Страхи пропагандистів. Чому окупанти у звітах свого міноборони досі воюють з міфічними «націоналістами і найманцями» – Без Брехні
Пропаганда-СТОПФактчек

Страхи пропагандистів. Чому окупанти у звітах свого міноборони досі воюють з міфічними «націоналістами і найманцями»

Від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року російська пропаганда почала активно використовувати «заготовки-кліще», якими маркувала тих, з ким окупанти начебто мали намір воювати в Україні. Серед вже до смішного відомих і найпоширеніших – «бандерівці», «фашисти», «націоналісти», «найманці», «бойовики», «добробати», «збройні формування». Чому саме такі «ярлики» були вибрані, і як пропаганда, використовуючи їх сама ж викриває свої страхи, а якщо бути більш точним – страхи кремлівської верхівки – далі у матеріалі.

 

Думаю, не помилюсь, якщо скажу, що за вісім місяців війни, напевно кожен з українців не одноразово тішився із говорячої голови ерефського міноборони – товариша конашенкова, який у щоденних виступах озвучує «успіхи і пабєди» окупантів. Так, його промови чим далі виглядають все смішніше і безглуздіше.

Але! В них є одне але, на яке варто звернути увагу – це самі оті «ярлики», які навішуються і досі на наших захисників. Для прикладу – витяг із вчорашнього чергового «шедевру» конашенкова (далі мовою оригіналу):

«На Купянском направлении ВСУ попытались силами батальонной тактической роты и иностранных наемников атаковать российские позиции — Минобороны РФ

В Минобороны сообщили, что всего националистов было порядка 500. Все атаки отражены, ликвидированы 160 боевиков, пять танков, девять боевых бронированных машин и 10 пикапов.

Что еще сказали в Минобороны:

— На Краснолиманском направлении уничтожено более 70 боевиков, два танка, пять БМП, бронетранспортер и пять пикапов;

— В районе Артемовска ДНР и Константиновки Запорожской области ударами ВКС РФ и русской артиллерии уничтожены два пункта управления ВСУ. Кроме того, там разгромлены 59 артиллерийских подразделений на огневых позициях, живая сила и военная техника в 177-ми районах;

— В Харьковской области уничтожен узел связи украинских националистов;

— В Днепропетровске уничтожено нефтехранилище, откуда снабжали дизельным топливом украинских националистов на Донбассе;

— Средствами ПВО уничтожены 10 украинских беспилотников, а в воздухе сбито 13 снарядов американской РСЗО HIMARS».

Залишимо за лаштунками фантазії про «59 артилерійських підрозділів» та збиття в повітрі снарядів HIMARS (які взагалі не збиваються, бо це не ракети, а снаряди – і тут саме міноборони ерефії викриває свою ж брехню).

Звернемо увагу на те, скільки і яких ярликів використано у виступі (і цей виступ не винятковий – всі будуються аналогічно). У промові всього двічі згадується ВСУ. Крім того інші назви, які позначають, так би мовити, «людей із зброєю» – «іноземні найманці»,  «націоналісти» і «українські націоналісти» – тричі ( і цікаво чим просто «націоналісти» відрізняються від «українських націоналістів» -?), «бойовики» – двічі.

Резюмуємо – дві згадки ВСУ і «ШІСТЬ» разів використані «ярлики».

Ще цікаво проаналізувати конфігурацію цих «ярликів». Якщо спочатку в контексті згадки ВСУ згадуються і «іноземні найманці», які начебто входять до їх складу. То далі у повідомленні і «бойовики», і «націоналісти», і «українські націоналісти» – позиціонуються окремо – не в контексті ВСУ. Тому складається чітке враження, що ті всі хлопи –  «бойовики», «націоналісти», «українські націоналісти» – це щось інше, якісь інші формування.

Конфігурація кількості згадок – теж не останній момент. «Ярлики» – переважають. Тобто формується уявлення, що ВСУ це щось десь якось ні туди ні сюди (перепрошую, що маємо це писати – але це так вважають у рашистському міноборони) між отими всіма «найманцями» і «націоналістами». А тих інших – переважна більшість, бо он скільки категорій. Але і у ВСУ – чи не геть усе – «іноземні найманці».

