Передвиборча боротьба в Україні традиційно розпочинається до офіційного початку передвиборчої агітації. І на її хвилі прізвища голів обласних державних (чи військово-цивільних) адміністрацій починають фігурувати в пресі частіше і ставати об’єктами для звинувачень, досить часто побудованих на маніпуляціях. Приклад – стаття у виданні «Сегодня в Северодонецке», в якій аналізується (ризикнемо залишити це слово без лапок) економічна ситуація на Луганщині в контексті роботи Сергія Гайдая на посаді голови Луганської обласної державної (військово-цивільної) адміністрації. Ми не приймаємо сторону очільника області, а лише перевіряємо правдивість висунутих «звинувачень»
ТЕЗА 1: «По данным Минрегиона, катастрофическая экономическая ситуация на Луганщине за время правления Гайдая усугубилась»
ПЕРЕВІРКА
Перша ж маніпуляція закладна власне в першому реченні. Адже, вживаючи словосполучення «за даними Мінрегіону», доречно наводити ті чи інші цифри за той чи інший звітний період, виражений в датах, за тими чи іншими регіонами. Ані формулювання «за время правления Гайдая», ані взагалі прізвища Гайдая (як і будь-якого іншого прізвища очільника будь-якої іншої облдержадміністрації) в аналізованих даних Мінрегіону немає.
Та й взагалі називати роботу голови ОДА емоційно забарвленим словом «правління» некоректно.
Ідемо далі. На підтвердження своєї тези автор статті в першу чергу наводить порівняльну таблицю, в якій протиставляються певні показники станом на вересень 2019 року та на березень 2020 року (див. скріншот 2). При цьому автор ігнорує (або забуває озвучити) два факти.
Перше: в таблиці порівнюються дані за різні, тобто непорівнювані звітні періоди. В першому випадку це дані за три квартали 2019 року. У другому ж – дані за один, тобто перший квартал 2020 року. Таке порівняння не може бути коректним.
Поняття звітний період визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Друге: економіці властиві інерційні процеси. Тобто, та чи інша економічна ситуація є наслідком процесів, які відбувалися в попередній період, а не просто наслідком певних дій останнього часу. За наведеним нижче гіперпосиланням – позиція науковців з цього приводу.
У цьому розрізі варто було б згадати, що не лише Гайдай, а й двоє його попередників не встигли попрацювати на посаді настільки довго, щоб їх діяльність «вписалася» в такий звітний період, який був би показовим. Та щ й так, щоб звітність враховувала інерційні процеси.
Так, безпосередньо перед Сергієм Гайдаєм Луганську ОДА менше чотирьох місяців очолював Віталій Комарницький (з 5 липня по 25 жовтня 2019 року). Наказ про призначення, наказ про звільнення.
Його попередник Сергій Філь був виконуючим обов’язки голови ОДА близько восьми місяців (з листопада 2018 року по липень 2019 року).
Сергій Гайдай, при якому, як стверджується в статті, «катастрофическая экономическая ситуация на Луганщине усугубилась», станом на аналізований у таблиці період (березень 2020 року) встиг пропрацювати на посаді п’ять місяців (з 25 жовтня 2019 року, наказ по призначення.
Отже, вважати його діяльність (чи бездіяльність) за такий період причиною поглиблення економічних проблем області як мінімум некоректно (хоч стосовно падіння промислового виробництва, хоч стосовно падіння обсягу експорту товарів, згаданих нижче).
Що ж до даних з Аналізу стану соціально-економічного розвитку областей і міста Києва за січень-березень 2020 року, опублікованого Мінрегіоном у липні 2020 року (у статті виділені курсивом), – їхній обсяг перевищує три тисячі символів. Ця частина статті рясніє цифрами, які людині без економічної освіти взагалі непросто усвідомити. Тим більше при такому обсязі – це приблизно розмір середньої газетної статті на третину шпальти формату А3.
Наведені в цій частині статті порівняння є некоректними й часто незрозумілими.
Приклад: «Сокращение объема грузооборота наблюдалось в 18 регионах Украины. Больше показатели снизились в Донецкой (на 21,1%), Луганской (на 20,2%), Львовской (на 13,7%), Киевской (на 13,4%) и Запорожской (на 11,9%) областях». При цьому не зрозуміло, як ті самі дані виглядають в грошовому вираженні, і наскільки, наприклад, по суті відрізняється ситуація з показником 21,1% та 20,2%.
Ще один приклад: «Негативную динамику по производству строительной продукции по итогам 3 месяцев 2020 зафиксировано в 14 областях: Кировоградской (на 50,5%), Одесской (на 27,8%), Житомирской (на 20,2%), Сумской (на 17,1 %), Хмельницкой (на 16,2%), Луганской (на 14,7%) и Запорожской (на 12,9%)».
