Деталі аналізу для цього матеріалу були зібрані щонайменше тиждень тому. Але ми навмисне не бралися за текст, бо розуміли непросту ситуацію, що склалася навколо України у зв’язку з нагнітанням ситуації на наших кордонах Росією. Не бралися і не публікували, щоб не бути звинуваченими в упередженості, політичній некоректності, коли мовляв, всі повинні об’єднуватися навколо спільної біди, коли всі із валеріанкою біля екранів чекають свіжих новин про перемовини Байдена-Путіна.
Перемовини пройшли. Обидві сторони вже навіть встигли зробити офіційні зави. Пристрасті потроху знижують свій температурний рівень. А саме життя, вірніше сам Гарант, в чергове підкидають нам інформаційний привід своїм вельми необхідним для суспільства в поточний історичний момент селфі із спортзалу.
Залишимо на розсуд авторів і виконавців цього перфоменсу глибокий зміст, який вони закладали у цей творчий акт. Краще порозмірковуємо про страхи і маніпуляції. А якщо бути точнішими – маніпуляцію страхом! Можливо це частково дасть відповідь на питання, яким задаються помірковані громадяни, про не зовсім логічні (м’яко кажучи), а подекуди зовсім далекі від адекватності дії і вчинки Гаранта. Особливо останнім часом.
І так – до чого тут страх і як це пов’язано з маніпуляціями. А головне – чому за це «вигрібаємо» ми з вами.
Страх – як канал маніпуляцій
Пам’ятаєте минулорічний фейк-позітівчік про те, що під час карантину, коли люди всі поховалися по хатах і почали менше шкодити довкіллю, природа настільки очистилася, що у канали Венеції повернулися лебеді і дельфіни! Ми настільки були захоплені цією незвичною, а головне позитивною «новиною» на тлі постійних панічних жахалок про коронавірус, що повірили у цю казку (принаймні якась частина). На тренінгах і вебінарах я зустрічав людей (у тверезості і при світлому розумі), які і через рік продовжували вважати це правдою. Але ми вірили у дельфінів і лебедів не розумом, а емоціями. Чакри цих емоцій були чудово підігріті і широко відкриті попередніми вкидами. І не має значення, що «папереднікі» нас лякали, сіяли паніку і зневіру.
Для маніпуляцій і фейків, по великому рахунку, немає значення через яку емоцію «заходити» до нас – позитивну чи негативну. Головне – зайти, проникнути. Через негатив – страх, паніку, переляк – звичайно простіше. Бо ми майже автоматично реагуємо на ці емоції, керуючих інстинктом самозбереження.
Хтось може сказати – ну смикнулися ми один раз від переляку, ну спороли дурню, коли запанікували від несподіванки. А потім же все одно – включили розум і діяли адекватно.
Все вірно. Але є одне але! Всі наші подальші «адекватні» кроки, будуть зроблені вже з похибкою на оту, начебто, миттєву, незначну реакцію на страх. На підсвідомості вже буде працювати алгоритм, що «чуть помедленее кони, чуть помедленнее…», бо вчорашній фейковий страх, не дай Боже, завтра може бути реальною подією.
Враховуючи, що нас практично постійно бомбардують тими чи іншими страшилками і жахалками, кожного разу, приймаючи наступне, як здається нам адекватне рішення, ми все більше і більше відхиляємося від сталої прямої адекватності. І чим далі (не у всіх, звичайно) ця похибка стає все більш суттєвою, а відповідно дії, рішення, висновки, думки, поведінка, реакції – все менш схожими на логічні і зрозумілі.
Це своєрідна геометрична прогресія маніпуляцій, яка працює доволі просто. Вчора ми повірили, що коронавірус – це витвір всесвітньої змови, сьогодні – що прикладаючи імбир до лівої п’ятки ми вичавимо з організму «бактерію ковіду», а завтра – вийдемо на мітинг з плакатом «QR-коду – НІ».
Спитаєте – а до чого ж тут Гарант? Він же поки що, на мітинги з QR-кодом не ходить? Так не ходить, але геометрична прогресія маніпуляції страхом, як то кажуть – на «ліцо». І зараз про ті самі похибки.
Накопичення похибки неадекватності
Після чергових публічних «розборок» на ток-шоу нових деталей і подробиць вагнергейту, в інформаційний простір була запущена одна деталь, яка хоч і цитувалася декілька разів різними ЗМІ, але не більше як хайповий меседж. Ніхто не розібрав її істинного значення (сорян, що ми вимушені приписати собі ці лаври). Про що саме мова. Спершу генерал Василь Бурба, а потім Роман Чернявський, полковник ЗСУ запасу, який приймав безпосередню участь у затриманні Цемаха, в ефірі програми «Свобода слова Савіка Шустера» , озвучили фразу, яку в розмові тет-а-тет сказав одіозний Перший заступник Секретаря Ради національної безпеки та оборони України Руслан Демченко: «Ви що хочете, щоб завтра тут були російські танки?».
Якщо ця фраза дійсно була сказана, то, по великому рахунку, це перше, реальне (фактично сенсаційне) підтвердження атмосфери паралельної маніпулятивної реальності, яка панує в оточенні Гаранта і насаджується в його свідомості.
