Україна нібито підтримує терористичні, джихадистські або сепаратистські формування у державах Сахелю – цей новий наратив РФ актуалізувала на початку серпня. У матеріалах пропагандистів йшлося нібито про підготовку операторів безпілотників, передачу комплектуючих, зброї та розвідувальної інформації, участь українських інструкторів і найманців у бойових діях, а також про координацію цієї діяльності Францією та іншими західними державами.
Інформаційне тло сформувалося після боїв біля Тінзауатена в липні 2024 року. Туарезькі повстанці завдали значних втрат малийським військам і російським найманцям. Представник української воєнної розвідки Андрій Юсов заявив, що повстанці отримали “необхідну інформацію, і не тільки інформацію”. Влада Малі витлумачила це як визнання причетності України, а Малі й Нігер розірвали дипломатичні відносини з Києвом.
У жовтні 2024 року Le Monde повідомив із посиланням на анонімні джерела про ймовірне навчання частини туарезьких повстанців українськими фахівцями. Це релевантний контекст, який не можна відкидати лише через його використання російською пропагандою. Водночас він не доводить членство українців у пов’язаній з “Аль-Каїдою” JNIM, системне постачання озброєння, керування наступами 2026 року або французьке оперативне командування. Фахівці проекту дослідили дану тему.
ДОСЛІДЖЕННЯ
Загальна динаміка
Найбільша активність припала на 11 липня – 64 матеріали, 14 липня – 62, 17 липня – 53, 10 липня – 47, 28 липня – 37, 9 липня – 35 і 8 липня – 34. Отже, головний цикл поширення тривав із 8 до 17 липня та поєднав дипломатичні заяви, бойові повідомлення з Малі й офіційну російську інтерпретацію.
Червневий етап виконував підготовчу функцію. 25–27 червня поширювали твердження про українські комплектуючі для безпілотників, 29–30 червня – матеріал про “логістику українського терору” через Мавританію. На початку липня ці деталі стали фоном для ширшого звинувачення у “злочинній змові” України, Франції та терористичних угруповань.
Липневий етап мав три паралельні потоки. Перший – спільні дипломатичні заяви рф і Конфедерації держав Сахелю. Другий – зведення “Африканського корпусу” про бої за Анефіс та присутність іноземних найманців. Третій – коментарі Лаврова й Борисенка, які переводили локальні епізоди у рамку глобального “другого фронту” проти росії.
Наприкінці липня наратив вийшов за межі Африки. Повідомлення про нібито пов’язані з Україною групи в Іраку використовували як ретроспективне підтвердження тези, що Київ експортує тероризм у різні регіони. Малі, Судан, Сирія, Ірак і морські атаки об’єднувалися в одну історію, хоча доказова база кожного епізоду була різною.
| Період | Інформаційний привід | Функція |
| 4–8 червня | Наступ 25 квітня; розвиток тактики безпілотників | Актуалізація звинувачення та прив’язка до ГУР. |
| 25 червня – 1 липня | Комплектуючі для БПЛА; “мавританський маршрут” | Матеріалізація наративу через предмети, осіб і логістику. |
| 8–9 липня | Спільна заява рф і держав Сахелю | Дипломатична легітимація тези про “злочинну змову”. |
| 10–12 липня | Зведення про бої за Анефіс | Масове Telegram-поширення та високі перегляди. |
| 14–17 липня | Заяви Лаврова й Борисенка | Перехід до рамки “другого фронту” і широкого новинного обігу. |
| 28 липня – 1 серпня | Повідомлення з Іраку | Розширення рамки до глобального “експорту тероризму”. |
Інцидент 1. Версія про наступ 25 квітня 2026 року
4–5 червня п’ять джерел поширили матеріал із посиланням на алжирський MenaDefense. У ньому скоординовані атаки JNIM і Фронту визволення Азаваду на Бамако, Кати, Кідаль, Гао та інші міста пояснювали операцією, організованою Парижем за підтримки українських спецслужб. Стверджувалося, що представники ГУР зустрічалися з польовими командирами JNIM у Нуакшоті, передавали БПЛА та ПЗРК і навчали їх застосування.
