Щороку напередодні Дня пам’яті і примирення, а також Дня перемоги над нацизмом у Другій Світовій Війні поширюють у соцмережах різні маніпулятивні відео. Цього разу це фрагмент старого відео 2014 року, яке стало вірусним. Спочатку в російському сегменті інстаграму, а тоді перекочувало в український сегмент інста і фб.
Щонайменше 900 тисяч переглядів за кілька днів отримало маніпулятивне відео з дідусем-інвалідом, який “воював, в крові лежав”, а йому президент квартиру обіцяв і не дав. І він уже 15 років бомжує в Одесі.
Через те, що дідусь говорить українською, відео для цільової аудиторії дбайливо субтитровано російською. І всім одразу “стає зрозуміло”, що це в Україні так президент знущається з “ветеранів-інвалідів”. А що, свої «дєдинапалках» закінчилися? Ні, просто в Росії за пост проти президента тюремний строк отримати легко.
ВЕРДИКТ: МАНІПУЛЯЦІЯ
ПЕРЕВІРКА
Оригінальне повне відео датоване ще 2014 роком і ви легко можете знайти його в ютубі, за фразою “мнимьій ветеран Одессьі”. https://bit.ly/2WhEknB
Встановлено:
– дідусь – Скалевський Микола Іванович – інвалід війни 1 групи, тому неповнолітнім отримав травму в період Другої Світової Війни. Таким особам надається статус “інвалід війни” https://bit.ly/2SNK9qH
– у військкоматах Кіровоградської та Одеської областей відомостей про такого учасника бойових дій немає. Але закон надає статус ветерана війни й інвалідам війни.
– у заявах, які подавав інвалід до державних органів Одеси, вказана дата народження 1931 рік та фігурує ксерокопія паспорту за той же рік. Фото в паспорті відповідає такому ж у посвідченні чоловіка, яке видно на відео. https://youtu.be/KolVO0WY_f4?t=80
Водночас в соцмережах фігурувало єдине фото нібито “нового” паспорта на прізвище Скалевського, де вказана дата народження 1926 рік. Обидва паспорти зараз визначаються як недійсні. https://nd.dmsu.gov.ua/ Або власник помер, або паспорт анульовано за заявою про втрату.
– документів на нагороди дідусь волонтерам та соцпрацівникам не пред’явив. Про них згодом.
Суперечності щодо віку:
-
“Начав воювати, мені було 16 років” https://youtu.be/KolVO0WY_f4?t=80
-
В іншому відео “17 років у 1942 році” https://vk.com/video-80800696_170573067
Навіть за “новим” паспортом з датою народження 24 вересня 1926 року, в червні-липні 1942 йому мало бути 16 років, а не 17.
Та повторимо – в заявах до держорганів вказував 1931 рік народження. Тобто на 1942 рік мав 11 років.
Нагороди.
На відео можна розгледіти:
– дві (для кількості) ювілейні медалі “65 років Перемоги”,
– пам’ятний знак “65 років Перемоги” – два штуки (видавався в Одесі),
– нагрудний знак “Ветеран війни”,
– Орден Вітчизняної Війни ІІ ступеня (був бойовою нагородою, вручався до 1947 року виключно за героїчні подвиги або великі втрати противнику (як мінімум 4 збитих літаки чи 20 бомбардувань), але з 1985 року його відновили як ювілейний – нагородили всіх живих на той час ветеранів).
Окремої уваги заслуговує висока українська нагорода Орден за мужність ІІІ ступеня, у своєму старому виконанні у формі хреста. Цей орден засновано 22 серпня 1996 року, і отримати його можна лише « … за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, матеріальних цінностей під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у боротьбі зі злочинністю, а також в інших випадках при виконанні військового, службового, громадянського обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя» .
Тобто отримати її на той момент 61 річний дідусь без пальців і на милицях навряд чи мав підстави.
Ще одну ювілейну медаль (теж в подвійному екземплярі) не вдалося ідентифікувати, але вона також уже українська.
Фото нагород, паспортів, заяв, звіти волонтерів Одеси, які намагалися допомагати Миколі Івановичу – за посиланням
Історією цього дідуся Одеса “перехворіла” ще в 13-14 роках.
У ВК створили окрему іменну групу. Дідусю присвячено серію постів у волонтерській групі ФБ Одеси , низку статей та відеосюжетів у ЗМІ. Вони “підняли на вуха” місцеву владу та навіть було зареєстровано петицію до президента.
До речі, група у ВК існує і досі – з метою застереження для тих, хто захоче допомогти.
Волонтери знайшли дідуся, відкрили йому банківську карту для пожертв, поселили його в готель, знайшли і винайняли житло. Але він раптово відмовився, “йому подзвонили і він мусить їхати до знайомих добрих людей”. Жити Миколі Івановичу в Одесі було де. Також в залежності від відео у Миколи Івановича то з’являлася, то зникала дружина з інвалідністю. На 2014 рік вона була і отримувала державний догляд, бо не могла пересуватися.
Виявилися суперечності не тільки з нагородами, дружиною, яка проживала “у знайомих”, але й з прописками в Одесі, “кураторами-помічниками”, зв’язки зі Свідками Єгови.
Отже, мета безпритульного, за висновками волонтерів та органів соцзахисту, не десь жити, а отримати у власність квартиру від держави.
До 2007 року дідусь з дружиною проживали в Одеській області, потім продали будинки і переїхали в Одесу. З того часу вони були прописані спочатку за адресою доньки, потім у центрі безпритульних. За цей час Микола Іванович мінімум 17 разів звертався з правильно оформленим пакетом документів щодо отримання житла. Навіть до 13 номеру в черзі дочекався.
Остання згадка про Миколу Івановича датується 2015 роком, де він уже з заклеєним оком звертається до інших небайдужих одеситів. Волонтери, які допомагають ветеранам в Одесі, радили не зв’язуватися з дідусем.
У сухому залишку: про дідуся з 2015 року жодної згадки, паспорти – недійсні, але “сусіди” з РФ вдало витягли відео про нібито ветерана напередодні 8-9 травня.
