У другій половині серпня на тлі змін політичної на віськової ситуації російська пропаганда введа в інформаційне поле декілька нових тем, направлених на комплексу дискредитацію України. Поточний аналіх об’єднує чотири тематичні масиви, які стосуються різних подієвих приводів, але мають спільну стратегічну функцію: формування уявлення про Україну як державу, що нібито втратила суспільну єдність, культурну самостійність і політичний суверенітет. Дві – стосуються конфліктів навколо мобілізації та ТЦК, третя – санкцій проти осіб і компаній, пов’язаних із мультсеріалом “Маша та Ведмідь”, четверта – тверджень про “демілітаризацію незалежності”, зовнішнє управління й залежність України від західних партнерів.
Об’єднання цих тем не означає, що всі матеріали координувалися з одного центру. Вони аналізуються разом через часову близькість, повторення спільних ролей і оцінок та їхню спрямованість на заперечення спроможності української держави.
ДОСЛІДЖЕННЯ
Методика та межі дослідження
Ворода Інформаційна активність вибудовувала трикомпонентний образ: Україна нібито перебуває на порозі внутрішньої війни через мобілізацію, переслідує звичний для населення російський культурний продукт і не має справжньої незалежності, оскільки її рішення визначає Захід. Наймасштабнішою стала хвиля навколо “Маші та Ведмедя”, але сюжети про ТЦК мали сильніший мобілізаційний і конфліктогенний потенціал. Масове копіювання готових текстів підтверджено; єдине централізоване управління всіма чотирма масивами за наявними даними не доведено.
Первинний масив містив 4 077 записів. Після зіставлення ідентифікаторів вилучено 165 повторів, що з’являлися одночасно у двох вибірках про ТЦК. Підсумкова сукупність становить 3 912 унікальних матеріалів із 2 255 джерел. Аналіз охоплює повний масив наданих записів, але релевантність окремих публікацій різниться: частина матеріалів повідомляла про події нейтрально, критично переказувала російські твердження або містила контраргументи.
Матеріали класифіковано за подієвими інцидентами, артефактами, меседжами, субнаративами та загальними наративами. Точні копії визначалися після нормалізації регістру, пробілів і посилань. Виявлено 2 584 унікальні нормалізовані тексти та 500 груп точних копій; 1 328 записів є додатковими повтореннями текстів у таких групах.
Дані про перегляди доступні для 3 184 матеріалів, про реакції – для 3 223, про коментарі – для 3 214, про загальну залученість – для 3 225. Сумарні метрики відображають лише записи, де показники були наявні. Вони не є оцінкою всієї аудиторії кампанії, не враховують перетин користувачів і не доводять зміну поглядів або поведінки.
Потенційна аудиторія вебресурсу в додатку не прирівнюється до фактичних переглядів публікацій. Країна джерела є системною класифікацією й не завжди відображає місце перебування автора, власника або аудиторії. Українські джерела вилучено лише з фінального переліку топ-джерел за вказівкою користувача; у загальній статистиці корпусу вони збережені.
Наявність однакових текстів, синхронність і політична вигідність для рф свідчать про реплікацію та взаємне підсилення, але самі по собі не доводять державне керування. Висновки про координацію обмежено рівнем, який підтримують доступні поведінкові та метадані.
| Показник | Кількість |
| Первинні записи | 4 077 |
| Унікальні записи після дедуплікації | 3 912 |
| Виявлені джерела | 2 255 |
| Унікальні нормалізовані тексти | 2 584 |
| Групи точних копій | 500 |
| Додаткові текстові копії | 1 328 |
Динаміка інформаційної активності
Пік активності припав на 21 серпня – 1 578 матеріалів, або 40,3% вибірки. Він був сформований насамперед масовим поширенням повідомлень про санкції проти авторів і дистриб’юторів мультсеріалу “Маша та Ведмідь”. 20 серпня зафіксовано 704 матеріали, оскільки перші повідомлення про рішення з’явилися ввечері та швидко перейшли з офіційних повідомлень у Telegram і вебмедіа.
22–24 серпня інтенсивність зменшилася до 422, 146 і 226 матеріалів відповідно. У цей період культурний сюжет продовжував циркулювати, а тема незалежності отримала додатковий символічний контекст через державне свято. 25–26 серпня відбувся другий, менший підйом – 382 і 415 матеріалів, пов’язаний передусім із новими відео та повідомленнями про конфлікти довкола ТЦК.