Сам факт масштабного наступу, загибелі міністра оборони Малі Садіо Камари та ситуативної взаємодії між різними антиурядовими формуваннями підтверджувався незалежними міжнародними повідомленнями. Однак причинний зв’язок із Україною та Францією у досліджених матеріалах спирався на анонімні джерела, близькі до малийської та російської влади. Відкритих документів, ідентифікованих свідків або матеріальних доказів оперативного керівництва не наведено.
Маніпулятивний перехід відбувався у два кроки: спочатку одночасність атак подавалася як доказ єдиного зовнішнього координатора; далі наявність сучасних безпілотників оголошувалася ознакою українського навчання. Обидві обставини можуть формувати гіпотезу, але самі по собі не встановлюють виконавця або спонсора.
Інцидент 2. “Українські комплектуючі” для безпілотників
25–27 червня 28 матеріалів прямо або опосередковано повторили твердження, що частина компонентів безпілотників, які застосовують бойовики в Малі, постачається з території України. Первинною опорою став короткий огляд, поширений ресурсами “Африканського корпусу”. Шість близьких копій містили формулу “Київ постачає терористам у Малі комплектуючі для дронів”.
Артефактом виступали фотографії або відео компонентів, які подавали як матеріальний доказ. Проте для встановлення походження потрібні маркування, серійні номери, місце й дата вилучення, експертиза, шлях переміщення, продавець, отримувач і безперервний ланцюг зберігання. У матеріалах ці елементи не були представлені в достатньому для незалежної перевірки вигляді.
Навіть підтверджене українське виробництво окремої цивільної деталі не встановлює державного постачання або кінцевого отримувача. Компонент міг потрапити до регіону через відкритий ринок, перепродаж, трофей, посередника або інший маршрут. Кампанія підміняла походження предмета атрибуцією політики держави.
Інцидент 3. “Мавританський маршрут” і логістична мережа ГУР
29–30 червня щонайменше вісім Telegram-каналів дослівно поширили матеріал “Рыбаря” під назвою “Логістика українського терору”. Мавританію описували як транзитний хаб, українське посольство в Нуакшоті – як прикриття для розвідки, а окремих представників Азаваду – як координаторів. Матеріал також згадував зустрічі, поїздку через Молдову, “українські детонатори”, футболку з емблемою ГУР і неназваного “європейського друга”.
Деталізація створювала ефект розслідування. Водночас походження фотографій, особи на них, дата й місце зйомки, автентичність свідчень полонених та маршрут предметів не були показані так, щоб їх можна було перевірити незалежно. Символіка на одязі може бути приводом для перевірки, але не доводить службову належність.
Кластер мав значну видимість: найраніший виявлений допис “Рыбаря” отримав 158 894 перегляди, пов’язана публікація “АФРИКАРЯ” – 152 442. Сукупно до сюжету віднесено 17 матеріалів із 389 608 доступними переглядами. Повторення підтверджує синдикацію тексту, але не множить незалежну доказову базу.
Інцидент 4. Спільна заява рф і Конфедерації держав Сахелю
8–9 липня 51 матеріал повідомив про спільну заяву рф, Малі, Нігеру та Буркіна-Фасо. У ній Україну, Францію та “деякі інші держави” звинувачували у змові з терористичними угрупованнями, збройній агресії, економічному й медійному тероризмі. Паралельно наголошувалося на готовності Москви посилювати спроможності армій Сахелю.
Цей інцидент важливий не через новий доказ, а через зміну статусу повідомлення. Теза, яка до цього циркулювала в медіа й Telegram, стала частиною офіційної міждержавної комунікації. Її поширювали “Коммерсантъ”, “Российская газета”, “Известия”, Lenta.ru, РБК та численні агрегатори.
Політична заява засвідчує позицію її підписантів, але не є автоматично результатом незалежного розслідування. У передруках сам факт спільного документа подавався як підтвердження встановленої вини. Одночасне поєднання звинувачення України й обіцянки російської військової допомоги показує стратегічну функцію наративу: дискредитація конкурента та легітимація власної безпекової ролі.
