Трамп легко бреше, що вже була угода про метали, але Зеленський «брейк зет діал». Та навіть він визнає, що Америка, на відміну, від Європи постачала все не в кредит.
І тепер він, тобто Америка, “не хоче залишитися в дурнях” (десь ми вже такого діда, якого вічно надувають, чули). Так і каже, я ж не якийсь там дурачок (ой ні, це цитата іншого лідера), тобто заявляє: це Байдена можна було “водити за носа” (та що ж це за напасть з цими цитатами владіміров). А я не такий, я своє все одно отримаю, буде Україна під росією чи ні. Тому ось підпишіть “вічний мир” (закреслено) “вічний борг”, на умовах, про який навіть окупант не мріяв.
І це вже не про “шкуру нєубітого мєдвєдя”, а саме наше страшне українське “теля ще в гузні, а хазяїн вже з довбнею стоїть”.
Якщо ж говорити про факти, то Трамп:
– вже видає за доведений сам факт позики, якої, як він же скаржиться, не було;
– придумує нереальну суму допомоги, яку заперечують в тому числі вже й Маск;
– і головне – нівелює умову повернення “боргу”. Гроші ж бо давалися “під перемогу над росією” (Ми будемо з Україною до перемоги – протягом років обіцяв від імені США Байден). Але подія ще ж не настала.
Якщо ви за угоди та договори, а позики не було – позивайтеся до Байдена. Був кредит – ставайте в чергу. Коли переможемо і відбудуємося, то з російських репарацій будемо віддавати. Щоправда “сума там не б’ється”, тому потрібні аудити, щоб визначити скільки грошей пішло в Україну, а скільки в американську промисловість.
Легітимізувати наявність зобов’язань і карколомну суму взявся наш старий друг Джонсон. Виявилося, що Трампу він друг старіший чи то пак більший. Бо у своєму рятувальному пості, де нібито намагається підказати нам та Європі вигідний вихід, він насправді стає на бік навіть не Трампа, як росії. І це пропри те, що нібито пропонує витратити російські заморожені активи.
https://x.com/BorisJohnson/status/1892174821368201619
Отже, Джонсон почав гарно: заявив, що Європі не треба зважати на брехні Трампа про те, що Україна винна у війні (звісно ж росія – агресор, каже Боріс), що вибори мають проводитися під час війни (в Британії, приміром, не було з 1935 до 1945) чи про 4% підтримки Зеленського. Мовляв, не шукайте там історичної точності – це такий трюк, щоб шокувати Європу та підштовхнути до дії. О так, трюк вдався: Європа в шоці і планує подальшу підтримку України та оборону від Росії, усвідомлюючи, що США тепер на іншому боці.
Далі Джонсон “підказує”, що треба швидше рухатися і мерщій компенсувати США їх “підтримку” – хоча б 300 млрд коштом заморожених російських активів. Здавалося б всі у виграші: невидобуті скарби залишаються Україні, Трамп всіх переграв, Росія – покарана. Але тут криється фундаментальна підміна позиції.
По-перше, таким чином “підтверджується” сума боргу. Якщо Джонсон заявляє, то це не просто слова Трампа, а вартість допомоги, певно відома йому ще за часів його прем’єрства.
По-друге, якщо Джонсон визнає, що Трамп правий — Україна винна і має розплатитися уже зараз, значить він переводить війну в площину “джаст бізнес”. А у випадку США, то й взагалі “не наша справа, ми тут за океаном”.
Коли це говорить Трамп, то ще можна зрозуміти – він чесно каже, що йому йдеться лише про вигоду. Так, його пропозиція “поверніть гроші зараз, доки росія вас не поглинула” – це цинічний подарунок Чехословаччини Гітлеру та поділ переможеної Польщі. Проте для Трампа — це далекі заокеанські, а можливо й невідомі дрібні деталі. Він-бо знає головне, що це Росія перемогла Гітлера. Хоча “не чекайте від нього історичної точності”.
Та коли “компенсувати допомогу” пропонує Джонсон, то він констатує, що Україну більше не підтримують, щоб вона вела війну за справедливість, міжнародне право і світовий правопорядок, де безкарно не можна нападати та знищувати якийсь менший народ чи державу, просто тому, що ти сильніший.
Боріс, визнаючи допомогу “справою комерційною”, а не спільною боротьбою проти несправедливого нападника, переводить це в “конфлікт двох сторін”, в якому Америка просто поставила не на того, але треба врятувати її ставку. Ну а далі сюжет вже не новий: погоджуйтеся на “мир”, нам треба з росією відновлювати стосунки. Отакий Джонсонов вийшов з Джонсонюка.
На щастя очільники більшості держав у Європі мислять іншими категоріями – вважають росію несправедливим агресором і нападником, якому не можна дати перемогти. Щоправда, у їхньої справедливості є і власний інтерес – Росія не спиниться і почне поглинати маленькі держави Європи, а таких там більшість.
