Недовго церква УПЦ МП була на боці України у війні з росією. 12 травня філія російської церкви в Україні «УПЦ» видала заяву Синоду, в якій поскаржилася Зеленському на утиски і виправдала напад росії.
Спершу в заяві, звісно ж, говориться, що упц “розділяє біль і страждання українського народу”, щоправда, Україну та народ бачить лише територією своїх єпархій та парафій. Так УПЦ «вимірює», що від бойових дій потерпає 14 з 53 її єпархій. Це хвилювання не про людей України чи міста, а лише про «свої» парафії.
УПЦ також нагадує, що одразу «рішуче засудила військову агресію рф» і наголосила що “війна – це великий гріх”. Проте УПЦ не каже «війна путіна та російського народу проти народу України – гріх», а просто абстрактна війна та абстрактний “гріх держави рф”. Також УПЦ не засудила підтримку війни своїм керівником патріархом кірілом і тим більше не заявила про вихід з-під юрисдикції церкви, що підтримує війну проти України.
Водночас українців УПЦ “неодноразово закликала припинити кровопролиття і вирішити конфлікт не за допомогою зброї, а шляхом переговорів”. Про що УПЦ пропонувала домовлятися, якщо мета путіна – знищення України як такої шляхом «денацифікації»?
Тобто пропустити російські війська, щоб вони вчинили у Києві, Харкові, Чернігові, Сумах так, як вони наробили в Бучі, Бородянці, Ірпені та Маріуполі.
МЕСЕДЖ 2: Діяльність Порошенка та УПЦ стали приводом вторгнення в Україну
Синод запевняє, що “підносить молитви, щоб Україна “зберегла свою державність” (без повернення територіальної цілісності), але потім виправдовує напад росії, повторюючи путінську тезу.
«Переконані, що помилкова релігійна політика Порошенка, попередньої влади та підривна діяльність «так званої ПЦУ» і стала одним з приводів військового вторгнення в Україну».
В перекладі на звичайну мову заява звучить так: діяльність УПЦ МП знову хочуть заборонити, церкви відбирають, «так звана ПЦУ» підіймає голову – правильно путін прийшов нас захищати.
У цій заяві аж декілька маніпуляцій:
По перше, тут примітивна спроба впливу на Президента Зеленського
Знаючи неприязнь Зеленського до свого політичного опонента, УПЦ намагається змусити його втрутитися у державну політику щодо релігії: “це Порошенко був поганий, рішення тієї влади – помилковими, а от ваші кроки – “мудрі та зважені” (пряма цитата). Але так це не працює, державна політика, законодавство та реформи не повинні залежати від персони Президента. В Конституції України, на яку посилаються сама УПЦ, вказано що, церква (будь-яка) відділена від держави. Це означає, що держава (і Президент) однаково ставиться до всіх релігійних організацій, якщо вони не порушують законодавство України. Тобто юридична особа «релігійна організація УПЦ» має однакову вагу для держави, що і юридична особа «релігійна організація ПЦУ» чи «релігійна організація свідків макаронного монстра». Хто з них там себе визнає «канонічнішим», для правового поля держави байдуже. А от відмова всупереч закону України вписати в назву УПЦ приналежність до московського патріархату – це вже порушення закону. Як і виправдовувати російське вторгнення.
По друге, повторювані УПЦ багато років заяви про «захоплення храмів» і справді стали приводом (не причиною) для нападу росії
Позаяк путін вірно ідентифікує УПЦ як частину російської церкви, то він паству УПЦ записав до «свого» народу, який треба «повертати» росії і який, відповідно, буде зустрічати російських солдатів з квітами. Непоодинокі відеозвернення священників з тимчасово окупованих територій підтверджують, що вони «чекали на визволителів». Жодного з них церква не покарала.
Та повернімося до «захоплення храмів УПЦ». Переважна більшість церков, окрім деяких новозбудованих монастирів, належать або державі, яка передала їх у користування громаді або релігійній громаді, яка їх збудувала. Тобто користувачем є окрема громада, якій надали приміщення для «задоволення релігійних потреб», або вони собі її збудували. Відповідно культові споруди релігійній організації «УПЦ» не належать. Громада самостійно і вільно обирає та змінює свою канонічну та організаційну підлеглість будь-яким релігійним центрам. Для зміни лише потрібна згода двох третин голосів від кількості членів громади, яких достатньо для проведення зборів.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади. Тобто право користування будівлею церкви залишається за громадою.
