Фейки Сальдо про “радянський” Львів 1941 року – Без Брехні
Пропаганда-СТОПФактчек-регіонХерсонщина

Фейки Сальдо про “радянський” Львів 1941 року

Окупаційний «очільник» Херсонської області Володимир Сальдо 30 червня поширив чергову дезінформацію щодо українців. На цей раз — щодо річниці Акту відновлення Української держави. Він не просто так згадав цю дату — вона для нього сакральна. Розповідаємо деталі.

Ось такий допис поширив Сальдо у себе в телеграм-каналі.

Ми не будемо спростовувати всі тези — візьмемо лише основні.

Тези Сальдо з російських методичок

Отже, йдемо за основними тезами.

1. «82 года назад, 30 июня 1941-го, начался печально известный еврейский погром во Львове. За его первые три дня украинские националисты, поощряемые немецко-фашистскими оккупантами, зверски убили несколько тысяч евреев — мирных жителей, женщин, детей и стариков, профессоров, врачей, учительниц, торговцев, портних… Досталось и полякам, хотя их главная трагедия — Волынская резня — была ещё впереди».

Традиційно для росіян — пригадати Волинську трагедію, коли йдеться про історію України та історію Польщі. Сальдо починає з того, що 30 червня 1941 року почався єврейський погром у Львові. Але 30 червня 1941 року у Львові передусім Українськими національними зборами проголосили декларацію про відновлення Української держави. Українськими національними зборами проголошено декларацію про відновлення Української держави. Давайте ми вам трошки про це розповімо. Щоб мати підтвердження нашим словам, звертаємось до Українського інституту національної пам’яті щодо цієї дати.

Отже, напередодні, 29 червня 1941-го, радянські війська залишили Львів. Маленький відступ: радянські війська і загони НКВС залишили Львів із тисячами замордованих людей по тюрмах, пограбованими помешканнями і установами. А вже о 4.30 ранку 30 червня, не чекаючи основних сил німецької армії, до міста увійшов батальйон «Нахтігаль» (північна група «Дружини українських націоналістів», створеної після перемовин ОУН з Абвером, налічував 330 бійців на чолі з Романом Шухевичем), який мав забезпечувати проголошення державотворчого акту.

 "Нахтіґаль" на вулицях Львова (хто впізнає місце, відпишіться в коментах). На чолі колони, схоже, Роман Шухевич.
“Нахтіґаль” на вулицях Львова. На чолі колони, схоже, Роман Шухевич.Автор: Фото з архіву ЦДВР

За кілька годин у Львів увійшла похідна група на чолі з Ярославом Стецьком, якому Український національний комітет надав повноваження для проголошення незалежності. Були оперативно проведені переговори з провідними діячами українського політичного руху. І о 18.00 у будинку місцевої «Просвіти» на площі Ринок розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні понад 100 делегатів з усієї України, а також представник митрополита Андрія Шептицького – Йосип Сліпий.

Збори проголосили відновлення Української держави («волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України») та створення тимчасового уряду на чолі з Ярославом Стецьком – Українське державне правління. З дипломатичних міркувань в останній момент був доданий третій пункт, що проголошував подальшу співпрацю з «Велико-Німеччиною» (його не було у першій редакції документу). Щоправда, він не захистив від подальших репресій і широко використовувався у ворожій пропаганді.

Акт закликав українців «не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». Наступним кроком мало стати відновлення Української держави у Києві.

Текст документу встигли двічі передати по радіо. А Український національний комітет у Кракові наступного дня видав з цього приводу інформаційний бюлетень (перший і водночас останній). У багатьох населених пунктах були оперативно створені і розгорнули діяльність українські органи влади.

 30 червня 1941 року. Львів'яни в очікуванні проголошення
30 червня 1941 року. Львів’яни в очікуванні проголошенняАвтор: Фото: архів ЦДВР

Проголошення акту було повною несподіванкою для німців, але у дію одразу ж був запущений весь механізм нацистської машини для нейтралізації зухвальства Бандери та ОУН, пише Руслан Забілий, кандидат історичних наук, генеральний директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» для Історичної правди. У статті пана Руслана маємо і наступну інформацію:

«2 липня держсекретар Генерального губернаторства Кундт викликав на розмову у Кракові Степана Бандеру, Василя Мудрого та інших. Розмова переросла у допит: Кундт твердив, що тільки Гітлер може приймати рішення щодо створення якоїсь держави на Сході. А Бандера вперто стояв на тому, що для такого рішення йому не потрібна згода німців, оскільки єдине, чим він керується — це мандат від українського народу.

Розв’язка наступила 5 липня — інформація дійшла до Гітлера.

Після цього гестапо арештувало Бандеру та відправило в Берлін під домашній арешт на час допитів по справі Акта 30 червня, для чого була створена спеціальна слідча комісія. Наступними днями арештовано В. Горбового, В. Яніва, Я. Стецька, Р. Ільницького. Слідча комісія допитувала також німців Г. Коха, фон Айкерна та інших, хто мав контролювати дії українців. Німці виправдовувалися. Українцям виправдовуватися не було чого».

А тепер власне про погроми. Нацисти, які за тиждень увійшли до Львова, виявили тіла вбитих арештантів, серед жертв було багато українських націоналістів. Німці вміло скористалися цим випадком для антисемітської агітації, яка була однією з основ нацистської ідеології, тож активно поширювали серед місцевих мешканців чутки про співпрацю євреїв з радянським режимом. Нацистська пропаганда впала на благодатний ґрунт. Трибунал по айнзацгрупах (англ. The Einsatzgruppen Case) встановив, що в розстрілах євреїв у Львові брали участь підрозділи айнзацгрупи, зокрема айнзацкоманди 5,6 і зондеркоманда 4б. Обвинувачені в розстрілах свідчили, що розстріли євреїв здійснювались за наказом фюрера як акція помсти за вбивство поляків і українців у Львові радянською владою.

