Соціальні мережі вибухнули обговоренням нової статті Time. Матеріал під заголовком ”Ніхто не вірить в нашу перемогу так, як я. За лаштунками боротьби Володимири Зеленського продовжувати битву України”, неабияк засмутив українського читача: http://surl.li/mrpci
Проте і наративи статті, і доказова база, і сам автор викликають багато питань. Але давайте послідовно. Які основні тези та меседжі ми можемо виділити?
1. Зеленський відчуває себе зрадженим своїми західними союзниками.
“Вони залишили його без засобів для перемоги у війні, лише із засобами для того, щоб пережити її”, – йдеться у матеріалі, перекладає Українська Правда: http://surl.li/mrnrs
Так, вже на початку статті лунає такий знайоме посилання: Захід втомився від вийни:
“Стає лише важче. 20 місяців у війні, орієнтовно п’ята частина території залишається під окупацією росії, десятки тисяч солдатів та цивільних вбито і Зеленський протягом своїх мандрівок може відчути, що глобальний інтерес у війні – згасає. Так само як і рівень міжнародної допомоги”, – пише автор статті Саймон Шустер.
Після цих слів виникає закономірне питання. Якщо рівень допомоги знижується, чому після останнього візиту Зеленського в США Україні дали ATACMS, які вже встигли знищити важливі для росіян цілі: http://surl.li/mrtgj
Рівень допомоги знижується, проте пілоти нарешті розпочали навчання на F-16, 25 жовтня в Аризоні розпочалися перші навчальні польоти: http://surl.li/mrskl
І якщо інтерес у війні згасає, чому Євросоюз погодив пропозицію виділити Україні 50 млрд допомоги протягом 4 років: http://surl.li/mrsqh
Байден запросив для України на 2024 рік 11,8 млрд доларів для того, щоб запобігти росії зруйнувати економіку України: http://surl.li/mrsnv
Для порівняння, з 24 лютого 2022 року по серпень 2023 року Вашингтон надав Україні допомогу на загальну суму 66,2 мільярда доларів, з них 43,1 млрд доларів витратили на військову допомогу. Це за півтора роки війни.
Тепер на рік запрошується орієнтовно $61,4 млрд для України, з яких $46,1 млрд складають оборонні витрати і $11,8 млрд – пряма бюджетна підтримка: http://surl.li/mrtci
2, Стаття також наводить і певні факти, проте подає їх так, ніби це новизна і президент Зеленський лише зараз ці факти усвідомив. Наприклад, про те, що союзники дали замало зброї. Що все, що дозволяється Україні – це встояти, але не перемогти:
“За словами іншого члена команди “найбільше Зеленський відчуває себе зрадженим своїми західними союзниками”. “Вони залишили його без засобів для перемоги у війні, лише засоби для того, щоб пережити її”, – говориться в матеріалі.
Але це не новина. Це те, про що говорять ще з 2022 року, зокрема генерал Валерій Залужний в інтерв’ю The Economist:
“Я знаю, що можу перемогти цього ворога, але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, я думаю, абсолютно реально вийти на рубежі 23 лютого”. На цей час отримуємо те що потрібно, але у значно меншій кількості”, – зауважив головнокомандувач”: http://surl.li/ebncf
Але головна проблема меседжів не в цьому.
3. Автор ніби підштовхує нас до ідеї, що перемовини необхідні. І єдиний, хто їх гальмує – знову таки Зеленський!
“Упертість Зеленського, як кажуть деякі з його помічників, завадила членам його команди виробити нову стратегію, нове бачення.
Адже під час обговорень майбутнього війни одне питання залишалось табу – можливість перемовин та мирної угоди з росією. Судячи з останніх опитувань, більшість українців відкинули б такий крок, особливо якщо він передбачає втрату будь-якої окупованої території”.
Це дуже цікава маніпуляція: більшість українців проти, але винен Зеленський.
Також звернемо увагу на те, що звинувачення саме президента України в тому, що війна триває – абсолютно російський трюк.
Він активно практикувався ще за часів, коли у керма був Петро Порошенко. Тільки тоді Порошенко “Наживався на війні”. А тепер Зеленський “Просто впертий”.
4. Чому автор Саймон Шустер так вправно використовує російські наративи?
Це легко пояснюється його біографією.
Його родина емігрувала з Москви в 1989 році та поселилась в Сан-Франциско, де Шустер і виріс. Повернувся в Москву як журналіст в 2006 році, де пропрацював декілька років: http://surl.li/mrpgc
В 2014 році писав про російсько-українську війну статті такого штибу:
- “Багато українців бажають вторгнення росіян в країну”.
- “Україна наближається до громадянської війни”.
- “Насилля в Україні: чи може росія та захід припинити це”?
Наступна велика проблема це те, що стаття практично повністю побудована на анонімних джерелах. Власне, як майже і всі вкиди, які ви могли бачити вже скоро за два роки повномасштабного вторгнення.
І це велика проблема, бо стаття намагається підкріпити ідею пересічного західного виборця, що Україна нібито програє, що проблема миру – лише в поведінці Зеленського, а також, що зброю постачати точно не треба. Дивіться, всі втомилися.
Такі статті – це сигнал, що нам варто дієвіше діяти російській пропаганді на заході. Що інформаційна “битва” важлива.
Це не привід впадати в апатію чи радіти, що “Зеленським більше не зачаровані на заході”. Тому що, якщо потік зброї справді “пересохне”, найбільші проблеми очікують не Зеленського, а нас.