І ця паралельна маніпулятивна реальність – це реальність страху. Страх – ключовий механізм маніпулятивного впливу, а всі ті реакції, поведінка, вчинки президента, що здаються нам неадекватними – похідні маніпуляцій страхом.
Блогери і журналісти ще раніше натякали на «особливу» інформаційну атмосферу в оточенні президента, акцентуючи увагу на тому, що вона не зовсім «здорова» і має трохи викривлену реальність. Проте, це були лише здогадки за другорядними ознаками. А от слова пана Демченка (якщо вони дійсно мали місце – ознака не другорядна).
Першорядність їй додає посада особи, яка її сказала. Інший аргумент до першорядності – ця особа входить в найближче коло президента, яке дедалі стискається і стикається, витісняючи з оточення тих, хто не розділяє загальний настрій і атмосферу. А вони – настрій і атмосфера – це страх!
Що він побачив насправді і його очах?
Ми так часто повторюємо це слово, бо воно насправді є ключовим. Насаджування атмосфери страху, однією з квінтесенцій якого є та сама фраза – «ты что хочешь, чтобы завтра здесь были русские танки» – робить на перший погляд неадекватні дії Гаранта, такими, що можна пояснити.
Цей меседж абсолютно логічний і закономірний. І є продовженням і проекцією іншої, яка вже стала мемом: «я бачу (хочу побачити) мир в очах… (відомо кого)». Ні, друзі, ніхто там миру не бачив. Якщо перекласти іншими словами: «я бачу свій страх в очах… (відомо кого)». Так-так, саме страх і неспроможність здолати цей страх.
Причини можуть бути різні – політична незрілість і слабкість, настрій на кшталт «шапками закидаємо», який наштовхнувся на холодну стіну власних інтересів при першій зустрічі, постійне посилання «в сад» на пропозиції про прямі перемовини, розчарування в тому, що «заболтать», як на сцені – не вдалося. І ще багато і багато інших. І всі вони ґрунтуються саме на пережитих емоціях. І переважна більшість цих емоцій – поразка, невдача, розчарування. Тобто, позитиву насправді мало. Ну і звичайно – страх. Страх за те, що не вдалося і ще більше за те, що може не вдатися у майбутньому. І от саме жахи поразок у найближчій перспективі (а вони нажаль неминучі), штовхають нашого Гаранта в обійми нового кола страхів – зробити все, щоб не дай Боже не образити, не дати привід навіть подумати, що ми чимось образили ЙОГО!
Можливо, якщо попередні поразки і невдачі були б адекватно проаналізовані, аналіз висновків ліг би в основу змін тактик і стратегій, то атмосфера страху не прижилася. Проте, все відбулася з точністю до навпаки. Хтось зрозумів, що може мати зиск, продовжуючи насаджувати цю атмосферу, використовувати емоційну складову, як канал впливу, а самі жахалки – як метод.
Така маніпуляція страхом диктує і формує абсолютно чіткий алгоритм поведінки і рішень: «робити так, щоб аби щось не те не вийшло», «робити так, щоб не було ще гірше, щоб, як то кажуть – «не усугубіть», «не спугнуть и не обидеть».
Як ілюстрація парадигми страху, яка з великою вірогідністю, стала домінуючою в образі мислення Гаранта, його фраза на прес-конференції про можливу реакцію Президента Туреччини Ердогана на посадку літака турецьких авіаліній з вагнерівцями на борту: «Эрдоган бы никогда нам этого не простил…»
Міркування і висновки відбуваються в суто емоційній площині, а не в площині політичної доцільності, політичних домовленостей, політичної гри, в кінці кінців. Пробачення і не пробачення – не політичні категорії, але категорії власних переживань, власних страхів.
Що в сухому залишку?
Якщо аналізувати дії, вчинки, реакції Гаранта в останній час саме через призму маніпулятивного впливу його оточення саме через страх, то все стає на свої місця. І ми зараз навіть не про ситуацію з вагнерівцями. Є маса інших красномовних прикладів.
Наприклад, нападки на офіс Президента, РНБО, його самого на реакцію із запізненням майже на два тижні про загрозу накопичення за для вторгнення російських військ на кордонах із Україною. Якщо дивитися з ракурсу «не усугубіть» – то все зрозуміло.
Закиди з приводу відоса Гаранта із спортзалу, а не з, наприклад, навчань/зборів тероборони – теж ні до чого. Відос із спортзалу відповідає алгоритму: «робити так, щоб аби щось не те не вийшло».
Навіть словесна еквілібристика із останнього карколомного інтерв’ю Президента, де на питання, щодо референдуму про статус Донбасу відповів: «так може бути, що та чи інша країна може нам пропонувати ті чи інші умови… так може бути… на сьогодні цього немає точно… але якщо буде якийсь такий складний виклик – точно буду радитися з нашим суспільством» – все вписується у формат «робити так, щоб не «спугнуть»…
Не злякати «мир в очах»… Або в черговий раз переконатися у своїх страхах.
