Як «читати» копірайти українських ЗМІ з публікацій топових західних видань, які поширюють зневіру і паніку – Без Брехні
Фактчек

Як «читати» копірайти українських ЗМІ з публікацій топових західних видань, які поширюють зневіру і паніку

Останніми днями у західних медіа зросла активність публікацій щодо оцінки ситуації в Україні та перспектив війни. Так 12 березня наробила галасу стаття у Politico http://surl.li/fkpol, у якій тамтешні журналісти розписали про «поглиблення тріщини» у відносинах між США та Україною, а наші горе-журналісти-хайпожери бездумно скопіпастили уривки публікації. І ніхто не подумав про можливі негативні наслідки для суспільства від подібних публікацій, які базуються – і це ключове – на анонімних джерелах.

На ранок 14 березня українські медіа знову захлинулося в екстазі  хайпожерства на копірайті матеріалу тепер вже із The Washington Post http://surl.li/floku. Головна думка публікації сконцентрована у заголовку: «Україні не вистачає кваліфікованих військових, втрати і песимізм зростають». Ну тобто, знову все пропало. Але як і стаття у Politico, у The Washington Post – 90% аргументів теж базуються на анонімних джерелах.

Враховуючи тенденцію, припускаємо, що таких публікацій буде надалі ще більше. І цілком ймовірно, що в них так само буде зберігатися негативний акцент про ситуацію в Україні.

Тому аби не допустити поширення панічних настроїв і зневіри у суспільстві, чуток з дискредитації керівництва ЗСУ, наших західних партнерів, на що, як ми розуміємо, більшості українських журналістів абсолютно начхати (головне хайп), ми підготували матеріал з порадами – як читати такі і подібні публікації, аби зберегти інформаційний і психологічний баланс.

 

ТАКІ ПУБЛІКАЦІЇ – НАШЕ / ЗАХІДНЕ ІПСО

Почнемо з позитивного. Так, для фактчеку не припустимі припущення. Але на поточний момент ми виходимо за його рамки, більше акцентуючи увагу на інформаційній і медійній обізнаності громадян, уникненню поширення панічних настроїв.

Якщо згадати події літа-осені 2022 року, то як вже зараз зрозуміло, українське командування ЗС та керівництво держави успішно реалізувало ІПСО, яке ввело ворога в оману з приводу одного з головних ударів Збройних сил України.

Літо і початок осені у медіа з подачі українського вищого державного і військового керівництва активно обговорювалося потенційний наступ на півдні. Але, ЗСУ спершу вдарили на сході – на Харківщині.

Цілком можливо, що на тлі підготовки до весняного наступу ЗСУ, ставки у якому дуже високі, західні медіа опосередковано, завуальовано втягнули в ІПСО. Його мета – ввести в оману ворога з приводу масштабу підготовки військ України до наступу, насичення їх західної зброєю, можливого рівня потужності ударів. Аби «замилити» око, кремлю згодовують його улюблений попкорн, про те що «зброї у ЗСУ мало», «що там великі втрати», «що на заході розкол» і т. ін. А реальна картина може бути діаметрально протилежною.

Тому подібні публікації у західних медіа, з такого кута зору, варто сприймати навпаки – без песимізму, а на позитиві.

ПЕСИМІЗМ У ЗАХІДНІЙ ПРЕСІ – ІПСО КРЕМЛЯ

Такий варіант теж можливий. І мета такого ІПСО цілком очевидна – зірвати підготовку до українського наступу через вплив на суспільну думку на заході, дійсного поширення розколу у поглядах на війну в Україні у західних еліт, вживлення і посилення думки про марно витрачені кошти на зброю для країни десь на сході Європи.

Враховуючи, що за останній рік навіть для топових західних медіа стало цілковитою нормою публікація матеріалів, де ключовими джерелами є анонімні, то організувати таку інформаційну компанію через агентів впливу і великі кошти – не так вже і складно. Навіть, якщо мова йде про потужні видання. На Заході хайпожерство і скандальність ніхто теж не відміняв.

Тому якщо керуватися таким варіантом, то подібні публікації, які бездумно копіпастять українські видання, варто сприймати за формулою – прочитав-забув, не прочитав – нічого не втратив.

ДО АНОНІМНИХ ДЖЕРЕЛ – ДОВІРИ НЕМАЄ

Як ми вже зазначали вище, топові західні медіа за останній рік активно використовують анонімні джерела, особливо коли це стосується теми війни в Україні. З одного боку – зрозуміло чому.

Війна – не та тема, де вся інформація лежить у публічній площині. У переважній більшості вона засекречена. Вищі військові чини, як в Україні так і на заході обережно ставляться до розмов з пресою і надають інформацію дуже дозовано. Доступ до прямих учасників подій – наприклад, українських військових – або цілком обмежений, або суворо регламентується командуванням.

І цю інформаційну реальність важливо усвідомити, щоб нам як пересічним читачам зрозуміти звідки журналісти, навіть такі «крутезні», як західні, можуть взяти інформацію. Насправді це коло дуже і дуже вузьке, і доступ навіть в це коло – регламентується.

Це якраз і є чудовий маркер для читача, аби зрозуміти рівень компетентності публікацій про війну в Україні навіть у західних медіа, їх обізнаність у безпосередніх подіях. Скажемо так – він дуже опосередкований.

Але тема війни в Україні все ж таки залишається топовою. Аби задовольнити інформаційний попит та підтримувати увагу читача, західні медіа і почали вдаватися до публікацій на основі анонімних джерел.

