Цей лютий рік добігає свого кінця. Нам всім було важко, але ми всі можемо пишатися собою. Ніхто не може сказати, коли саме скінчиться ця війна, проте сама перемога, яку б ейфорію вона нам не принесла, не перекреслить й наслідків цієї страшної війни. Окрім відбудови міст, реабілітації поранених, нам доведеться серйозно попрацювати й над своїм психічним здоров’ям.
Спробуймо для початку позбавитись деяких міфів, які й досі популярні в нашій країні.
МІФ 1. У ВСІХ БУДЕ ПТСР
Посттравматичний стресовий розлад – це ментальний медичний стан, який виникає після травматичної події. Незалежно від того, чи ви були учасником цієї події, чи свідком. Серед симптомів ПТСР – раптові спогади про подію (флешбеки), сильна тривожність, нічні кошмари, нав’язливі думки про те, що людина пережила.
Як пояснює психотерапевтка Тася Осадча, далеко не завжди важкість події корелює з виникненням ПТСР. Іншими словами, можна не мати ПТСР після жахіть Маріуполя і розвинути ПТСР, навіть якщо всю війну ви прожили в тихому місці на заході країни.
За даними Національної служби Великої Британії, приблизно 1 людина з 3, яка пережила травматичну подію, – розвине ПТСР. Тому так, в Україні, враховуючи масштаби та важкість цієї війни, багато людей матиме ті чи інші прояви ПТСР. Проте абсолютно некоректно казати, що “ми всі матимемо ПТСР”. Ні, далеко не всі.
МІФ 2. З АНТИДЕПРЕСАНТІВ ПОТІМ НЕ ЗЛІЗЕШ, ТО КРАЩЕ І НЕ ПОЧИНАТИ
Антидепресанти – це не келих вина і не цигарка, які ви можете споживати, а можете – не споживати. Антидепресанти – це медичні препарати, які мають конкретні причини для застосування. І ці препарати не є такими, що викликають залежність в тому сенсі, який ми вкладаємо в залежність від алкоголю чи наркотичних речовин.
Невролог Олександра Щебет пояснює, що міф про те, що антидепресанти ніби то викликають залежність народився ще й тому, що курс лікування цими засобами достатньо тривалий.
“Антидепресанти не дають залежність. Ефект їх пов’язаний з роботою нейротрансмітерів (речовин, за допомогою яких між собою «спілкуються» нейрони) та їхніх рецепторів. Вони не чинять ейфоричного ефекту (того самого «кайфу»), на відміну від наркотичних речовин чи алкоголю”, – пояснює Щебет.
Проте вона додає, що можна казати про зловживання антидепресантами, коли людині здається, що вони недостатньо швидко і добре працюють.
“Тоді людина самостійно різко збільшує собі дозу чи додає ще якийсь з цих засобів. Тоді розвиваються небажані явища та побічні реакції, але знов-таки не залежність.
І друге – момент психологічної залежності. Деякі люди навіть після стабілізації стану та пройденого повного курсу лікування категорично відмовляються відміняти засоби, бо бояться, що стан повернеться”, – каже вона.
Іноді можна спостерігати таке явище, як синдром відміни – певні фізичні симптоми, які можуть виникати, якщо людина різко припиняє приймати препарати.
МІФ 3. НАВІЩО ЦІ ПСИХОЛОГИ, КРАЩЕ З ДРУГОМ (ПОДРУГОЮ) ПОГОВОРИТИ
Безперечно, здорові дружні стосунки – це важлива складова нашого ментального здоров’я. Але у друга та у психотерапевта можуть бути зовсім різні ролі, якщо ми кажемо саме про ментальне здоров’я.
Ось як пояснює це психотерапевтка Тася Осадча:
“Одна з головних функцій дружби – це підтримка. Але психотерапія – це не лише про підтримку, але й про розвиток. Коли ми говоримо про психотерапію, то це суміш підтримки та контрольованої фрустрації. З одного боку психотерапевт підтримує людину, допомагає їй, але іноді повинен також змотивувати її подивитись на власну поведінку під іншим кутом. Без цього психотерапія не працює, це баланс підтримки та фрустрації. В дружбі, в нормі, ми шукаємо лише підтримки. Але і розвиваючого компоненту в дружбі тоді може не бути. Психотерапевт має знання, які допомагають зрозуміти, де підтримати, а де – фруструвати, а також вміння пояснювати певні феномени в житті клієнта. Проте друг може не вміти, але й власне й не повинен цього робити”, – пояснює Тася Осадча.
МІФ 4. РДУГ – ЦЕ ПРОВИНА БАТЬКІВ
РДУГ або розлад дефіциту увагу та гіперактивності – це один з найбільш розповсюджених нейророздадів у дітей. Діти з цим розладом часто мають проблеми з концентрацією уваги, їм важче контролювати імпульсивну поведінку та прораховувати наслідки того чи іншого вчинку.
Точні причини розладу – невідомі. Але багато що вказує на генетичні причини. Також можуть впливати такі фактори навколишнього середовища як:
куріння та вживання алкоголю протягом вагітності;
- травма мозку;
- передчасні пологи;
- низька вага при народженні.
Проте дослідження відкидають такі можливі причини як:
- споживання занадто великої кількості цукру;
- перегляд телевізійних програм;
- стиль виховання та соціальне положення родини.
Проте міф, що саме батьки, їхнє “неправильне” виховання роблять з дітей занадто активних та неуважних й досі дуже живучий.
Звичайно, батьківська недбалість, нерозуміння того, як спілкуватись з дитиною, можут погіршувати прояви РДУГ. Але точно не є їхньою першопричиною. В деяких випадках поведінку дитини не можна скоригувати без спеціальних препаратів, які важливо поєднувати з психотерапією та навчанням батьків певних поведінкових стратегій.
МІФ 5. ЛЮДИ З МЕНТАЛЬНИМИ ПРОБЛЕМАМИ ЗАВЖДИ СХИЛЬНІ ДО НАСИЛЛЯ ТА КОЯТЬ ЗЛОЧИНИ
Це поширений, але неправдивий стереотип, який активно поширює маскультура. Наприклад, 72% героїв телевізійних програм, які за сценарієм мають ментальні розлади схильні до насильства. Але реальна статистика показує, що люди з психічними розладами чинять злочини з тою частотою, що і люди, які не мають ментальних проблем.
Відносно нещодавні дослідження показують, що, наприклад, в США лише 4% важких кримінальних злочинів коять люди з психічними проблемами. Отож звичайно варто проявляти обережність, якщо поведінка якоїсь людини вас лякає чи насторожує, проте не варто вважати будь-яку людину, яка має ті чи інші ментальні проблеми, потенційно небезпечною. Це абсолютно не так.
