Маніпуляції російської пропаганди про офіційну українську мову в Бразилії – Без Брехні
Фактчек

Маніпуляції російської пропаганди про офіційну українську мову в Бразилії

6 жовтня у бразильському містечку Прудентополіс українську мову було проголошено «спільноофіційною» (коофіційною). Наші ЗМІ відразу ж “зробили” українську офіційною мовою на всю Бразилію. Та й на Росії від такої події запалало. І звісно ж не від радості за українців. Росзмі так все перекрутили, що тепер, за їхньою імперською логікою, Україна має визнати російську офіційною. Бо ж, ну ви пам’ятаєте ці аргументи: «подивіться на двомовну Канада, чотиримовну Швейцарію», а тепер ще багатомовна Бразилія стає  прикладом. 

Ми не будемо детально зупинятися чому Україна не Канада і не Швейцарія, про це чимало написано, а лише розберемо фейкові наративи стосовно Бразилії.

 

СПРОСТУВАННЯ

МЕСЕДЖ 1: У Бразилії визнали українську офіційною мовою

Звісно ж можна зрозуміти радість за українців, а насправді бажання отримати більше переглядів українськими ЗМІ. Навіть ТСН та ICTV спокусилися. Та у всій Бразилії офіційною українська мова таки не стала. Щоправда, у своїх сюжетах ЗМІ  розповідають, що йдеться про одне місто, але з заголовка це зовсім не очевидно. 

То ж спершу розберімося, скільки ж в Бразилії офіційних мов. Згідно зі ст.13 Конституції Бразилії “Португальська мова є офіційною мовою Федеративної Республіки Бразилія”. https://bit.ly/3Dm2lML.  З 2012 офіційний статус також отримала мова жестів LIBRAS. 

Становлення португальської, як єдиної офіційної, пройшло довгий і тяжкий шлях нав’язування, виключення основної місцевої мови спілкування nheengatu з офіційних, глотоциду (маргіналізації) автохтонних мов. Триста років тому завойовниками це подавалося як вимога для згуртованості нової нації. (у нас відбувалася подібна історія з забороною української на користь загальноімперської) 

Та мови корінних народів вижили, до них у 19-20 ст додалися мови численних переселенців, які проживали компактними групами та продовжували послуговуватися рідною мовою.

 Наразі у Бразилії розмовляють понад 250-ма мовами, корінними (близько 180 мов) та імміграційними. 

Визнання державою мов корінних народів почалося у 21 ст.  2002 року законом № 145 трьом мовам корінних народів Нхеенгату, Тукано та Баніва було надано статус коофіційної (спільної з офіційною). А у 2006 році законом № 210 вже довелося “захищати” португальську мову: 

  • знання і вжиток португальської  разом з коофіційними є обов’язковим для офіційних установ, 
  • португальська залишається офіційною мовою обслуговування разом з місцевими
  • вивчення трьох мов корінних народів в школі визнається необов’язковим у місцях проживання інших етнічних груп зі своїми мовами.

Законодавство про коофіційні мови розвивається і застосовується доволі гнучко,  з урахуванням унікальних контекстів кожного штату чи муніципалітету. У 2019 році було внесено черговий законопроєкт, який дозволяє муніципалітетам визнавати мову корінної громади як коофіційну.

На 2020 рік, поряд з португальською та LIBRAS, коофіційними мовами по всій країні вже є 10 мов корінних народів у 8 бразильських муніципалітетах та 4 мови імміграції.

Окремо слід зазначити, що прямо в Конституції Бразилії закріплено, що всі культури і мови (способи вираження) різних груп бразильського суспільства становлять спільну культурну спадщину Бразилії, яка однаково популяризується і оберігається. 

Як бачимо, мовна ситуація в Бразилії, з її 200-ми мовами корінних та прибулих народів, зовсім не порівнювана з Україною. 

Що ж там насправді з українською офіційною мовою?

6 жовтня 2021 українська мова офіційно стала коофіційною мовою муніципалітету Прудентополіс. Муніципалітет це адміністративна територіальна одиниця в межах одоіменного міста. За таке рішення одноголосно проголосували всі члени міськради. Дія закону поширюється лише на це місто.

В Прудентополісі мешкає близько 50 тисяч і  75%-80% мешканців українці або мають українське походження. Українська культура там живе і широко представлена: греко-католицькою церквою, українськими музичними ансамблями, братствами. Нащадки іммігрантів зберігають побутові, кулінарні традиції України. Українська культурна спадщина за Конституцією визнається  частиною Бразильської.

 Найпоширенішою мовою, крім португальської, є українська мова. Але вона була “домашньою”,   тому питання визнання української мови коофіційною було природним. 

Автори законопроєкту зазначають:  “коофіціалізація української мови в муніципалітеті Прудентополіс є визнанням поваги до великої культурної спадщини”. 

Які права дає визнання української коофіційною в цьому місті :

  • захист української мови в усіх її формах як основи ідентичності та громадянства;
  • заохочення знання та мовлення українською мовою, особливо в сім’ях та з новим; поколіннямзаохочення української мови, а через неї традиційних знань, таких як музика, спів, театр, танці, ігри тощо;
  • забезпечення викладання української мови за допомогою конкретних проектів, через культурні механізми через формальний, неформальний та неформальний освітні процеси;
  • підтримка українських письмових та розмовних засобів масової інформації;
  • заохочення двомовних чи українських видань;
  • заохочення прийняття української мови на дорожніх знаках на смугах, що вказують на туристичні маршрути, разом з португальською та англійською мовами;
  • заохочення туристичного та готельного сектору до стандартизації транслітерації українських назв, а також до прийняття меню та рекламних матеріалів, також написаних українською мовою.

