Інфекціоністка Ольга Голубовська дала інтерв’ю на каналі Прямий. Протягом цього інтервю вона озвучила низку тез, які не зовсім відповідають дійсності. Спростуємо деякі з них.
ТЕЗА 1: «В КРАЇНІ ХРОНІЧНИХ ЕПІДЕМІЙ ЛІКВІДУВАЛИ ІНТЕРНАТУРУ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ».
СПРОСТУВАННЯ
Важко зрозуміти, що саме мала на увазі Ольга Голубовська, коли казала про “знищення інтернатури інфекційних хвороб”, проте інтернатура інфекційних захворювань в Україні існує.
Ніхто не прибирав з переліку спеціальностей медичного вишу спеціальність “інфекціоніст” чи “епідеміолог”. Наприклад, наразі здійснюється набір на інтернатуру інфекційних хвороб. Інфекційні хвороби є в переліку спеціальностей навчання Київського медичного університету. Є також окремий перелік спеціальностей в інтернатуру.
Де можна побачити такі спеціальності, як “інфекційні хвороби” та “епідеміологія .
За словами ексзаступниці міністра охорони здоров’я Младени Качурець, останні зміни вносились в червні 2019 року.
“В ході реформування системи вищої освіти ліквідували медико-профілактичні факультети, студентів на 6 курсі переводять в університетах на спеціальності “медицина” (лікувальна справа) або педіатрія, а в інтернатуру вони можуть йти відповідно до вищезгаданого переліку: на спеціалізацію з інфекційних хвороб, або епідеміологію, наприклад. В проєкті наказу 2019 року згідно з реформою інтернатуру планували привести у відповідність до світових стандартів, де тривалість підготовки інфекціоніста — 4-5 років.
Тому планувалась інтернатура зі спеціальностей “внутрішні хвороби”, “загальна практика/сімейна медицина” та “педіатрія”, до програм яких включено обов’язково блок інфекційних захворювань, а далі — резидентура з інфекційних захворювань. Проте із поширенням пандемії Covid-19, спеціальність “інфекційні захворювання” в проєкт наказу повернули.”, — пояснює вона.
ТЕЗА 2: «СУПРУН ЛІКВІДУВАЛА СТАНДАРТИЗАЦІЮ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ»
СПРОСТУВАННЯ
Що це означає? Невже в Україні лікують людей не спираючись на жодні стандарти. Звичайно, ні.
28 квітня 2017 набув чинності Наказ МОЗ України № 1422 від 29 грудня 2016 р., який дозволяє українським лікарям використовувати у своїй роботі міжнародні клінічні протоколи. До цього лікарі користувалися так званими уніфікованими українськими клінічними протоколами.
Чому почали казати про недосконалість цих протоколів? Як пояснювали на сайті МОЗ від 2017 року, українські уніфіковані клінічні протоколи могли містити торгові назви препаратів, що призводило до лобіювання інтересів окремих фармвиробників. У деяких випадках уніфіковані клінічні протоколи розроблялися згідно з “особистим досвідом” членів робочої групи та ґрунтувалися на застарілій, недоказовій базі.
“Уніфіковані клінічні протоколи та локальні клінічні протоколи підлаштовують під можливості системи охорони здоров’я, а не під потреби пацієнтів, що порушує право пацієнтів на доступ до інформації про сучасні методи лікування (в іншій клініці, регіоні, країні)”, — йшлося в повідомленні міністерства.
Отож категорично неправильно стверджувати, що Україна не має стандартів надання медичної допомоги. Сьогодні лікарі у своїй практиці можуть керуватись:
- джерелами клінічних настанов після затвердження їхнього перекладу в якості нового клінічного протоколу внутрішнім наказом;
- уніфікованими клінічними протоколами, якщо заклад охорони здоров’я, в якому працює лікар, не затвердив нові клінічні протоколи.
ТЕЗА 3: «ІМУННИХ ЛЮДЕЙ НЕ ВАРТО ВАКЦИНУВАТИ»
СПРОСТУВАННЯ
Заяви про те, що люди, які перехворіли на коронавірусну хворобу не повинні отримувати вакцину ми вже спростовували в одному з наших матеріалів. Належить ця заява також Ользі Голубовській.
Як стверджує Центр з контролю та профілактики захворювань США (CDC), “Через високі ризики для здоров’я, пов’язані з COVID-19 та той факт, що реінфекція можлива, варто вакцинуватись незалежно від того, хворіли ви на коронавірусну хворобу чи ні”. CDC уточнює, що тривалість “природного імунітету”, який утворюється внаслідок перенесеної інфекції, може змінюватись, залежно від людини та її організму.
Також дані клінічних випробувань вказують на те, що вакцини проти COVID-19 можна безпечно вводити людям, які мають дані про перенесену інфекцію SARS-CoV-2. “Вакцинацію слід рекомендувати незалежно від перенесеної симптоматичної або безсимптомної інфекції. Проте через дефіцит вакцин у світі особи, які перенесли інфекцію можуть прийняти рішення про відтермінування вакцинації, після отримання повної інформації про ризики ре-інфікування”, — йдеться на сайті.
Справедливості заради варто зазначити, що цього разу інфекціоністка припускає, що, можливо, має сенс вакцинуватись через певний час після перенесеної хвороби. Хоча чітких рекомендацій ВООЗ чи CDC з цього приводу також поки що немає.