Інцидент 5. Бої за Анефіс і зведення “Африканського корпусу”
10–12 липня 65 матеріалів поширили зведення про події в районі Анефіса 4–9 липня. У ньому описувалася атака коаліції JNIM і Фронту визволення Азаваду, чисельність до п’яти тисяч осіб, понад тисяча одиниць техніки та участь найманців із низки держав. Наприкінці великого тексту українська участь подавалася як один із чинників, що пояснював можливості противника.
Кластер став найвидимішим у тематичному корпусі. 65 публікацій зібрали 1 332 778 доступних переглядів, 30 436 реакцій і 34 756 одиниць залученості. Первинний допис “АФРИКАНСКИЙ КОРПУС 2.0” мав 609 905 переглядів, копія каналу “Мир сегодня с Юрий Подоляка” – 489 791. Значна частина сумарного показника припала на два повідомлення.
Поведінкова ознака є сильною: 53 записи належали до одного дослівного кластера. Це показує централізоване походження текстового пакета та масове копіювання. Однак узгоджена дистрибуція не підтверджує правдивість усіх військових чисел і не доводить українську присутність. Для цього потрібні окремі докази, а не повторення одного зведення.
У частині похідних повідомлень деталі бою скорочували, залишаючи формулу “терористам допомагають українські фахівці”. Так оперативне повідомлення перетворювалося на морально-політичний висновок. Участь FLA та JNIM у спільній атаці використовували для остаточного злиття туарезького й джихадистського сегментів.
Інцидент 6. Заяви Лаврова та Борисенка
10–17 липня 118 матеріалів містили заяви Сергія Лаврова про те, що Захід за допомогою “бойовиків з України” прагне підірвати відносини росії з державами Сахаро-Сахельського регіону. Найбільша активність припала на 14 липня після переговорів із міністром закордонних справ Чаду. У повідомленнях одночасно порушували теми тероризму, продовольства, військової підготовки та співпраці рф з Африкою.
16–17 липня заступник міністра закордонних справ рф Георгій Борисенко заявив, що українські військові створюють в Африці “другий фронт”, а в Малі українські інструктори нібито перебувають у лавах бойовиків-ісламістів і навчають застосування безпілотників. До цього кластера віднесено 61 матеріал із 319 897 доступними переглядами.
Офіційні заяви забезпечили перехід від спеціалізованих військових каналів до загальнополітичних медіа. Вони виконували функцію авторитетного джерела, але у передруках не з’явилися нові документи, ідентифіковані учасники або технічні докази. Статус мовця підвищив цитованість, а не доказовий рівень.
Формула “другого фронту” також об’єднала Малі, Лівію та Судан. Різні за природою конфлікти були представлені як єдина глобальна операція України. Така рамка спрощує складну регіональну динаміку до протистояння Москви й Києва та відсуває на другий план локальні причини насильства.
Інцидент 7. Ірак як “підтвердження” глобального експорту тероризму
28 липня – 1 серпня 43 матеріали використали повідомлення про затримання в Іраку осіб, яких пов’язували з українськими спецслужбами. У частині публікацій стверджувалося, що групи проводили атаки під чужим прапором і намагалися підставити проіранські формування. Україна відкинула звинувачення як безпідставні.
Для теми Сахелю іракський епізод виконував функцію аналогії. Автори писали, що “для атак на країни Сахелю” українців нібито вже використовували разом із місцевою “Аль-Каїдою”, тому аналогічна модель в Іраку є очікуваною. Неперевірене твердження про Малі ставало аргументом для Іраку, а іракська заява – зворотним підтвердженням Малі.
Так виникав самопідсилювальний глобальний сюжет: кожна нова підозра в іншій країні подавалася як частина вже “доведеної системи”. До нього додавали Сирію, Судан, морські диверсії та атаки на енергетичні об’єкти. Різний рівень доказовості епізодів стирався, а Україна описувалася як універсальний проксі Заходу.