Із заявлених 14 областей згадуються сім, дані по Луганській області виглядають при цьому далеко не «найстрашнішими», й взагалі не зрозуміло, як все-таки Луганщина виглядає за наведеним показником у порівнянні з більшістю регіонів України. Крім того, не вказано, наскільки вагомим є аналізований сегмент (у даному випадку виробництво будівельної продукції) в економіці тієї чи іншої області.
Через подібні моменти та досить великий обсяг даних «переварити» їх досить важко. Але обсяг інформації може вразити. Тим більше читача, якого вже «переконав» заголовок статті.
ТЕЗА 2: «…и до Сергея Гайдая, благодаря стараниям его предшественников в должности руководителей военно-гражданской администрации, Луганская область занимала последнее, 25 место в рейтинге областей Украины. Но при Гайдае это антилидерство особенно закрепилось.
Понятно, что эта социально-экономическая катастрофа, превратившая некогда процветавшую Луганскую область в экономически отсталую, глубоко депрессивную территорию, с нищим и бесправным населением, началась не при Сергее Гайдае – на протяжении 6 лет область «убивали» и другие назначаемые из Киева «варяги». Которым судьба региона была глубоко безразличной, а должность – всего лишь ступенька в карьерной лестнице».
ПЕРЕВІРКА
З одного боку, автор статті наполягає на безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку між діяльністю обладміністрації та економічними проблемами регіону. При цьому ігнорується низка факторів, і в першу чергу такі:
– розірвані економічні зв’язки з Російською Федерацією (а це специфіка саме останніх шести років, згаданих у статті, – періоду російської агресії);
– близькість бойових дій, яка робить інвестування в місцеве виробництво ризикованим (незалежно від роботи обладміністрацій), а також провокує трудову міграцію (а трудова міграція, у свою чергу, провокує кадровий голод, що ускладнює роботу підприємств).
З іншого боку, у статті протиставляються керівники обладміністрації та ті, кого на виборах обирає населення регіону. При цьому перших називають «…назначаемые из Киева «варяги», которым судьба региона была глубоко безразличной», а других – «…достойные представители нашего региона, избираемые на должности местным населением».
Тут маніпуляція буквально накладається на маніпуляцію.
Адже, по-перше, практика призначення Президентом України керівників облдержадміністрацій передбачається законодавством України й жодною мірою не протирічить обиранню на місцевих виборах голів та депутатів міських, сільських і селищних рад, а також депутатів районних рад.
По-друге, в статті, крім нинішнього очільника Сергій Гайдая, не згадується жодна людина з тих, хто за вказані шість років очолював Луганську ОДА. А при цьому в числі цих людей було як мінімум двоє тих, чия попередня трудова діяльність пов’язана безпосередньо з Луганщиною. Так, Юрій Гарбуз (голова ОДА з 1 травня 2016 року по 22 листопада 2018 року) – підприємець-аграрій з Міловського району Луганщини.
А Віталій Комарницький (голова ОДА з 5 липня по 25 жовтня 2019 року) ще з 1986 року працював в Управлінні внутрішніх справ Луганської області, згодом – у Луганському державному університеті внутрішніх справ ім. Е. Дидоренка на посадах від помічника ректора до ректора.
Таким чином, ярлик «…назначаемых из Киева «варягов», тобто чужаків, щодо цих людей, є, м’яко кажучи, недоречним.
До того ж, протиставляючи голів обладміністрації тим, кого обирають на вільних виборах місцеві мешканці, автор статті ігнорує той факт, що згаданий нами вище Юрій Гарбуз у 2014 році на виборах до Верховної Ради переміг на мажоритарному окрузі №114 (не за партійним списком, а як самовисуванець-мажоритарник) і саме таким чином потрапив до великої політики. Причому до згаданого округу входять прикордонні райони, включаючи Станично-Луганський, де ведуться бойові дії. Отже, асоціювати місцеву людину, яку обрали до Верховної Ради у 2014 році мешканці прифронтової Луганщини, з «варягом» – чужаком як мінімум некоректно. А саме ця людина очолювала ОДА два з половиною роки зі згаданих шести.
Крім того, ніби «сухі» цифри, наведені в першій частині статті, щедро приправлені емоційно забарвленими словосполученнями, якими буквально рясніє остання частина статті. Це вирази на кшталт «экономически отсталая, глубоко депрессивная территорию с нищим и бесправным населением»; «социально-экономическая катастрофа», «продолжение нищеты и регресса».
Отже, дозволимо собі висновок: у статті пов’язані в причинно-наслідкові зв’язки факти, між якими насправді або таких зв’язків немає взагалі, або вони є дуже умовними. При цьому в негативному маніпулятивному контексті згадується прізвище діючого очільника облдержадміністрації, який асоціюється з центральною владою та звинувачується в поглиблення економічних проблем регіону.
Щоправда, в статті підкреслюється, що й до Гайдая, мовляв, вистачало таких от керівників… Але, як сказано в класичному анекдоті, ложки знайшлися, а осадок лишився.
Матеріал підготовлено в рамках проекту “”Придія фейкам і маніпуляціям під час місцевих виборів” факчекерами ресурсу Svoi.city