Проте, такий варіант приховую величезну кількість інформаційних загроз. Бо анонімність – це, фактично, безвідповідальність і безкарність за оприлюднену інформацію, це можливість підкинути журналістам «смаженину» потрібного гатунку, це канал просування потрібних меседжів і наративів.

Навіть якщо припустити, що західні журналісти таки керуються принципом перевірки інформації з трьох джерел, і інфу з одного анонімного джерела перевіряють ще двома-трьома такими ж анонімним джерелами, все одно на виході, коли публікація вже на шпальтах – це не додає їй правдивості. Бо ми бачимо лише – «джерело у Пентагоні на умовах анонімності повідомило, що…». Це нагадує «британські вчені провели дослідження…».

Тому не варто довіряти і брати до уваги публікації, ключові меседжі у яких базуються на основі анонімних джерел. Навіть якщо це топове західне медіа, навіть якщо копірайт з публікації із західного топового медіа зробило українське видання із білого, зеленого, фіолетового списку видань.

ДУМКИ СОЛДАТА З ОКОПУ – ЦЕ ЛИШЕ ДУМКИ СОЛДАТА З ОКОПУ

У публікації The Washington Post, яку активно скопіпастили українські видання 14 березня (наприклад, «Українська правда» http://surl.li/flqmj, NV http://surl.li/flqny) чимало аргументів базується на розповіді командира батальйону 46-ї десантно-штурмової бригади з позивним «Купол» (ну який же ще може бути позивний у комбата десантної бригади; за таким принципом можемо припустити, що у комбата іншого батальйону цієї ж бригади позивний – «Купол-2»).

З одного боку, ось названа частина, навіть позивний є. Не все ж так анонімно? Насправді, це камуфляж, аби приховати дійсну анонімність і надати інформації ознак правдивості. Не вказане прізвище військового, не вказане звання, номер батальйону (а їх у бригаді може бути 3-5).

Таким аргументам можна заперечити – так війна ж, не можна вказувати такі дані! Все вірно – не можна! Як не можна видавати у публічний простір ту інформацію, яку розказує цей військовий – про бойові втрати, про ротацію, про ненавченість поповнення.

Так це ж проблеми, які треба вирішувати, це ж показує реальний стан справ і помилки, які треба виправляти. І знов же таки – цілком вірно. Проблеми є – їх треба виправляти. Як і вірно буде наступне твердження – така інформація від комбата – ласий шмат для ворожої розвідки. Бо вирахувати де воює бригада – елементарно навіть через відкриті джерела. А оприлюднена інформація – є розголошенням військової таємниці про боєздатність підрозділу. Що відкриває широкі можливості для ворога, ставить під загрозу відповідну ділянку фронту, особовий склад. А для самого комбата (якщо він дійсно таке говорив) – можливості потрапити у поле зору військової прокуратури.

Саме з цих причин – обмеження неконтрольованого витоку важливої інформації про розташування і боєздатність підрозділу – спілкування преси з військовими, особливо з тими, хто на поточний момент виконує бойові завдання – заборонено, або обмежено, або регламентоване відповідною процедурою дозволів.

Крім того, хочеться поставити інше запитання. Рік війни. Майже у кожній родині є родичі, друзі, які були чи перебувають на фронті. А спитайте себе – чи багато з них розповідали вам про те, що на умовах анонімності вони давали інтерв’ю The Washington Post, The Guardian, The New York Times?

Як то кажуть – коментарі зайві. Тож із вище вказаних двох причин, зараз – тобто у публікації The Washington Post, де фігурує комбат «Купол» і у подальших подібних статтях будь-яких видань, де будуть з’являтися подібні джерела інформації – лейтенанти ЗСУ, комбати з позивними, засекречені розвідники – не варто довіряти таким матеріалам і інформації, яка поширюється від цих осіб/джерел.

І на останок про інфу із перших вуст. За військовими нормативами, ширина фронту оборони батальйону – це 1,5-2,5 км. і стільки ж у глибину. В умовах сучасної війни – може бути ще меншою. Тобто, інформація від комбата «Купола» – це інформація про ситуацію у прямокутнику 1,5 на 1,5 км. Максимум –  2,5 на 2,5 км.

На поточний момент ширина фронту – понад 3 700 км. На 1500 км – йдуть активні бойові дії. Тобто слова від комбата «Купола» – це інформація про 1/1000 ділянки активного фронту. Масштабувати і гіперболізувати її на весь фронт, на всі підрозділи ЗСУ – відверта маніпуляція. А саме це і було зроблено таким поважним виданням, як The Washington Post. І це при умові, що такий військовий дійсно існує, і він дійсно все це розповідав західним журналістам.

ВИСНОВОК

Якими б титулованими не були медіа, у списках якого б кольору їх не відімчали – публікація у медіа, це лише публікація і медіа. Не більше не менше.

Навіть якщо видання відмічене дванадцятьма зірками Мішлена, має у своєму активі вісімнадцять Оскарів, зараховано пожиттєво у фіолетовий список бездоганних медіа – у разі, коли його публікація на гостру суспільну тему базується на анонімних джерелах – на перший раз – не повірте цій публікації. На другий – виданню. 

Як би нам не подобалася/подобалася «зелена влада», який би шоколад ми не шанували – альтернативи офіційним повідомленням про війну від Головнокомандувача ЗСУ, Міністра оборони, Командувачів окремих родів військ, речників командування, ГУР МО на час війни – немає! Принаймні з цих людей по закінчення війни в нас є можливість спитати. З анонімів – ні!

Ще по темі:

Читати статтю
Back to top button
Optimized with PageSpeed Ninja