ТЕЗА 4: «Я ЗНАЮ, ЯКІ ПРОБЛЕМИ, ЩО ВИНИКЛИ ПІСЛЯ СПАЛАХУ ПЕРШОГО SARS (АТИПОВА ПНЕВМОНІЯ). ТОДІ СТВОРИЛИ ВАКЦИНУ, АЛЕ ВИНИКЛИ ПЕВНІ ПРОБЛЕМА. ПРОТЕ ЦЕЙ ЗБУДНИК ЗНИК».
СПРОСТУВАННЯ
Вакцину проти атипової пневмонії дійсно розробляли, але вона не дійшла до повноцінних клінічних досліджень. Проти SARS та MERS (атипова пневмонія та Близькосхідний респіраторний синдром) тестували різні типи вакцин. Водночас технології створення нових вакцин дійсно створювалися раніше, зокрема матричні РНК-вакцини створювалися для респіраторно-синцитіального вірусу (РС-вірус), а векторні вакцини розроблялися для реагування на потенційні вірусні загрози (без прив’язки до коронавірусів).
Це правда, що були певні проблеми та ускладнення, які бачили на преклінічних дослідженнях, проте чому це має бути підставою відмовлятись від вакцини, яка успішно пройшла всі необхідні етапи клінічних досліджень — не ясно.
ТЕЗА 5: «ЛЮДИ З СИСТЕМНИМИ АУТОІМУННИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ, МОЖЛИВО, ПОВИННІ МАТИ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ЩОДО ВАКЦИНАЦІЇ, АЛЕ МОЖЛИВО НЕ УСІ»
СПРОСТУВАННЯ
Ми б не називали цю тезу правдивою чи неправдивою, оскільки системних аутоімунних захворювань доволі багато.
Можливо, якісь з них і будуть протипоказами до вакцинації. Але, якщо взяти таке системне аутоімунне захворювання як червоний вовчак, то фундація цього захворювання в США, посилаючись на рекомендації Центру з контролю та профілактики захворювань (CDC) стверджує, що немає жодних підстав відмовляти людям з вовчаком у вакцині проти COVID-19. CDC стверджує, що немає підстав вважати, що вакцина спровокує якийсь запальний процес у людей з аутоімунними захворюваннями.
Цікаво, що протягом інтервю Ольга Голубовська заявила, що дуже поважає Центр з контролю та захворювань США, але чому тоді вона суперечить його рекомендаціям — залишається загадкою.
ТЕЗА 6: «… ПО ЦЬОМУ ЗАКОНОПРОЄКТУ НАШІ ГОРЕ-РЕФОРМАТОРИ ЗАЛИШАЛИ 4 ЛАБОРАТОРНІ ЦЕНТРИ НА ВСЮ УКРАЇНУ»
СПРОСТУВАННЯ
Законопроєкту, який би хотів залишити лише 4 лабораторні центри на всю країну – ніколи не існувало. Стратегія розвитку громадського здоров’я передбачала створення міжрегіональних лабораторних хабів з вузькою спеціалізацією у Києві, Львові, Одесі та Харкові. Ось як це пояснює ексочільник Центру громадського здоров’я Володимир Курпіта:
“Коли у 2017 році будувалась концепція громадського здоров’я, було вирішено, що лабораторна складова має з одного боку забезпечувати рутинний епіднагляд і використовувати стандартні лабораторні методи, у тому числі ПЛР. Це мали забезпечувати лабораторії обласного рівня у кожному регіоні.
Але поряд з цим планувалося інвестувати у створення та розвиток сучасних технологій (наприклад, секвенування геному), що важливо для виявлення нових інфекцій, наприклад, збудників арбовірусних інфекцій, геморагічних лихоманок, коронавірусних інфекцій, тощо.
Такі технології в Україні використовувалося в дуже обмеженому режимі, обладнання в державних структурах майже не було (те, що було встановлено, не використовувалось)
Оскільки ці технології дороговартісні й потребують кваліфікованого персоналу, пропонували утворити на додачу до обласних центрів — 4 міжрегіональні підрозділи, в яких мали концентруватися наукові та передові технології.
Жодного разу не виникали питання про скасування обласних центрів, більше того було чітке розмежування функцій обласних центрів та міжрегіональних підрозділів”, – пояснює фахівець.
За його словами другою задачею таких центрів мало стати впровадження Стратегії забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту за принципом “єдине здоров’я” на період до 2025 року та затвердження плану заходів щодо її реалізації, в частині контролю за колекціями мікроорганізмів:
“В Україні в понад тисячу медичних лабораторій працюють з необлікованими мікроорганізмами. Теоретично, це може створити ризики витоку та зараження великої кількості людей. І коли ми говорили про ці лабораторні хаби, то ми говорили, що один з них має стати таким державним репозиторієм. А також ці хаби мали мати спеціалізацію. Умовно кажучи – Одеса спеціалізується на арбовірусах та холєрі. Київ – лептоспіроз тощо. В нас навіть була домовленість про будівництво нових сучасних приміщень для цих центрів.
Остання спроба розповісти про цю історію була, коли на посаді міністра перебувала Зоряна Скалецька. Потрібно було визначитись, бо стояло питання про підписання договору з американськими інвесторами Потрібно було вирішити, готуємо ми необхідні документи чи ні.
На цю зустріч Скалецька покликала Ольгу Голубовську в тому числі. Експерти сказали, що беруть тайм-аут для обдумування і нічого так і не відбулося”.
Авторка: Наталія Бушковська
