерої – це якісь українці, або їх певна частина, або українці, що перетворилися на нацистів, від яких і прийшли «освобождать» російські десантники. Таким чином гра формує негативний образ українців і України (враховуючи попередній факт про «Мрію»), укорінює його у ігровому форматі. Крім того, це створює підґрунтя для введення в ігрову сферу у перспективі українців, як певного образу антигероїв, яких можна використовувати і потенційних наступних іграх.
8. Легалізація права на вбивство «поганих українців». Даний наратив є проекцією і продовженням попереднього наративу. Якщо є «погані українці», українці-антигерої, то їх можна і необхідно ліквідувати заради місії «освобождения». Відповідно, у прихований спосіб гра просуває легалізацію вбивства українців, укорінює розуміння, що ліквідація «поганих» українців – це один з методів/способів «освобождения».
9. Мілітарне програмування молоді – виправдання виконання вищої «місії». Попередній наратив формує певний психологічний місток – якщо ти з «героями», то допоможи їм виконати свою «правильну» місію. А саме: провести «освобождение» вбити антигероїв – тобто «поганих/неправильних українців». Таким чином формується підсвідомий логічний наративний ланцюжок – твоя місія (тобто місія гравця) – вбити антигероїв-українців. «Герої» (тобто російські десантники) – роблять це легко. А ти ж – разом з героями!
Це елемент мілітарного програмування молоді. Сьогодні вони грають у гру і вбивають у грі антигероїв-українців. Завтра вони будуть призвані в армію і відповідно, будуть відправлені на фронт для війни проти українців. Тобто гра формує ідеологічне підґрунтя для відповідного сприйняття молоддю війни проти українців, вбивства українців, як правильного, навіть героїчного вчинку.