На сьогодні немає даних щодо точної кількості жертв Львівського погрому. Джерела та дослідники подій здебільшого подають дані щодо кількості загиблих внаслідок антиєврейських акцій насильства на початку німецької окупації в розрізі кількох тисяч постраждалих та загиблих.

Про все це Сальдо не згадує. Принаймні у першому абзаці взагалі жодних згадок про Акт відновлення Української держави немає, а головне — про злочини радянської влади. До речі, про радянську владу. Ось далі вже цікаво.

2. «При советской власти люди разных национальностей жили мирно — интернационализм был одной из основ СССР. Однако, как только войска Красной армии покинули Львов в ночь на 30 июня, зашедшие утром в город «мельниковцы» и прочее отребье первым делом объявили о создании «украинской державы», а вторым — стали убивать евреев. Ничего более важного для себя они не нашли».

«Мирне життя» за радянської влади — це кривава колективізація, Голодомор, загарбницький пакт Молотова-Рібентроппа і фактично підігрування Гітлеру у Другій світовій війні, Голодомор і депортація кримських татар 1944 року, придушення повстання в Угорської народній республіці у 1956 році, вторгнення до Чехословаччини у 1968 році, війна в Афганістані 1979 — 1989 рр. Це ми, здається, далеко не все «мирне», що ми згадали про радянщину. А інтернаціоналізм радянської влади здебільшого полягав у загарбанні чужих територій під приводом боротьби з якимись міфічними загарбниками: як не бандерівцями в Україні з 2014 року, так моджахедами в Афганістані 1979-го і так далі. Мирне життя радянського союзу було пропагандою, адже союз чи не весь час свого існування перебував у стані або зовнішньої війни, або внутрішніх репресій.

3. «Прошли десятилетия, но сущностью украинского национализма остаётся ненависть к соседним странам и людям других национальностей. Разве что он ещё больше сблизился с фашистскими идеями, превратившись в нынешний укронацизм. Ничего позитивного для украинского общества в нём нет — только русофобия, антисемитизм и антиполонизм. Без них там останется только пустое место».

Україна за майже 32 роки незалежності не розпочала жодної війни і не брала участі у війнах на боці агресора. Росія за цей час кілька чеченських воєн розв’язала і активно веде, напала на Грузію, брала активну участь у Карабаському конфлікті. І це лише кілька прикладів. У 2014 році Росія ввела війська в Україну, загарбала частину її територій, розпочала фактично війну на території чужої держави, а 2022 року почала масштабне вторнення до цієї держави — ми про Україну зараз. Ненависть до сусідніх держав — це знову ж таки про Росію, аж ніяк не про Україну.

На думку Сальдо, в Україні панують русофобія, антисемітизм і антиполонізм (останнє — це ненависть до поляків). Якщо в Україні є русофобія, то вона недостатня, адже росіяни вчиняють катування, вбивають, нищать все, що можуть. Антисемітизм в Україні — це явно щось примарне. Антиполонізм — лунає особливо смішно на тлі неймовірної підтримки Польщі і вдячності українців за цю підтримку.

Акт не дає спокою Сальдо з 2021 року

У 2016 році депутати Херсонської міської ради ухвалили рішення, згідно з яким відзначення цього пам’ятного дня Акту відновлення Української держави відбувається на місцевому рівні і управління культури має включати його до програм. У Херсоні вперше відзначали це свято у 2017 році.

У 2021 році, коли до програми культурно-мистецьких заходів на 2021 рік внесли заходи до відзначення 80-ї річниця проголошення Акту, справжню істерику в сесійній залі влаштувала цивільна дружина Сальдо Ольга Співакіна — вона також є депутаткою Херсонської міської ради, як і її чоловік, від ПП «Блок Сальдо»: «Ми що, будемо святкувати акт, в якому славлять Адольфа Гітлера? Я пропоную виключити цей пункт і голосувати його окремо».

Необізнаність народних обранців виявилась настільки високою, що зрештою цей пункт з програми заходів виключили. Тобто більшість це підтримала.

Таке ставлення до «Акту проголошення Української Держави» не дивне, вважає історикиня, кандидатка історичних наук, Наталя Кузовова.

«Це все радянська пропаганда. Степана Бандеру називали поплічником Гітлера, звинувачували в геноциді євреїв. У людей за роки, десятиляття, склалась така думка і чомусь вона асоціювалася саме з цим актом», — прокоментувала Суспільному історикиня.

За словами Наталі Кузовової, тому і на Херсонщині так сприймають ці історичні факти.

«Ну і саме ставлення людей до української державності. Буває так, що тільки згадують про державність і відразу такий негатив у людей виникає, і маса звинувачень у тих, хто не підтримує ідею української державності, ідею, пов’язаною з Україною, як незалежною державою. Це все таке не яскраво виражене і приховується відповідно», — вважає історикиня.

До масштабного вторгнення тоді лишалось трошки більше півроку. В цей час Сальдо вже офіційно розлучався зі своєю дружиною Любов’ю — згодом саме у неї виявиться частина статків родини зрадника.

Читати статтю
Back to top button
Optimized with PageSpeed Ninja