«Іхтамнєт». Версія Президента і Ко. Або мімікрія під «старшого брата» – Без Брехні
Навколофактчекерські роздумиФактчек

«Іхтамнєт». Версія Президента і Ко. Або мімікрія під «старшого брата»

Другий тиждень палає чергова фаза вагнергейту. Брехня, непрофесійність або можлива зрада – такі звинувачення закидають діючій владі і Зеленському зокрема. І жоден з варіантів не відкидається як такий, що неможливий.

Але за лаштунками і обговореннями деталей ситуації залишається не менш важливий момент – аналіз прийомів і способів маніпуляції Зеленського і Ко з інформацією по вагнергейту. І як виявляється – вони не менш жахаючі ніж можливий факт державної зради.  Тож розкладемо все по поличках.

Заперечення очевидного

Коротко про версії, які генерувала влада і сам пан Президент Зеленський по вагнергейту від самого його початку. Дрібні варіації і відхилення – не рахуємо. Акцентуємо увагу на ключових. А вони вже викарбувані у десятках відео сюжетів і програм журналістами і блогерами, зафіксовані у інтерв’ю головних персонажів «вистави». Основних чотири:

  • операції не було – це вигадка, фантазія на рівні фільмів про Агента 007 про дрібний рядовий захід;
  • це була російська провокація/спецоперація, в яку ми не дали себе заманити;
  • операція була, але не наша не українська, а якихось третіх/інших країн, в яку нас хотіли втягнути, та ми мужньо відбилися аби не порушити, так званий, режим тиші;
  • був якийсь захід (не операція), але вона провалилася; чому і хто провалив – невідомо і не зрозуміло, але це точно не ми (тобто не влада і зокрема Зеленський).

Про що ці всі версії? Ні не про зраду чи недбалість.

Всі версії – про заперечення. Заперечення як самої операції, так і причетності до її зриву/зливу влади і президента. Словоформи, у які запаковується заперечення різні, проте контекст – на змінний.

І якщо в умовному вчора була можливість говорити просто про заперечення і тоді б намагання притягнути це до певного методу маніпуляцій було б аналогічне спробам натягнути мавпу на глобус. То сьогодні можна говорити про заперечення очевидного. І це вже якраз цілком конкретно про маніпуляції.

На поточний момент на тлі оприлюднення і розслідування групи Белінгкет, і виступу на ток-шоу Генерала Василя Бурби, і публікації документів операції журналісткою Яніною Соколовою – факт проведення операції (принаймні її підготовчої фази) є беззаперечним. Тому і маємо ключову маніпуляцію влади по відношенню до інформації про вагнергейт у форматі – заперечення очевидного.

Фахівці називають такий прийом розумним словом – газлайтинг. Суть його полягає в тому, щоб переконати опонента, оточуючих, що чогось не було – події, явища, ситуації і т. ін.  Ключові меседжі, якими заперечується очевидне – «вам здалося», «вам привиділося», «ви просто не розумієте», «такого не було», «нас там немає…».

А отут стоп! Десь ми вже це чули, чи не так! Ба більше – «нас там немає…», або «іхтамнєт» – стало сумним мемчиком одного з ключових елементів російської пропаганди у війні на Донбасі. «Іхтамнєт» у десятках варіацій і ситуацій генерується вже восьмий рік, заперечуючи очевидне – причетність і пряму участь Росії у війні на Сході України.

І безумовно, що це не випадковий, спонтанний меседж – це продумана, прорахована алгоритмічна реакція на ситуацію, яка відкриває практично необмежені інформаційні, в точніше – дезінформаційні можливості. Позиція «іхтамнєт» дозволяє в будь-який момент за будь-яку дію перекинути відповідальність на опонента, прокоментувати у вигідному для себе ключі будь-яку ситуацію, сформувати потрібну картинку явища чи тенденції, активно впливати на свідомість пересічних споживачів інформації, формуючи необхідну точку зору… Можливості дійсно не мають кордонів. І Кремль, і тамтешній очільник, і його поплічники це віртуозно користуються всі вісім років.

Та ми зараз все ж не про них. Ми про наших бідосів.

Аналогія із використанням представниками української влади і зокрема паном Президентом Зеленським маніпулятивного принципу «заперечення очевидного» щодо ситуації навколо спецоперації по вагнерівцям, як то кажуть, – «на ліцо». По суті, це їхній/його варіант інтерпретації «іхтамнєт».

Підсвідомо, ситуативно, інтуїтивно (не думаю, що свідомо – вишкіл і рівень не той) представники діючої влади вдалися до використання тих самих прийомів маніпуляції інформацією, прийомів дезінформування проти українського суспільства, що і країна, яка воює проти нас, нехтує нашої свободою, правом на власний цивілізаційний шлях.

 

Глухий кут, який стає все темнішим

В такій схожості поведінки і реакцій можна вбачати і певну мімікрію під зрозуміло кого. Образ, стереотип, синдром «старшого брата» – ніхто не відміняв.

Більше того, один із аргументів на свій захист, що, мовляв, операцію відмінили щоб не порушити домовленості про так званий «режим тиші», в контексті вище проаналізованого прочитується зовсім інакше – «не хотіли сполошити «старшого брата», щоб аби чого не вийшло».