Хвиля мала каскадну структуру. Офіційне рішення або локальний інцидент спочатку описували коротким повідомленням, далі політизовані канали додавали оцінку, після чого регіональні пабліки й агрегатори тиражували вже готову інтерпретацію. У результаті факт і пропагандистський висновок починали сприйматися як один інформаційний пакет.
Динаміка не доводить спільного планування трьох тематичних ліній. Вона показує, що різні приводи були доступні для одночасного використання в ширшій рамці про “розпад” української державності напередодні та під час Дня Незалежності.
Тематична структура об’єднаного масиву
Сюжет про “Машу та Ведмедя” охопив 2 132 матеріали, або 54,5% масиву. Дві вибірки про ТЦК після видалення дублікатів дали 1 546 матеріалів, або 39,5%: 1 118 стосувалися активного спротиву й тверджень про “громадянську війну”, ще 428 – ширшої делегітимізації мобілізації. Тема “демілітаризації незалежності” становила 234 матеріали, або 6,0%.
Нерівність обсягів не дорівнює нерівності впливу. Культурний сюжет був масовим і легко відтворюваним, але здебільшого мав символічний характер. Матеріали про ТЦК містили відео фізичних конфліктів, персоналізовані історії та прямі заклики до спротиву, тому потенційно були більш конфліктними та тригерними. Сюжет про незалежність був меншим, але виконував роль світоглядного пояснення двох інших тем.
| Тематична лінія | Матеріалів | Частка | Основна функція |
| “Маша та Ведмідь” | 2 132 | 54,5% | Образ культурної заборони й абсурдності влади |
| ТЦК: спротив | 1 118 | 28,6% | Нормалізація фізичного опору та теза про внутрішню війну |
| ТЦК: делегітимізація | 428 | 10,9% | Образ примусової мобілізаційної держави |
| “Фіктивна незалежність” | 234 | 6,0% | Заперечення суверенітету та залежність від Заходу |
Платформи, географія та джерельна архітектура
Telegram забезпечив 2 796 матеріалів, або 71,5% вибірки, і був головним середовищем швидкого поширення відео, емоційних коментарів та однакових текстових пакетів. Вебсайти дали 687 матеріалів, Facebook – 319, TikTok – 110. Вебресурси частіше легітимізували тези через заголовки, цитати посадовців і посилання на укази, а TikTok перетворював локальні конфлікти на короткі емоційні відеосюжети.
За системною географічною класифікацією 2 476 матеріалів пов’язані з російськими джерелами, 713 – з українськими, 217 – із джерелами на тимчасово окупованих територіях, 64 – з білоруськими, 46 – з молдовськими. Для 248 матеріалів країну не визначено. Менші масиви належать джерелам у Латвії, Ізраїлі, Німеччині, Азербайджані, Вірменії, Казахстані та інших країнах.
Українські джерела в корпусі не можна автоматично вважати поширювачами російської пропаганди. Частина з них повідомляла про реальні події, критикувала дії окремих учасників або спростовувала російські інтерпретації. Джерела з ТОТ, навпаки, часто працювали як локалізатори загальноросійських тез для аудиторій окупованих регіонів.
Архітектура поширення складалася з великих державних і прокремлівських медіа, політизованих Telegram-каналів, новинних агрегаторів, регіональних пабліків, каналів на ТОТ і персональних сторінок. Ця багаторівнева система дозволяла одному повідомленню одночасно виглядати як офіційна позиція, новина, локальне свідчення та “думка звичайної людини”
Наратив 1. “В Україні починається громадянська війна проти ТЦК”
У 518 матеріалах виявлено прямі маркери насильницького спротиву або “громадянської війни” проти ТЦК, а 911 матеріалів містили ширший фрейм “мобілізаційної диктатури”. Центральна теза полягала в тому, що конфлікти між громадянами та представниками ТЦК нібито перестали бути окремими правопорушеннями й перетворилися на системне повстання населення проти держави.
Ключовим прийомом було накопичення різних інцидентів у спільну “хроніку неоголошеної війни”. Публікації поєднували відео з Вінниці, де чоловіка відбивали метлою й лопатою, повідомлення про конфлікти у Львові, Луцьку, Тернополі, Києві та інших містах, а також статистику кримінальних проваджень. Події різного часу, правового статусу й достовірності подавалися як ланки єдиного процесу.
