Як бачимо з пункту 9 «консультації і узгодження» тут стосуються відновлення контролю за кордоном, а не закону «про особливий статус».Те, що мова йде саме про кордон, підтвердив у виступі 21 листопада 2019 року представник Росії в ОБСЄ Лукашевич:
Вдруге в тексті вимагається погоджувати з представниками районів «особливості окремих районів» при внесенні змін до Конституції щодо децентралізації. Є в пункті 11 вимога прийняття постійного законодавства «про особливий статус окремих районів…», але вимоги про узгодження його з представниками ОРДЛО немає.
І, нарешті, втретє і востаннє вимагається обговорення та узгодження з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей питань, що стосуються місцевих виборів.
Отже, як бачимо, прямої вимоги погоджувати текст чи то чинного, чи нового закону «про особливий статус» з представниками ОРДЛО в мінських домовленостях немає. Зміни в конституцію – так, а закон – ні. (Хоча Зеленський і наголошував, що зміни до Конституції вносити немає потреби(.
Жодних відомостей про погодження і «дозвіл» від «представників ОРДЛО» на ухвалення у 2014 році чинної версії закону немає. Вимоги, зазначені у «Комплексі заходів», як обов’язкові (щодо мови, міліції та особливостей самоврядування), були включені до закону. Саме це і є тим узгодження.
ТЕЗА 2: Чи потрібно продовжувати дію старого закону і домовлятися про його виконання у Франції чи ухвалювати новий закон за результатами зустрічі Нормандійської четвірки?
ВЕРДИКТ: без вердикту (на розсуд читача)
ДОКАЗИ ТА АРГУМЕНТИ:
Отже, позиції перед переговорами наступні:
Щодо аргументів, що потрібен новий закон. В чинній редакції єдина прострочена умова — це проведення виборів. Вони були призначені на 7 грудня 2014 року. Сам термін тимчасової дії особливого статусу подовжувався вже тричі. Тобто і дату «31 грудня 2019 року» можна без проблем продовжити. На цій позиції і стоїть Путін, що закон є, його потрібно продовжити і нарешті почати виконувати. Інакше незрозуміло що погоджувати на зустрічі.
Які кардинальні зміни збирається вносити українська сторона, що для цього знадобився новий закон – невідомо навіть міністру закордонних справ В.Пристайку. Будь-який відхід від обов’язкових вимог, закріплених в «Комплексі заходів» категорично не сприймається Путіним і «тією стороною». Тобто потрібно буде переписувати і «Комплекс заходів». Який і справді вже вичерпав свій потенціал, тому що всі заходи – від розведення і до конституційної реформи мали бути реалізовані ще 2015 року. Та й взагалі, узгоджувався він на невигідних і неприйнятних для України умовах (як федералізація) лише під тиском наступу російської групи військ під Дебальцевим. Але “Мінськ 2”, це єдина угода, за яку тримаються і яку визнають всі сторони Нормандської четвірки і яка закріплена в резолюції ООН.
Путін категорично проти внесення будь-яких зміни до “Комплекса заходів” і, як і п’ять років тому, наполягає на прямих переговорах між Україною і ватажками “днрлнр”, намагаючись таким чином легітимізувати владу “республік” і приховати агресію за “громадянським конфліктом”. Чи володіє українська сторона настільки вагомими аргументами, щоб переконати Росію, Францію, Німеччину – невідомо. Але команда президента переконує, що є і план А, і план Б.