Зверніть увагу і на не, що а ні словом у цьому звіті (як і у всіх інших), що – наприклад – «ліквідовано», «знищено», «уражено» (не дай Боже, звичайно) стільки то українських військовослужбовців, або солдатів, чи солдатів ВСУ, чи військових. Ні – таких на теренах фронтів в Україні – НЕМАЄ. Є тільки «іноземні найманці», «націоналісти», «бойовики» і т.ін.

ВИСНОВКИ

Так, тепер трохи резюмуємо ті всіх підрахунки і конфігурації, щоб зрозуміти, які наративи і страхи ерефії там вшиті.

Перше. Безумовно, що така подача розрахована виключно на «внутрішнього» ватного споживача. Дивує той факт, що за вісім місяців війни (а в головах московитів – СВО) у форматі і наборі ярликів пропагандистів практично нічого не змінилося. Лише із активним введенням в обіг наративу, що рф в Україні воює з НАТО, з’явилося нове кліше, про «іноземний найманців». В інших позиціях пропаганда не модифікує, не адаптується під зміну ситуації на фронтах.

Вони навіть самі не розуміють, як таким підходом до подачі сторони, з якою воюють, принижують свій «роздмуханий» до «величі другої армії» світу статус. Тобто друга армія світу – підкреслимо: регулярна армія –  тікала на Київщині, на Харківщині і зараз ледь тримається на Херсонщині від якихось «бойовиків», «найманців» і «націоналістів»?! Ці ярлики відверто принизливі, натякають, що це якісь банди, незрозумілі формування, якесь «сборіще фанатиків». Але ніяк не регулярна армія. І все це незрозуміле збіговисько розгромило кадрову армію до стану, коли треба було оголошувати мобілізацію?! Такі ярлики – це постріл собі ж в коліно. Навіть «іноземні найманці» із натяком на НАТО не рятують ситуацію.

Друге. Саме така незрозуміла каша, невизначеність, негнучкість у ідентифікації ворога (а пропаганда сама її заварила і втрапила у капкан, що і поставила) вилізла боком під час оголошення мобілізації. Портрет ворога був настільки розмитий, незрозумілий, нечіткий, що мотиваційна планка у чмобіків впала нижче протрухлого плінтусу і курній «ізбі» десь під Костромою.

Третє. І тут ми підходимо до «ісходного звена», яке виявилося найслабшим – до самої назви, яку кремль придумав для вторгнення – «спеціальна військова операція». Саме для неї портрет ворога із «бойовиків», «націоналістів», «нацистів» був намальований прекрасно. А от для мобілізації, для гасел про захист «отечества» які натякають, що йде війна (і більшість чмобіків, на диво, це розуміють) – портрет ворога ну дуже і дуже незрозумілий і не відповідний. Звідси і відношення чмобіків і сотні тисяч тих, хто втік від мобілізації за кордон.

Коли розумієш чітко проти кого йдеш воювати, це формує розуміння мети, цілі, можливої загрози і т. ін. Коли ж не можеш чітко второпати хто ворог – то не складаються пазли чому проти нього потрібно воювати, які він несе загрози, наскільки вони потужні. Тобто повна невизначеність. А там де невизначеність – там один крок до саботажу і паніки. Що ми і спостерігаємо.

Четверте. І напевно ключове. Це страхи кремля, які він намагається приховати за ширмою пропаганди. Малюючи для електорату «бойовиків», «націоналістів», «найманців», «фашистів», москва приховує правду, про те, що де факто оголосила війну окремій нації, незалежній країні, яка жила по своїм закон, із законно обраною владою та іншими атрибутами самостійності і самодостатності. Цьому передувало вісім років формування уявлення, що в Україні громадянський конфлікт, що тут хаос, революція за революцією. Тому можна йти на чужу територію, бо там же безлад, бо там же треба рятувати і спасати.

Але коли на тій «території» трапляється організований спротив, то весь цей пазл розсипається. І замінити його просто нічим.

Відокремлюючи у своїх наративах ВСУ у щось окреме і незрозуміле, принижуючи їх значущість – ну так, це якась там армія, але воно ото окремо само по собі, а українці окремо – кремль і сам собі, і своїм суздальським і рязанським ватанам боїться признатися, що це народна армія, що вона живиться і підтримується саме українським народом, який самовіддано захищає свою землю. І це чи найбільший жах, з яким стикнулися окупанти 24 лютого. Тому і ховають його за ярликами і кліше. І в першу чергу – від себе.

 

Ще по темі:

Читати статтю
Back to top button
Optimized with PageSpeed Ninja