«А я вам сейчас покажу, как бєлоруси нападєніє на Києв отбілі …» Приблизно так виглядала заява білоруської опозиціонерки в екзилі Світлани Тихановської в інтерв’ю «Новаму Врємєні». Вона буквально заявила про вирішальну роль білорусів у припиненні нападу на Київ та кілька інших суперечливих тез. Ми вирішили нагадати, як воно було насправді.
Теза 1: «Бєлоруси показалі в очередной раз свое мужество, во многом благодаря белорусов прекратілось нападніе на Кіев»
Саме з Білорусі почався напад на Україну ракетними обстрілами о 6:20 24 лютого. Білорусь слухняно надала свою територію для ракетних обстрілів, аеродроми для авіанальотів, залізницю для передислокації та власне наступу російських військ на Київ через Чернігівську область та Чорнобильську Зону. Хоч напад на Київську область було відбито умовно другого квітня та російські війська вигнано на білоруську територію, проте ракетні удари з Білорусі по України не припинилися – останній обстріл України ракетою з Білорусі був лише 3 травня об 11:35. Всього з Білорусі наразі було випущено мінімум 631 ракету по Україні.
Як же «зупинили» напад на Київ білоруси?
Білоруські активісти поширювали листівки та станом на 18 березня вивели з ладу обладнання на десятку залізничних станцій. Робилося це з метою не допустити участі білоруської армії в нападі на Україну, заявив опозиціонер Франак Вячорка. Російським військам, особливо ракетам та літакам листівки не завадили.
Щоправда, кілька десятків партизанів та працівників залізниці було затримано за підозрою у вчиненні чи підготовці вчинення диверсій на залізниці. Після серії диверсій (близько 80) пересування потягів з росії Білоруссю вночі на певний час були призупинене. Наразі, шляхом масових невибіркових арештів, рейкову війну придушено, а відповідальність за спробу теракту на залізниці посилили аж до смертної кари.
Також білоруські залізничники допомогли Укрзалізниці перервати залізничне сполучення між Україною та Білоруссю, що уповільнило доставку пального російським військам в Україні.
Вирішальної ролі ці дії для відбиття нападу на Київ не мали. Жодним іншим чином білоруський народ не перепинив обстрілів та наступу на Київ.
ТЕЗА 2: «россійскіе войска не почувствовалі себя комфортно на белорусскіх землях».
Насправді російські війська почувалися в Білорусі як господарі. Білорусь, окрім майданчика для ракетних та авіаударів, забезпечила:
- Використання аеродромів для перекидання вантажів та солдатів
- Безперешкодне пересування залізницею
- За потреби поліцейський супровід автодорогами
- Розміщення та ротації російських військ на території Білорусі
- Відновлення продовольства та боєприпасів для військ
- Лікування поранених в білоруських міських лікарнях
- Використання білоруських моргів
- Безперешкодне завезення крадених українських автомобілів
- Використання служби доставки та цілих залізничних контейнерів для перевезення в Росію награбованого в Україні майна
- Та, врешті решт, російські окупанти цілий ринок зі збуту мародерських «трофеїв» організували прямо в місті Наровля, і покупцями були явно не самі ж окупанти.
Це все робилося за мовчання більшості білоруського населення. Ні про який подвиг і припинення нападу на Київ не йшлося.
Проте є і краща меншість:
- Дружні Україні білоруси пішли добровольцями бити російських окупантів пліч-о-пліч з українськими військовими. З них сформовано цілий білоруський батальйон імені Кастуся Калиновського і 25 березня вони склали присягу на захист України.
- Згадані вище партизани «рейкової війни» хоч і не пускали масово російські потяги під укіс, проте на певний, хоч і короткий, час ускладнили рух залізницею.
- Ще частина білоруських активістів займалася та займається збиранням та оперативним інформуванням про вильоти російських ракет, літаків, гелікоптерів, переміщення російських військ до та від кордонів з Україною
Цим друзям України ми вдячні, але це не народ Білорусі, а окремі люди.
Навряд чи всі дії опору координувала або була глибоко занурена пані Тихановська. Наприклад про її рівень обізнаності планами військових Білорусі зокрема говорить наступна її цитата:
«Я чітала одно інтервью с солдатами белорусскімі і оні сказали: «еслі би меня заставілі войті в Украіну, я би сразу здался, хотя пошлі бы, еслі би такой пріказ был отдан»
Тобто що там за настрої у військах вона «дізналася» з інтерв’ю.
Отже, всі білоруси, які хотіли допомагати Україні, уже проявили себе, всі інші слухняно прийняли, що Білорусь пособник Росії в нападі на Україну. Намагання ж відмежувати населення Білорусі від дій влади нагадує спробу західних ЗМІ просувати тезу «Війна Путіна» – нібито це лише Путін воює в Україні.