Отже, “захопити громаду” неможливо, тому що лише члени громади вирішують її долю
Отже, “захопити громаду” неможливо, тому що лише члени громади вирішують її долю. Якщо якась громада вирішила, що вона не хоче мати своїм центром москву і обрала підлеглість ПЦУ, то це не захоплення, а зміна. Присланий на прохання громади священнослужитель чи його керівник (єпископ) може погоджуватися чи не погоджуватися з цим рішенням, але для рішення громади це значення не має. І саме силовий спротив таким рішенням людей УПЦ видає за захоплення.
До речі юридично УПЦ ніяка не УПЦ. Насправді релігійна організація називається «Київська Митрополія УПЦ», і вона ж засновник купи інших юридичних осіб з назвами «таке-то єпархіальне управління УПЦ».
УПЦ – складова частина Московського Патріархату
Внесімо ясність і щодо канонічної “незалежності” УПЦ. Статутом РПЦ визначено, що всі церкви, що входять до її складу, становлять канонічно Московський Патріархат. Тобто УПЦ – частина МП.
Відносно окремого статуту, синоду, собору та інших елементів незалежної церкви, якими виправдовує нібито свою окремість від москви УПЦ. Всі єпископи УПЦ є єпископами російської церкви, створення та кордони єпархій УПЦ мають затверджуватися Архиєрейським собором РПЦ, тобто РПЦ визначає кількість правлячих єпископів у своїй українській філії. Обрання керівника УПЦ – митрополита Київського – повинен затвердити (благословити) кіріл, Статут УПЦ має схвалити кіріл, рішення вищих органів РПЦ – помісного та архієрейського Соборів – є обов’язковими для УПЦ. Навіть миро (масло для помазання під час хрещення та висвячення священника) УПЦ не може сама варити – повинна отримувати його від кіріла.
По-третє, чому ж голови міст та депутати хочуть заборонити УПЦ
Якщо навіть забути підривну діяльність до наступу росії 2022 року, то вже після початку війни кіріл підтримав напад на Україну. Церковне керівництво української філії майже три місяці мовчало, а зараз замість публічного засудження кіріла і проголошення ВЖЕ розриву канонічного зв’язку з рпц, Синод видав лише якесь обтічне формулювання про “обговорення майбутнього нашої церкви”. «Буде скликане зібрання для обговорення проблем церковного життя, що виникли внаслідок війни і які нас всіх турбують». Та не внаслідок війни виникли церковні проблеми, а внаслідок того що рпц відкрито підтримує війну, а упц частина її. До того ж церковне майбутнє “має вирішуватися без порушення церковного порядку”, а порядок простий РПЦ: частинка УПЦ і не може ані судити кіріла, ані вийти з під керівництва рпц. Тобто то за церковним законом зроблено нічого не буде. Просто планують випустити пар невдоволеного духівництва та вірян.
Тим часом більш ніж 400 священників підписали листа-звернення до помісних патріархів з вимогою судити кіріла. Це нечуваний випадок, востаннє так судили Тихона в 1666 році. Навряд чи він матиме успіх. Керівництво УПЦ на це відповіло погрозами та покараннями священникам, які «посміли» заперечити кірілу.
Частина священства разом з громадами не бажаючи мати нічого спільного з кірілом переходять до ПЦУ.
Ще частина звернулася до УПЦ з питанням вирішення майбутнього УПЦ поза московською церквою, але як ми писали вище – це неможливо – РПЦ сама себе не засудить і УПЦ автокефалії не надасть.
Ще деякі священники обмежилися тим, що не поминають під час молитов кіріла, але це обман, бо вони не перестають бути його підлеглими.
Висновок:
Отже УПЦ МП вкотре показала, що вона до останнього з москвою, а не з українським народом і кіріл важливіше за Христа чи просту людську совість.