Формула “народ проти людоловів” знімала відмінність між законною критикою мобілізаційних практик, адміністративними порушеннями, побутовими конфліктами й насильницькими нападами. Представників ТЦК дегуманізували словами “людолови”, “могилізатори”, “тцкашники”, а мобілізованих описували як жертв викрадення або майбутнє “м’ясо”.
Найбільш вірусні повідомлення використовували короткі відео без повного контексту. Кадр фізичного протистояння створював сильний емоційний доказ, після якого автор додавав узагальнення про масове повстання. Обставини до початку відео, роль поліції, правовий статус учасників і результати розслідування часто не згадувалися.
Другий механізм – апеляція до накопичуваного ефекту. Перелік десятків або сотень проваджень подавався як доказ того, що держава втратила контроль. Водночас не враховувалися зміни в інтенсивності мобілізації, тривалість періоду, відмінності між видами правопорушень і частка випадків відносно загальної кількості контактів із системою комплектування.
Очікуваний поведінковий ефект полягав у нормалізації спротиву: якщо “всі вже воюють проти ТЦК”, індивідуальна відмова або напад починає виглядати не як ізольована дія, а як участь у колективному русі. Така рамка може збільшувати ризик насильства та знижувати готовність виконувати законні мобілізаційні процедури
Інформаційні інциденти навколо ТЦК
| Інцидент або сюжет | Типова інтерпретація | Маніпулятивний перехід |
| Вінниця: чоловіка “відбили” метлою і лопатою | “Громадяни організувалися проти викрадення” | Від локального конфлікту до образу народного спротиву |
| Львів: повідомлення про ножовий напад | “Війна між населенням і ТЦК стала смертельною” | Неперевірені деталі подаються як завершений факт |
| Луцьк, Тернопіль, Київ та інші міста | “Бунти охопили всю країну” | Різні події й періоди зводяться до одного процесу |
| Публічна дискусія про покарання учасників конфлікту | “Влада готує показові репресії” | Емоційний коментар представляється позицією держави |
Окремий кластер сформувався навколо різкого коментаря про необхідність максимально жорсткого покарання неповнолітнього та інших учасників конфлікту з представником ТЦК. Текст поширився щонайменше у кількох великих групах точних копій – 42, 35 і 27 матеріалів. Його використовували як доказ того, що українська держава нібито планує репресії проти всіх, хто чинить опір.
Насправді авторський коментар не тотожний державному рішенню. Пропагандистська рамка стирала цю межу: приватну радикальну оцінку подавали як репрезентативний голос української влади або “партії війни”. Це дозволяло одночасно залякувати потенційних мобілізованих і переконувати аудиторію, що мирне врегулювання конфліктів неможливе.
У низці повідомлень присутні заклики військовослужбовцям залишати позиції, контактувати з анонімними каналами або уникати мобілізації. Такі матеріали мають іншу функцію, ніж звичайна критика ТЦК: вони спрямовані на деморалізацію, ухилення та підрив комплектування Сил оборони
Наратив 2. “Україна забороняє дитинство та знищує російську культуру”
20 серпня Президент України ввів у дію рішення РНБО про санкції щодо п’яти фізичних і чотирьох юридичних осіб, пов’язаних зі створенням і дистрибуцією мультсеріалу “Маша та Ведмідь”. Офіційна комунікація стосувалася персональних і економічних обмежувальних заходів, фінансування бюджету держави-агресора, монетизації та поширення пропагандистського дитячого контенту.
У російській інформаційній хвилі санкції швидко переформулювали як повну законодавчу заборону перегляду мультфільму на території України. Найтиповіший короткий пакет стверджував, що Зеленський “заборонив мультфільм”, а “відповідний закон” уже підписано. У частині повідомлень не розрізняли санкції проти виробників, можливе обмеження дистрибуції та криміналізацію перегляду.
Фактологічний якір – наявність офіційного санкційного рішення – робив ширше твердження правдоподібним. Маніпуляція виникала через підміну предмета: економічні обмеження щодо осіб і компаній подавалися як переслідування глядачів, дітей або будь-якого російськомовного культурного продукту.
