Проект «БезБрехні» вже декілька місяців проводить активну менторську підтримку декількох регіональних медіа у їх роботі з протидії дезінформації і пропаганді. Один з партнерів – видання з Одеси «Явне Медіа». Фіналізуючи проект, поговорили з керівником проєкту і редактор «Явне Медіа», Олексієм Лосинцем про проблемні аспекти регіону щодо проникнення російських впливів, шлях медіа до необхідності включити у свою роботу формат фактчеку і протидії дезінформації.
БезБрехні. .Ваше медіа не спеціалізується на фатчекінгу та протидії дезінформації, але ви освоїли цю методологію і включилися в загальний тренд боротьби з ворожою пропагандою. Що стало поштовхом/стимулом до діяльності у цьому напрямку, з якого часу ви цим займаєтеся як медіа і які можете відмітити успішні реалізації за цей час?
Олексій Лосинець. Наша ГО «Прожектор» з 2019 року допомагає у вирішенні питань правозахисту та психологічної підтримки соціальним групам, вразливим до дискримінації. За роки роботи наші спеціалісти зустрічались з різноманітними чутками від клієнтів. В решті решт ми замислились над створенням інформаційної платформи, де б могли розвінчувати фейки, а разом з цим розповідати про проблеми спільнот і знизити градус ненависті у суспільстві через страхи, спричинені незнанням.
Перші кроки ми зробили у минулому році, коли пілотною ініціативою став проєкт платформи для протидії дезінформації та російським наративам для ключових спільнот, що отримав назву «Явне Медіа».
Більш того, ми розуміли значимість такого ресурсу, бо ще у лютому 2022 року, коли мною проводився для нашої команди «Human Rights Clinic» семінар про спіральну динаміку американського психолога Клера Віліама Ґрейвза, ми порушили питання «відкату» цінностей в суспільстві в разі початку повномасштабної війни. Ми прогнозували, що може збільшитись ненависть до певних верств, особливо ЛҐБТК+, наркозалежних, людей з ВІЛ, пацієнтами COVID-19 (адже пандемія тоді ще мала місце), з якими ми працювали. За 2,5 років, зокрема й завдяки роботі «Явне Медіа», ми спостерігаємо за зниженням рівня толерантності.
Ми побачили масштаби інформаційного забруднення навколо нас й зрозуміли важливу річ: небезпечні не самі нісенітні вкиди від ворога, а те, як кожна людина їх сприймає. Здебільшого принцип роботи російських інформаційних атак нагадує вислів: «Скажи людині сто раз, що вона свиня, і на сто перший – вона рохне». Здається, цей принцип не повинен працювати, якщо людина освічена та має критичне мислення, однак дія на виснаження може зіграти своє.
Думаю, успіх нашої реалізації в тому, що ми посіяли зернятко навичок пошуку і перевірки інформації серед бенефіціарів. Бо ми помічаємо, як вони повертаються до нас вже не з чутками, а з інформацією, яку перевірили та бажають поділитися.
БезБрехні. Робота з протидії пропаганді вашого медіа здебільшого заточена на ваш регіон (тематику). Які особливості проникнення та поширення дезінформації у такому локальному інформаційному сегменті ви можете відмітити, спираючись на ваш досвід? Як змінилася, на ваш погляд, реакція користувачів на прояви пропаганди?
О.Л. Про особливості проникнення та поширення дезінформації у вразливі спільноти, тим паче на півдні України, розповідати можна довго. Це колоритний регіон з багатою історією, тісно пов’язаною з північною країною-сусідкою. Російськомовні Telegram-канали, спілкування з родичами з Росії, ностальгія по радянському минулому у дорослого покоління, доступ до російських новин, вшитий наратив про унікальну «одеську» мову – все це змішується з сьогоденням та впливає на внутрішні цінності місцевого населення. До того ж не слід забувати, що депутат, керівник громадської організації чи блогер-лідер думок – така ж людина, як і кожен з нас. Всередині своїх думок частка населення залишаються з проросійською лінією, а українськість сприймає як дещо надмірно радикальне та чуже. Навіть наша команда на початку проєкту замислилась над створенням російськомовної версії, але згодом зрозуміла, що війна – не час для «лагідної» українізації, а російськомовний текст – не ознака якості. Тому ми сфокусувались на продуманому українському контенті з перекладом на англійську для західних партнерів.
