Як пропагандистка симонян маніпулює «загальним минулим заради загального майбутнього» – Без Брехні
Пропаганда-СТОПФактчек

Як пропагандистка симонян маніпулює «загальним минулим заради загального майбутнього»

Після успішного контрнаступу Збройних сил України на Харківщині із російськими пропагандистами почали відбуватися дивні речі. Ні вони ще не почали перевзуватися у повітрі (хоча певні натяки вже є), але перевтілення у «хароших руськіх», так би мовити – « на ліцо». Так сумнозвісна пропагандистка маргарита симонян днями раптом захотіла – і про це написала у своєму телеграмі – проїхатися москвою з українським прапором. А згодом «заспівала» у іншому дописі, про спільне з українцями «щасливе» минули з «піснями і у кокошніках». Де тут прихована дуже небезпечна маніпуляція і які в тому загрози – пояснюємо.

 

Спершу про те, що ж такого написала симонян. Якщо дослівно, то наступне (мовою оригіналу):

«В этой ситуации лучшая картина будущего — это общая картина прошлого, Нашего общего прошлого, недавнего, когда все вместе, когда День победы, когда парад, когда и русский учат, и украинский. Когда и в кокошниках, и песни поют замечательные и на одном языке, и на другом».

Вражає? Несамовито. Але варто зайти до розбору цієї маніпуляції з подій березня-квітня.

Тоді ми вже мали нагоду зіткнутися із витонченою ІПСО про «хароших руськіх», яку намагалися втілити у кремлі через незрозумілу особу марину овсяннікову. Псевдотелевізійнця тоді пробігла с плакатом проти війни в Україні у прямому ефірі пропагандистського «Першого каналу».

В одну мить її возвели у ранг «героїні», вона начебто втекла із росії через переслідування, начебто влаштувалася у Німеччині в якомусь медіа і … почала просувати у європейському інфопросторі наратив про «хароших руських». Ключовим меседжем її компанії було те, що від санкцій, які запровадив Захід страждають і прості росіяни, багато з яких проти війни в Україні. Тому треба ті санкції якось пом’якшити (читай – скасувати), бо «хароші» ж страждають. А ті що сидять у кремлі – зовсім ні, бо у них мільйони і мільярди, а простому люду скоро ні за що буде хліба купити.

Десь приблизно такий прихований зміст закладено було у той наратив. Проте, ідол овсяннікової дуже швидко «здувся» на тлі тотальної недовіри до даної особи.

До чого ми згадали овсяннікова, розпочавши із витівки симонян? А до того, що обидві, не зважаючи на штучно створені протилежні образи – типу «позитивний» у овсяннікової, і відверто негативний у симонян – маніпулятивно просували один і той зловісний образ про «мишебратья». Овсяннікова у всіх свої меседжах називала війну «братовибивчою». Розшифровуємо – це коли один брат б’є/вбиває іншого брата. Тобто один братній народ, воює з іншим братнім народом.

І тут важливе навіть використання прийменника – «з». Воює «з», а не проти. Якщо ми говоримо «з», то складається враження, що ніхто ні на кого не нападав. А сталося якесь непорозуміння, і чомусь брати почали битися. Наче їх хтось підштовхнув до цього. Ви зрозуміли натяк. Опосередковано у цьому «з» сказано те, що відверто розсипає направо і наліво пропаганда – «ми ж в Україні воюємо не з Україною і українцями; ми ж тут із Заходом і НАТО воюємо, бо вони ж то все спровокували. А ми (ерефці) з українцями то взагалі братні народи».

Щодо симонян і її «кокошників та «замечательных песен…» Це все про те ж саме – про братні народи. Про те як же гарно колись жилося. Але це «гарно колись жилося» залишилося у далекому минулому, у інших історичних межах іншої країни, де «гарно жилося» – штучно створене пропагандистське кліше, що роками виліплювалося у СРСР під таким самим штучним і надуманим гаслом про «дружбу народів».

По великому рахунку симонян, як то кажуть, сама себе «спалила», говорячи про те, що «лучшая картина будущего – это общая картина прошлого». У ерефії та її ідеологів немає нової, сучасної, відповідної часу і реаліям сьогодення моделі майбутнього. Ні для себе, ні для сусідніх країн. Ерефська ідеологія застрягла у вигаданому минулому, у придуманих ще радянською пропагандою кліше і штампах. Більше того, якщо радянська верхівка чітко розуміла, що це кліше і штампи і  для чого вона створює їх (щоб втримати багатолоскутну імперію), то нинішня російська сприймає ці кліше як керівництво до дій, програмну модель.

Але ця модель створювалася зовсім у інший час, для іншої мети, в інших умовах, з іншим потенціалом реалізації пропагандистських наративів.

Тому закид симонян про «кокошник, день пабеды, парад и замечательные песни» – це все одно, що закид про те, який же був смачний пломбір у ряданському союзі, а докторська ковбаса – взагалі смакота, якої зараз не роблять. Це все меседжі одного гатунку. Меседжі з минулого, бо інших у них просто немає. Бо ерефія – країна навіть не вчорашнього, а позавчорашнього дня.

То ж з одного боку можна сприймати цю публікацію симонян, як невігластво і дурість (не виключено). Проте, це примітивна, але розрахована на широкий загал (в чому і небезпека) маніпуляція, де йде штучна апеляція до умовного авторитету (авторитет гарного минулого), резюме якої звучить я у тому мультику про кота Леопольда – «ребята, давайте жить дружно!».

Проте, після Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Оленівки – це навіть теоретично неможливо.

Ще по темі:

Читати статтю
Back to top button
Optimized with PageSpeed Ninja