Емоційним центром став образ дитинства. Мультсеріал описували як аполітичну історію про доброту, дружбу й найкращі людські якості. Відтак санкції трактувалися не як політика протидії впливу держави-агресора, а як абсурдна атака на дітей, сім’ї та спільну культурну пам’ять.
Додатковий субнаратив стверджував, що українська влада боїться будь-якого зв’язку з російською культурою й тому здійснює “культурний геноцид”. Така лексика перебільшувала масштаб рішення та переводила дискусію з конкретних санкційних критеріїв у площину цивілізаційного конфлікту.
У 2 040 матеріалах зафіксовано прямі згадки “Маші та Ведмедя”, заборони мультфільму або знищення російської культури. Серед найбільших груп копій були коротке повідомлення про “заборону трансляції” – 33 копії, його варіант із насмішкуватою реакцією – 23 копії, а також цитата Дмитра Пєскова про “потворність київського режиму” – 19 копій.
Життєвий цикл сюжету про “Машу та Ведмедя”
| Етап | Зміст | Комунікаційна функція |
| Офіційний тригер | Санкції проти 5 осіб і 4 організацій | Фактологічна основа хвилі |
| Спрощення | “Зеленський заборонив мультфільм” | Персоналізація рішення та усунення юридичних деталей |
| Перебільшення | “Дітям заборонено дивитися” | Створення відчуття прямого втручання в приватне життя |
| Моральна оцінка | “Режим воює з добром і дитинством” | Емоційна дискредитація держави |
| Стратегічне узагальнення | “Україна знищує російську культуру” | Підтримка наративу про русофобію |
Офіційні заяви російських посадовців і великих медіа надали темі політичної ваги, після чого розважальні та регіональні канали перевели її в у форму інформаційних мемів. Насмішки, короткі відео й запитання “що далі заборонять” забезпечували тривале життя сюжету навіть після завершення новинного циклу.
Українські джерела також активно обговорювали рішення, але їхні позиції були неоднорідними. Частина підтримувала санкції як інструмент протидії пропаганді та фінансуванню рф, інша критикувала ефективність або символічність кроку. Російські перепублікації вибірково використовували критичні українські коментарі як “визнання абсурду”, не відображаючи ширшої дискусії.
Особливу роль відігравало формулювання “відповідний закон підписаний Зеленським”. Воно створювало враження нового загального нормативного акта про заборону перегляду. Офіційно йшлося про указ, який увів у дію рішення РНБО щодо конкретного санкційного переліку. Різниця важлива, бо визначає коло адресатів та юридичні наслідки.
Наратив 3. “Незалежність України є фікцією”
Менший масив із 234 матеріалів об’єднував твердження про зовнішнє управління, боргову й військову залежність, примус до закупівлі дорогого озброєння та необхідність “демілітаризації” як умови справжнього миру. Часове наближення до 35-ї річниці Незалежності надавало цим повідомленням додаткового символічного значення.
Ключовий прийом полягав у зміні значення міжнародної підтримки і трактування її, як втрати суверенітету. Кредити, військова допомога, консультації з партнерами й інтеграція до європейських структур подавалися не як рішення української держави в умовах війни, а як докази колоніального контролю. Внутрішні критичні висловлювання українських політиків використовувалися як зовнішнє підтвердження російської рамки.
Теза про завищені ціни на зброю поєднувалася з твердженнями, що Захід продовжує війну заради прибутку, а Україна виплачуватиме борги через антисоціальні реформи. Окремі економічні питання перетворювалися на загальний висновок: держава нібито не контролює бюджет, зовнішню політику та рішення про війну й мир.
Поняття “демілітаризація” подавалося як повернення до нібито втраченої незалежності. Така інверсія приховує походження воєнної загрози та представляє послаблення обороноздатності як визволення від Заходу. Поведінковий меседж – відмовитися від опору й допомоги партнерів, оскільки саме вони нібито позбавляють Україну суверенітету.
Цей наратив логічно з’єднував два інші сюжети. Якщо Україна “не самостійна”, то конфлікти з ТЦК можна пояснювати як спротив чужій війні, а культурні санкції – як виконання зовнішнього наказу про розрив із російською культурою. Таким чином менша тема виконувала роль світоглядної рамки для більших подієвих хвиль.
