Ворожа пропаганда має багато проявів. Це і перекручення реальної інформації, і вигадки — буквально створення нової реальності, де в постановочних відео, можна вигадати будь-яку нісенітницю.
Іноді це чутки, які видаються за законні підстави уникнути мобілізації.
Яскраві приклади: “Зеленський не оголосив росії війну”, хоча війну оголошує держава-агресор. Або “я не громадянин, а людина”. Ну тоді варто переїхати на територію, яка не має державності? Хоч там часто доволі специфічний клімат для виживання.
Але є окремий “жанр”. Це вигадані історії, які підштовхують людей до вигідних росії висновків.
Ми вже спростовували фейк про жінку, яка нібито поїхала в санаторій за годину до повернення чоловіка з фронту. Цей фейк мав багато поширень і викликав чимало холіварів. І в цієї історії були всі ознаки дезінформації:
- не має джерела;
- поширюється як міська легенда;
- підкріплюється меседжем, що “воїнів ніхто не чекає вдома”;
- всі пости та репости були дуже подібні.
Навіщо розповсюджувалась ця історія? Для деморалізації воїнів.
Ідея “байдужості суспільства” і маніпулятивний приклад “дружини, яка не чекає” викликає хвилю емоцій і просто вірусне поширення. Адже, нагадуємо, саме те, що нас засмучує, злить або лякає – стає найпопулярнішим в соціальних мережах. Це не перше і не останнє ІПСО про “суспільство, якому байдуже”.
Іноді ці історії поширюють реальні ферми тролів. Але іноді підключаються і корисні ідіоти.
Ось, наприклад, скрін людини, яка викладає історію невідомої жінки:
Ця історія може бути правдою, може бути вигадкою, може бути перекручена або додумана. Але важливо, які меседжі вкладаються в цю історію.
Жінка, яка чекала на чоловіка з фронту, описується злою та заздрісною.
І такою, яка потім поплатилась за це отримавши бумеранг — такі самі звинувачення в її бік, коли вона просто виклала щасливе фото з чоловіком не в формі. Все це підкріплено картинкою, яку згенерував штучний інтелект.
При цьому, опускаються причини важкого емоційного стану героїні історії. Забувають (чи ні) додати, що постійний страх смерті близької людини, неможливість покластися на партнера, подвоєння обов’язків, нерозуміння та брак підтримки суспільства цілком природно породжують обурення, відчай, який може виражатись в тому числі в агресії.
Родини військових повинні отримати допомогу. Натомість отримують засудження та славу “злих та заздрісних”. Мораль цієї казки дуже добре лягає на антимобілізаційні виправдання: “Ви знали, на що йшли”, “Я вас туди не посилав”, “Ви просто заздрите” тощо.
Наразі в суспільстві сформувалась дуже небезпечна толерантність до ухилянства і роздратування та настороженість до воїнів та їхніх близьких, які цілком справедливо вимагають того, якби до них доєднались в боротьби проти ворога.
Такі історії лише підкріплюють ідею того, що бути військовим ледь не… погано. Також, це добре лягає на наші історичні травми. Роками наші чоловіки гинули за інтереси Імперії. Остання така війна була буквально вчора — це війна проти Афганістану, де українські чоловіки були кинуті на чужу землю і виступили агресорами. Тому думка про те, що “нема за кого воювати” дуже органічно вписується в ментальність тих, хто й досі не зрозумів, що напали вже на його землю. По-справжньому.
Але з таким суспільним настроєм нам нічого не залишиться, як відступити. І почати перемовини на дуже невигідних нам умовах. І власне, це саме те, чого бажає ворог, поширюючи фейки, відкриваючи старі консерви на заході та отримуючи щиру та безплатну допомогу «корисних ідіотів» в середині України, які просто хочуть добра в усьому світі й пропетляти. Натомість можуть отримати капітуляцію і війну в складі вже зовсім іншої армії.