Щодо реакції на прояви ворожої пропаганди, то навіть у вузьких спільнотах вона трансформувалась у рутинну звичку. Це небезпечно, бо завдання пропаганди – зруйнувати внутрішню систему цінностей людини, змусити їх мати сумніви щодо них, маніпулювати сильними відчуттями, як страхом або гном, як дієвими інструментами впливу та проникнення у свідомість. Дехто відсторонюється від пропаганди, а ті, хто має навички критичного мислення, попросту втомилися фільтрувати. Але інформація, передана в будь-якому вигляді залишає відбиток та зберігається в пам’яті.
На третьому році повномасштабної війни відчувається всебічна втома. Ця втома сильно впливає й на те, як людина сприймає інформацію. Пригадайте себе в шкільні роки, коли ви зморені на уроці і готові слухати вчителя, щоб скоріше піти. Якісь знання, скоріш за все, запам’ятались – так і сьогодні працює пропаганда в багатьох куточках країни.
БезБрехні. Поточний проект з протидії пропаганді, в якому ви берете участь – непросте випробування у практичному застосуванні знань та навичок з фактчекінгу. З чим ви «заходили» у проект і як змінилося ваше розуміння та практичне застосування фактчекінгу? Чи було те, що ви не знали, а завдяки проекту – навчилися і застосували?
О.Л. Дійсно, ми заходили з амбіціями, що будемо розповідати про накопичену російську брехню, «міфи та легенди», які ширяться усередині спільнот. Однак методики фактчекінгу внесли суттєві корективи у наші ідеї. Виявилось, що не всі новини та інформація, яка розповсюджується за вечерею в колі друзі чи у батьківських Viber-чатах, має відображення у публічних джерелах. Здебільшого це закоренілі та трансформовані наративи, які мов пліснява проросла у суспільстві. Ми чіплялись за кожну побрехеньку та чутки, які, наприклад, розповідали клієнти нашим юристам проєкту «Human Rights Clinic».
Ми шукали це на просторах мережі, але не знаходили таких вкидів. Ба більше, фейки нерідко народжуються у спільнотах внаслідок «мутації» інформації: хтось невдало пожартував чи невірно зрозумів думку іншого. А наше суспільство, насправді, вкрай відкрите та емоційне, тому «запалити» дезінформацію не важко. Ми були здивовані, коли дізнались, що опитані нами респонденти іноді самостійно вигадують фейки задля розваги та копійчини. Адже не для кого не секрет, що є Telegram-канали, які сплачують по 200-300 гривень за ексклюзивний контент, а народна творчість немає кордонів. Й в цьому складність роботи за принципами фактчекінгу, який не визнає усні повідомлення джерел, що бажають залишитись невідомими. Тому такі кейси ми відкладали, й брались за перевірку наступних. В результаті замість новинної стрічки ми побудували конвеєр з потужним перевірочним фільтром.
Тепер ми розуміємо, що мали базовий набір навичок, але на виході отримали вміння працювати з багатосекторальним об’ємом фактів для спростування новини таким чином, щоб аргументувати її для найбільш прискіпливого читача. Наша команда вдосконалилась, стала більш механічною та практичною, ми систематизували знання та примножили їх.
БезБрехні. Ваше бачення формату та способів протидії дезінформації і пропаганді у вашому регіоні (інформаційному сегменті)? Якого формату, на вашу думку мають бути наступні проекти для консолідації роботи декількох медіа (мережі медіа) для ефективнішого протистояння з ворожим контентом?
О.Л. Зараз ми на етапі фіналізації підсумкового дослідження, яке паралельно проводили з підготовкою фактчекінгових публікацій. В цьому звіті буде видно, наскільки звужені інформаційні «акваріуми» спільнот, звідки вони черпають інформацію. З одного боку це плюс для подальшої боротьби з дезінформацією та зловмисними наративами.
Однак, з іншого боку, ми повинні й говорити про те, що діяльність фактчекерів не повинна обмежуватись, а мати максимально проникний характер. Про медійну грамотність, інформаційну гігієну та розвиток критичного мислення важливо говорити всюди: в школах, лікарнях, кіно. У вигляді тренінгів, інформаційних вказівників, комп’ютерних ігор тощо. Можливо, повинна бути «гаряча» лінія постраждалих від фейкової інформації, щоб живі приклади централізовано ставали публічними.
Тому вбачаємо, що в майбутньому треба створити великі фактчекінгові групи з концептом, коли під керівництвом одного великого гравця береться менторство над меншими проєктами та медіа, які мають бажання займатися фактчекінгом й таким чином створить «систему», що боротиметься з ворожою пропагандою. Адже, як ми знаємо, перемогти систему важко.