Спільна наративна конструкція
| Рівень | ТЦК | “Маша та Ведмідь” | “Фіктивна незалежність” |
| Образ держави | Репресивна мобілізаційна машина | Цензор і переслідувач культури | Маріонетка зовнішніх сил |
| Образ громадянина | Жертва або учасник спротиву | Позбавлений звичного дитинства й культури | Боржник і ресурс чужої війни |
| Образ Заходу | Замовник мобілізації | Ініціатор дерусифікації | Справжній центр ухвалення рішень |
| Бажана дія | Ухилятися та чинити опір | Відкидати культурну політику України | Відмовитися від допомоги й оборонного курсу |
На рівні змісту три лінії послідовно атакують різні компоненти легітимності: здатність держави захищатися, право проводити культурну політику та спроможність самостійно визначати зовнішній курс. Спільний висновок для аудиторії – українська держава не представляє своїх громадян і тому не заслуговує на підтримку або виконання її рішень.
Ця конструкція поєднує взаємно суперечливі тези. Українську владу одночасно описують як слабку й таку, що розпадається, та як всесильну репресивну систему, здатну контролювати мобілізацію, культуру й приватне життя. Суперечність не усуває пропагандистського ефекту, бо кожна версія активується для окремої аудиторії та емоції.
Зв’язок між масивами є наративним, а не доведеним організаційним. Перетин окремих джерел і одночасність поширення свідчать про взаємне підсилення, але для встановлення спільного оператора потрібні дані про адміністраторів, фінансування, технічну інфраструктуру, синхронізацію публікацій і розподіл ролей.
Артефакти, маніпулятивні прийоми та повторюваність
Головними артефактами були короткі відео конфліктів із ТЦК, скриншоти й перекази указу про санкції, цитати українських коментаторів, заяви російських посадовців та добірки нібито взаємопов’язаних інцидентів. Візуальний матеріал забезпечував емоційну переконливість, а цитата або документ – видимість формального доказу.
Селективний монтаж контексту. У відео з конфліктів показували кульмінацію, але не завжди обставини до й після події. У сюжеті про мультсеріал цитували факт санкцій, але прибирали конкретне коло осіб і компаній. У темі незалежності окрему критичну заяву подавали як узагальнену позицію населення.
Підміна масштабу. Кілька локальних інцидентів ставали “всеукраїнським повстанням”, санкційний список – “забороною дитячого мультфільму для всієї країни”, а міжнародна залежність воєнного часу – повною відсутністю суверенітету.
Моральна поляризація. Представників ТЦК описували як хижаків, українську владу – як ворога дітей, а західних партнерів – як колонізаторів. Така схема не залишала місця для складних оцінок, процедурних помилок або законної дискусії.
Ефект повторення. 500 груп точних копій створювали враження численних незалежних підтверджень. Найбільші групи містили 42, 35, 33, 27, 24, 23 та 19 копій. Частина повторів могла бути звичайним цитуванням або кроспостингом, але масштаб показує наявність готових пакетів, які легко переносилися між джерелами.
Цільові аудиторії та очікувані ефекти
Військовозобов’язані та їхні родини. Сюжети про насильство, викрадення й “довічний контракт” мали посилювати страх перед мобілізацією, недовіру до процедур та готовність уникати контакту з державними структурами.
Місцеві громади. Добірки конфліктів у конкретних містах створювали відчуття, що опір уже став нормою поруч. Локалізація через регіональні канали та ресурси на ТОТ підвищувала близькість загальнонаціональної тези.
Російська внутрішня аудиторія. Історії про “громадянську війну”, заборону мультфільму й зовнішнє управління підтверджували образ України як невдалої держави та виправдовували тривалу агресію під гаслом “порятунку” населення.
Російськомовна аудиторія за межами рф. Культурний сюжет був особливо придатним для міжнародного поширення, оскільки відомий мультсеріал дозволяв обговорювати політику України без складного воєнного контексту.
Українська аудиторія. Комбінація тем могла посилювати цинізм: держава нібито примушує воювати, витрачає ресурси на символічні заборони й одночасно підкоряється зовнішнім центрам. Очікуваний ефект – зниження довіри до інституцій та відчуття безсилля.
Західна аудиторія. Теза про примус до закупівлі зброї й антисоціальні кредити могла використовуватися для дискредитації підтримки України як корисливої та такої, що продовжує війну.