Наративи, субнаративи та меседжі
| Рівень | Зміст |
| Стратегічний наратив | Україна є державою-спонсором міжнародного тероризму та переносить війну проти росії на Африку. |
| Субнаратив 1 | ГУР створив мережу підготовки, постачання й координації збройних формувань через Мавританію. |
| Субнаратив 2 | Франція використовує Україну й місцеві угруповання як проксі для повернення впливу в Сахелі. |
| Субнаратив 3 | Українці передають компоненти, БПЛА, ПЗРК, розвіддані та сучасну тактику. |
| Субнаратив 4 | Малі, Нігер і Буркіна-Фасо стали жертвами спільної західно-української агресії. |
| Субнаратив 5 | росія й “Африканський корпус” є захисниками державності та контртерористичним партнером. |
| Субнаратив 6 | Малі, Судан, Сирія та Ірак – частини глобальної мережі українського “експорту тероризму”. |
Основний поведінковий меседж для держав Сахелю – обмежити дипломатичну й безпекову взаємодію з Україною та поглибити співпрацю з росією. Для населення регіону – сприймати українську присутність як загрозу суверенітету. Для російської аудиторії – підтримувати дії “Африканського корпусу” як частину глобальної боротьби з тероризмом.
Для міжнародної та західної аудиторії меседж полягає у моральному прирівнюванні України до джихадистських організацій і перекладанні відповідальності за нестабільність Сахелю на Київ та Париж. Для української аудиторії рамка має деморалізаційну функцію: будь-яка зовнішня операція проти російських інтересів нібито неминуче перетворює Україну на міжнародного ізгоя.
Архітектура поширення та поведінкові ознаки
Поширення мало багаторівневу структуру. Військові ресурси й спеціалізовані канали створювали або публікували первинні зведення, карти, фото й деталізовані версії. Великі Telegram-канали забезпечували високі перегляди. Агрегатори та регіональні сторінки множили копії. Державні посадовці легітимізували рамку, після чого агентства та загальнополітичні медіа вводили її у широкий новинний обіг.
Найсильніший поведінковий індикатор – точне копіювання у короткому часовому вікні. У тематичному корпусі виявлено 79 повторюваних кластерів і 224 додаткові копії. Найбільший кластер зведення про Анефіс містив 53 тотожні тексти; матеріал про “логістику терору” – вісім; низка дипломатичних повідомлень – від двох до семи копій.
Кросплатформність простежувалася у переході Telegram → вебсайти → Facebook, а для окремих тез – у короткі відео. Однак перевага російської мови та лише дві публікації з джерел, віднесених до Малі, свідчать, що масив краще показує російськомовне виробництво й підсилення наративу, ніж його фактичне проникнення в локальні аудиторії Сахелю.
Дослівна синдикація не тотожна координованій неавтентичній поведінці. Частина ресурсів могла звичайно цитувати офіційне повідомлення. Даних про спільних адміністраторів, оплату, автоматизацію, фінансування або технічну інфраструктуру недостатньо, щоб приписати всі 651 матеріал єдиному прихованому центру. Координація підтверджена на рівні окремих пакетів; єдиний операційний контроль залишається гіпотезою.
Оцінка за моделлю “актор – поведінка – зміст – масштаб – ефект”
| Компонент | Оцінка |
| Актор | Офіційні органи рф і держав Сахелю, російські державні та афілійовані медіа, військові ресурси, Telegram-канали, агрегатори й регіональні сайти. |
| Поведінка | Дослівне копіювання, хвилеподібна синдикація, перехід від анонімних джерел до офіційної цитати, кросплатформне підсилення й повторне використання артефактів. |
| Зміст | Злиття FLA та JNIM, неперевірені маршрути й постачання, ярлик “держава-спонсор тероризму”, приписування керівної ролі Франції та глобалізація окремих епізодів. |
| Масштаб | 651 матеріал, 427 унікальних текстів, 400 джерел, понад 4,76 млн доступних переглядів із копіями; корпус переважно російськомовний. |
| Ефект | Потенційна шкода репутації України, дипломатичні обмеження, ризики для установ і громадян, легітимація російської військової присутності. Фактичну зміну ставлення не виміряно. |
Іноземний зв’язок підтверджено для офіційних російських акторів, державних медіа та джерел із задокументованою афіліацією. Стратегічна релевантність очевидна: кампанія стосується зовнішньої політики України, відносин з Африкою, безпекової конкуренції та виправдання російської військової ролі.