Мімікрія проглядається і в психологічному аспекті – «я можу собі це дозволити», «хто мені може заперечити», «хто має право мені не дозволити». І якщо у ситуації з «Володимиром кремлівським» все зрозуміло, бо авторитарна система там вибудовувалася десятиліттями. То з «Володимиром київським-криворізьким» це важко приховане бажання наражається на спротив суспільства, принаймні адекватної її частини.

Психологічні особливості персони та їх аналіз в таких моментах важливі, бо саме вони впливають на поведінку, рішення (або їх відсутність), реакції і … способи маніпулювання.

І якщо ми вже торкнулися психології, то саме заперечення – є одним із способів психологічного захисту в умовах… в умовах коли за тобою дійсно грішок. І хай цей висновок лежить не в площині фактів, але системне заперечення операції по вагнерівцях, системне заперечення особистої причетності – яскравий приклад наявності певної провини (помилки, непрофесійності, некомпетентності, зради і т.ін.). І від цієї провини, за цим же заперечення особа і ховається, тікаючи від проблеми, уникаючи кроків по її вирішенню. Але ж ми прекрасно знаємо, що втеча від проблеми – не означає її вирішення. Більше того – це шлях в глухий кут, куди сам себе заганяє винний. І подальше заперечення – робить цей кут ще темнішим і вужчим.

І останній штрих до психологічного аналізу, точніше підтвердження гіпотези про глухий кут, куди себе загнав «провинний» – поширення інфи і фото, як пан Президент Зеленський вирішив бути ближче до суспільства і пішов випити пивко до бару з найближчими колегами. І це в той час, коли все адекватне суспільство «на вухах» і в очікуванні слова гаранта.

Вам це нічого не нагадує? Так-так, та сама реакція, яку напевно кожен з нас переживав – коли все летить шкереберть, і здається, виходу немає, а рішення треба приймати сьогодні і зараз, а чакри все не відкриваються… А хай воно все горить і йде під три чорти – жахнемо з горя, а там може й само собою розсмокчиться … Або чакра відкриється. Можливо, та нажаль в переважній більшості випадків такий рецепт хибний – не розсмоктується, чакри не відкриваються, а відповідальність – неминуча.

«Мовчання приречених» чи маніпуляція мовчанням

Та повернемося до маніпуляцій – їх ще є у нас. Точніше у влади і пана Президента.

Так і хочеться кинути епітетом на кштал, що то «мовчання приречених». Проте це не так. Звір у глухому куті, але приреченим себе ще не вважає. І – продовжує маніпулювати.

Як? Мовчанням (словоблуддя арістовичів та арахамій на численних другорядних ток-шоу – сльози)! Так-так, це ще один чудовий прийом маніпуляцій. Переговорники, особливо ті, що працюють в комерції прекрасно знають цей прийом. Ти приходиш на перемовини з чудовим планом, як провернути справу на мільйон. У тебе є варіант А, Б, С і навіть Д козирним тузом приховано в рукаві. І от ти весь такий натхненний вивалюєш варіант А на стіл, а твій опонент у відповідь – ага, і тиша. Ти варіант Б – аналогічна реакція. Далі С, Д і Ж, який придумав на ходу. Але у відповідь таж саме. А потім, коли ти вже вичерпав весь словарний запас, не кажучи про аргументи, твій опонент знімає маску німого і… на мільйон «влетаєте» вже ви.

Аналогічно зараз вчиняють і ключові дійові особи, а саме Президент Зеленський, голова його офісу Єрмак і інші персоналі трагікомедії. На передовій відпрацьовують, проводячи розвідку боєм, другорядні гравці, в той час як у опонентів на умовному інформаційному фронті – вже головні сили.

Але президентський «головний калібр» ще мовчить. «Головний калібр» в очікуванні. В очікуванні коли «супротивник» видихнеться, викладе всі аргументи, відкриє всі карти, а саму тему – заюзають до дірок і вона просто зійде з перших шпальт. Тому що пересічний користувач вже не «хаває», тому що вже не той хайп і не те охоплення. От тоді «головний калібр» і прокинеться, нав’язуючи свою повістку в питання вагнергейту, коли аргументи опонентів вже будуть припорошені іншими хайповими інфовкидами.

Ось такий нехитрий, але дієвий алгоритм простої, нехитрої маніпуляції мовчанням, який дозволяє в певний момент перевернути всю ситуацію до гори дригом. Не хочеться вангувати, але все ж таки напишу – ось побачите.

Паралельна реальність

І на останок про паралельну реальність. Ні, не з фантастичних фільмів та романів. Нажаль, з нашого з вами життя. По великому рахунку, кожна влада в Україні маніпулювала суспільною думкою, використовуючи нехитрий прийомчик – паралельна реальність.

В одній реальності, що була призначена для суспільного вжитку, вони ходили у вишиванках, були міцними господарниками, говорили патріотичні речі (дехто навіть на Майдані). А в іншій – будували Межигір’я і скуповували маєтки в Іспанії, вдягалися у Louis Vuitton і відпочивали на Мальдівах, банкротували Приватбанк та відмивали кошти у Клівленді.

Проти паралельної реальності небайдужі виходили на Майдан у 2004 і 2013-му, голосували у 2019 році.

А дехто, у тому ж 2019-му обіцяв нове життя без маніпуляцій з  паралельною реальністю.

Натомість створив свою.

Читати статтю
Back to top button
Optimized with PageSpeed Ninja