В цьому законі  немає конкретних механізмів реалізації і помітно що він направлений здебільшого на культурно-освітній вимір. Щодо державних справ та статусу португальської, в законі чітко зазначено: “Будь-які дискримінаційні дії через використання офіційної або спільної офіційної мови заборонені”.  Офіційні ж заходи та документи лише за необхідності можуть розроблятися українською. 

Меседж 2: “Києву треба повчитися цивілізованості у бразильців, а потім лізти в Європу… Українців там 0,4%, а їх мову визнали офіційною, а в Україні 44% російськомовних і не визнають. ….В Україні тим часом російськомовних українців дискримінують штрафами та заборонами”. 

Такі меседжі масово розганяють російські ресурси та телеграм-канали, посилаючись на ОПЗЖ,  головреда одеського видання “Таймер”, інших проросійських пропагандистів.

Риторика двомовного вкиду не нова: “російську знищують, бо при владі українські нацисти; тупі патріоти не розуміють, що багатомовні країни живуть краще; мова не на часі  і водночас – питання російськомовних головніше за економіку”.

 Раніше за приклад брали Канаду (яка була створена емігрантами з різними мовами) та федеративну Швейцарію, де складність мовної ситуації (швейцарці не знають всіх чотирьох мов, а найчастіше лише мову свого кантону) пропагандисти замовчують.

 Тепер до заїжджених платівок додалася свіжа – бразильська.

Чому Бразилія не приклад?

Як  ми зазначали вище, визнання стосується лише одного міста, а навіть не штату. Тобто лише близько 37 тисяч українців у цьому місті отримають додаткові можливості вивчення та використання мови через надання їй статусу коофіційної. А інші 350-500 тис. української діаспори на всій території Бразилії такої можливості, як і раніше, позбавлені. Тобто, це далеко не той офіційний статус другої державної, якої вимагають для російської.

Підкреслимо, що статус коофіційної передбачає, що буде вивчатися і застосовуватися ще одна мова  додатково до офіційної

Це підтвердив і Вітторіо Соротюк, адвокат та громадський, політичний діяч Бразилії українського походження, заступник президента Світового Конґресу Українців: “Ми всі знаємо португальську, українська — це друга-третя мова, ми бразилійці, але маємо українську душу” 

Для агітаторів же за російську мову її статус державної потрібен не для того, щоб знати дві мови, а навпаки, щоб не вчити українську. Наприклад, сам автор маніпуляції про «повчіться у Бразилії» головред таймера Ткачев прямо заявляє, що йому українська мова не потрібна в жодній зі сфер життя.

Проте він без знання і використання української мови жив, вчився, обіймав посаду головного редактора та провадив діяльність в Україні. Без знання португальської в Бразилії це було б неможливим. Це є свідченням того, що російську мову ніхто не притискає, а підтримки вимагає навпаки державна мова. 

В Україні гарантується для  національних меншин  державна підтримка мови та культури, навіть за державний кошт. І різноманітних громадських організацій для “об’єднання росіян” було створено чимало.  

Проте, як виявилося у 2014-му році,  проросійським активістам  потрібна навіть не російська замість української, їм тут потрібна Росія. Ці об’єднання росіян в Україні (на кшталт “Культурно-мовне рівноправ’я”, “Рускоє вече” тощо), підтримували окупацію Росією України  і здійснювали спроби захоплення влади в містах України. Деякі з засновників переховуються зараз через порушені кримінальні провадження за посягання на територіальну цілісність України.  Так само за сепаратистські дії і автора маніпуляції про Бразилію Ткачева розшукує СБУ.

Права “російськомовних українців”

Ткачов — частий герой на російських пропагандистських каналах тому, що грає роль пригніченого “русскоговорящего украінца” – представника “одного з росіянами народу”. Почнемо спершу з обов’язків усіх українців. Згідно зі ст.6 Закону  “Про забезпечення функціонування української мови як державноїдержавної мови”

Кожен громадянин  України  зобов’язаний володіти державною мовою.

На прикладі Білорусі видно, що друга державна – російська – витіснила першу офіційну білоруську дуже швидко.

І головне: у правовому полі України не існує ніяких російськомовних українців. 

Це підтвердили судді Конституційного Суду під час розгляду питання конституційності закону про мову. 

Громадяни, які визнають себе українцями за національністю, не є російською національною меншиною і. відповідно, не мають юридичних підстав вимагати для себе привілеїв, які надаються національним меншинам та їхнім мовам.

Права справжніх національних меншин на використання своєї мови в Україні забезпечені і включають як навчання в дошкільних закладах рідною мовою, так і можливість вивчення рідної мови у середній та вищій школі, друкування, трансляції культурного продукту рідною мовою тощо.

ВИСНОВОК

  • Бразилія та Україна – це, як кажуть в Одесі “дві великі різниці”
  • В Бразилії всі народи пам’ятають і розвивають свою національну спадщину як частину бразильської, а російськомовні хочуть неодмінно робити з Україну Росію.
Автори: Юлія Пухнаста та Олекса Шарабура
Читати статтю
Back to top button
Optimized with PageSpeed Ninja