Маніпулятивність підтверджується змішуванням організацій, перенесенням висновків між різними об’єктами, використанням політичних заяв як доказів і множенням одного джерела. Наміроподібна модель простежується у послідовному переході від предметного артефакту до дипломатичної рамки та глобального наративу.
Рівень упевненості у висновку про російське походження ключової рамки та системне маніпулятивне рефреймування – високий. Рівень упевненості щодо узгодженого задуму основних хвиль – середній. Даних недостатньо для встановлення конкретного операційного центру, який керував кожною публікацією.
Не кожне повідомлення про Україну та Сахель є FIMI, а неправдивість сама по собі не достатня для кваліфікації. Ознаки іноземного інформаційного маніпулювання виникають у поєднанні іноземного державного зв’язку, маніпулятивної рамки, поведінкової синдикації, стратегічної мети та правдоподібного механізму шкоди.
Потенційні аудиторії та ризики
Населенню Малі, Нігеру, Буркіна-Фасо та ширшого Сахелю пропонувалося сприймати Україну як зовнішнього спонсора нестабільності, а росію – як необхідного контртерористичного партнера. Політичним і військовим елітам адресувався сигнал про ризики української дипломатичної присутності та доцільність зближення з Москвою.
Для російської аудиторії кампанія пояснювала втрати “Африканського корпусу” втручанням зовнішнього ворога та розширювала географію війни. Для міжнародної аудиторії російську військову присутність подавали як захист суверенітету, а Україну – як інструмент колишніх метрополій і джихадистів.
Головний репутаційний ризик – нормалізація формули “Україна підтримує терористів” як нібито загальновідомого факту. Дипломатичний ризик полягає у використанні цієї формули для розриву або замороження відносин, блокування українських ініціатив і зменшення доступу до місцевих медіа та еліт.
Безпековий ризик – можливе виправдання ворожих дій проти українських дипломатичних установ, громадян або партнерів. Інформаційний ризик – самопідсилювальний контур, у якому медійна публікація стає підставою для офіційної заяви, а офіційна заява – “підтвердженням” первинної публікації.
Фактичний ефект на ставлення аудиторій масив не вимірює. Перегляди, реакції та повторення показують доступність контенту й частоту контакту, але не доводять довіру, зміну політичної позиції або готовність до дії.
Контрнаративи та принципи реагування
Офіційна позиція України полягає у запереченні підтримки міжнародного тероризму, постачання озброєнь терористичним угрупованням і причетності до дестабілізації Сахелю. МЗС України у 2024 році наголошувало на відсутності представлених доказів, дотриманні міжнародного права та миротворчому внеску українців у місію ООН у Малі.
Ефективна відповідь не має зводитися до формули “все є фейком”. Потрібно визнавати підтверджений контекст: бої, застосування безпілотників, дипломатичні рішення та наявність журналістських повідомлень про можливі контакти з туарезькими повстанцями. Після цього слід чітко відокремлювати те, чого ці факти не доводять.
Ключове розмежування – між FLA, іншими туарезькими структурами та JNIM. Відповідь має вимагати об’єктно-специфічних доказів: конкретна особа, підрозділ, організація-отримувач, місце, дата, вид навчання, тип озброєння, маршрут постачання, первинний документ та незалежне підтвердження.
Комунікація для аудиторій Сахелю має починатися з емпатичного визнання реальної терористичної загрози й права держав на безпеку. Лише після цього доцільно пояснювати маніпулятивне змішування суб’єктів і пропонувати перевірювані дані про позицію України, її миротворчий досвід та принципи міжнародного права.
Пріоритетними мовами реагування є французька, англійська й арабська. Потрібні короткі довідки для редакцій і дипломатів, а не лише великі спростування. Варто залучати незалежних африканських експертів, регіональні медіа й фактчекерів, щоб відповідь не сприймалася як двостороння російсько-українська полеміка.
